тип

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина	обм. ч.
Н.	тип	типи	типи
Р.	типа	типів	типів
Д.	типу типові	типам	—
З.	тип	типи	типи
Ор.	типом	типами	—
М.	типі	типах	—
Кл.	типе*	типи*	—

тип

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (парадигма відмінювання 1 О; тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -тип-.

Вимова

• • МФА: одн. [ˈtɪp], мн. [ˈtɪpe]

• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. Зразок, модель, форма, яким відповідає певна група предметів, понять, явищ.
2. Найвища категорія в систематиці тварин і рослин, що об'єднує споріднені класи.
3. Характерна будова тіла, зовнішність людини, пов'язані з її належністю до певної етнічної категорії.
4. Художній образ у літературі та мистецтві, у якому узагальнено найхарактерніші риси певної групи людей.
5. Категорія людей, об'єднаних якимись характерними рисами (соціальними, національними, професійними тощо), а також яскравий її представник.
6. Людина, що відрізняється від інших якимись характерними особливостями (у зовнішності, поведінці, напрямі думок і т. ін.).

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Холоніми

Мероніми

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

Колокації

Прислів'я та приказки

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: типаж, типізація прикметники: типовий дієслова: типізувати

Етимологія

Від д.-грец. τύπος

Переклад

Список перекладів
Англійськаen: type (en) Білоруськаbe: тып (be) чол. Польськаpl: typ (pl) чол. Російськаru: тип (ru)

Джерела

• Словник УЛІФ: тип
• Тип // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.