Федір Любартович

	Федір Любартович
	Великий князь Волинський (з 1387 — лише князь Володимирський)
	Великий князь Волинський (з 1387 — лише князь Володимирський)
1384 — 1387 (1393)
Попередник:	Любарт-Дмитро
Наступник:	Вітовт
	Князь сіверський
	Князь сіверський
1393 — до 1397
Попередник:	Корибут Ольгердович
	Великий князь Волинський
	Великий князь Волинський
1431 — 1431
Попередник:	Станко Юрша (намісник Вітовта)
Наступник:	Свидригайло
Народження:	бл.1351
Смерть:	1 червня 1431; Володимир-Волинський
Рід:	Гедиміновичі
Батько:	Любарт-Дмитро
Мати:	Ольга-Агафія Костянтинівна
Діти:	Дмитро-Іоаким Санґушко

Фе́дір Лю́бартович, або Федюшко Лю́бартович (бл.1351 — серпень 1431) — князь волинський (1383—1387), володимирський (1387—1393), сіверський (1393—1405), жидачівський(?) (бл. 1405—1431), луцький (1431). Син Дмитра-Любарта. Кузин^[1] короля Владислава II Ягайла. Русинізований Гедимінович.

Коротка інформація Попередник:, Наступник: ...

Закрити

Син князя Дмитра-Любарта Гедиміновича та його дружини — ростовської княжни Ольги-Агафії Костянтинівни^[2].

Після смерті батька (бл.1384) успадкував Луцьку й Володимирську землі. У 1386 році Владислав II Ягайло відібрав у Федора Любартовича частину князівства з Луцьком й обмежив його владні прерогативи, вивівши з-під юрисдикції Федора Любартовича князя Федора Острозького.

Як князь володимирський Федір Любартович з братами Лазарем, Семеном та матір'ю Ольгою для цілковитого забезпечення цього надання мали підтвердити привілей від 4 листопада 1386 року короля Ягайла (підтвердили цього дня Ягайло та Вітовт) для князя Федора Даниловича, за яким він отримував дідичним правом Острог та інші володіння^[3].

В 1386 році перебував у Кракові, пішов «у заручники» як гарант зобовязань Ягайла Польщі; був звільнений 22 травня 1386 року в Сандомирі, повернувся на Волинь. 1387 року втратив Луцьке князівство, залишився князем тільки у Володимирі. 1393 року Федір Любартович був остаточно позбавлений Ягайлом спадкових володінь — Володимира, отримавши натомість Сіверську землю, де, видається, поставив брата Івана. Очевидно, так і не скористався з цього надання. Деякий час перебував разом зі Свидригайлом в Угорщині у 1397—1398 роках. Після повернення завдяки симпатії до нього короля (звав його «Федюшко»), бл. 1400 року отримав у державлення Жидачів з околицями (землі Стрийську та Жидачівську^[4]), який раніше належав князю Федору Ольгердовичу. Брав участь у Грюнвальдській битві, перебував біля короля. Королівський документ 1423 року називає його князем володимирським і стрийським. У липні 1431 року під час війни зі Свидригайлом король повернув Володимир на Волині.

Король Ягайло називав його братом (лат. frater carissimus).

Мав резиденцію в Жидачеві.^[5]

Заснував монастир в Уневі.^[6]

[1]
Помилково названий онуком у статті про Володимир-Волинський у Географічному словнику Королівства Польського… → див.: Włodzimierz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 171. (пол.) — S. 171. (пол.)
[2]
Fedor Lubartowicz (Fiediuszko, Chwediuszko) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1947. — T. VI/4, zeszyt 29. — S. 384. (пол.)
[3]
Kuczyński S. M. Fedor Daniłowicz (†przed 1410) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1947. — T. VI/4, zeszyt 29. — S. 383. (пол.)
[4]
Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 552. (пол.) — S. 552. (пол.)
[5]
Dzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich… — S. 30.
[6]
Uniów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 807. (пол.) — S. 807. (пол.)