Loading AI tools
«Українське слово» — назва кількох періодичних видань, видавництв, а також друкованих, а останнім часом і онлайн-видань.
«Українське Слово», щоденник у Львові 1915 —1918, видання Українського Комітету, редагований з позицій більшости в Загальній Українській Раді; ред. Федь Федорців і Степан Чарнецький. З 1916 «У. С.» перебрав власник концесії о. Т. Войнаровський, і воно відбивало наставлення опозиції (Євгена Петрушевича) у Заг. Укр. Раді; ред. С. Чарнецький і Сидір Голубович.
Друкувалися статті та матеріали на актуальні теми внутрішньополіт., культурно-освіт. та екон. життя Галичини, огляди воєнних дій на фронтах Першої світової війни, міжнар. політики, публіцистичні та літ. твори, інформація, біжуча хроніка, некрологи, спогади учасників I світ. війни та ін. Домінувала воєнна тематика, зокрема замітки та кореспонденції про бойові дії, накази військ. командування, звернення Загальної української ради та ін. Публікувалися також огляди нім. та швед. преси стосовно укр. питання, матеріали історико-краєзнавчого та геогр. характеру, зокрема, у рубриці «З географії визволеної України» були опубліковані добірки матеріалів про Холмщину, Підляшшя, Берестейщину, Волинь та ін. На сторінках «У.с.» докладно висвітлювалися Брестські мирні переговори 1918, участь Легіону Українських січових стрільців у бойових діях, відновлення діяльності «Просвіти», суспільно-політ. становище в Росії та ін. Видання приділяло значну увагу інформуванню про діяльність допомогових т-в та інституцій, які опікувалися організацією допомоги українцям, котрі потерпіли від воєнного лихоліття. Вміщувалися статті відомих публіцистів Г.Гануляка, Р.Купчинського, Г.Микитея, О.Назарука та ін. Публікувалися художні твори В.Атаманюка, І.Вазова, Н.Кобринської, О.Левицького, Б.Лепкого, Ю.Шкрумеляка, М.Яцківа та ін. Газета не раз зазнавала цензурних утисків і часткових вилучень текстів з окремих номерів.
«Українське Слово», часопис, що почав видаватися в Одесі з З березня 1917 року за редакцією Лідера місцевої Української соціал-демократичної робітничої партії Володимира Чехівського.
«Українське Слово», видавництво, його організував на початку 1920 р. ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського полковник Гнат Зеленевський (1875—1949), який на еміграції проживав у Берліні. Він також деякий час був видавцем часопису «Українське Слово». в Берліні 1921 —1926, видавало газету цієї ж назви (1921—1923), журнал «Літопис політики і письменства» (1923—1924) і Бібліотеку «Українське Слово» (1921—1926), в якій вийшло понад 50 книг (серед інших словник Грінченка-Уманця, «Слов'янський світ» Дмитра Дорошенка, чотиримовна монографія про Олександра Архипенка, антологія української поезії «Золоті струни», курси заочної освіти тощо). Директор видавництва і редактор всіх видань Зенона Кузеля.
«Українське Слово», півтижневик, з кінця грудня 1921 щоденник і з березня 1922 тижневик гетьманського напряму, виходив у Берліні 1921 — 23 у видавництві цієї ж назви; головні редактори Зенон Кузеля і Дмитро Дорошенко. Політ. відділ вів С.Томашівський, відповідальний за літературно-наук. відділ — Б.Лепкий, серед ін. іменитих співробітників — В.Андрієвський, І.Герасимович, В.Леонтович. Авторами часопису були також Є.Бачинський, С.Русова, В.Ємець, Б.Лепкий та ін. Своїм завданням редакція вважала поширення серед укр. громадянства ідеї незалежної Укр. д-ви з усіма атрибутами міцної нац. влади; часопис працював на утвердження державницьких ідей, виховання нац. свідомості, консолідацію укр. нації. У часописі передруковувалися матеріали В.Липинського із «Хліборобської України», вміщувалися інтерв'ю з П.Скоропадським.
Часопис виходив двічі на тиждень (ч. 1—86), тричі на тиждень (ч. 87—98), із 24 грудня 1921 — щоденно (крім понеділків і післясвяткових днів; ч. 99—149), а з 18 березня 1922 став тижневиком. Архітектоніка газети витримувалася в традиційному для європ. газети стилі, постійна рубрикація ділила інформацію як за місцем походження (із Галичини, із радянської України, із більшовицької Росії, Польщі, Німеччини тощо), так і за тематикою (політика, економіка, наука, к-ра, мист-во). Багато матеріалів інформували про життя укр. полонених, інтернованих у нім. і польс. таборах, життя укр. діаспори в Німеччині та ін. країнах світу. Постійно вміщувалися матеріали літературно-просвітницької тематики, бібліографічні та пресові огляди, інформаційні блоки, реклама. Хронікально документувалося життя укр. колонії Берліна. Практикувалися авторські рубрики, які давали повне уявлення про політ., культурне і мистецьке життя світової спільноти та еміграційних осередків українців (автори М.Лубенко, М.Обозненко, Г.Скегар). Екон. та фінансові питання розглядав Є.Сокович.
Реакцією польс. адміністрації на діяльність часопису стала заборона «У.с.» на території Польщі, припинений був доступ до газети також на території Румунії. У зв'язку з подорожчанням друку і всіх друкарських матеріалів із числа 149 часопис перейшов на тижневий вихід, а на числі 153 від 1 квітня 1922 припинив своє існування.
«Українське Слово» (1922—1923 «Слово»), політично-економічний тижневик, виходив у Львові 1922—1926, орієнтувався на політику Є. Петрушевича; ред. І. Кузьмич.
.png)
«Українське слово» (ісп. La palabra ucrania) — двомовний (української та іспанською мовами) часопис націоналістичного спрямування (ОУН С. Бандери) української діаспори Аргентини. Тижневик був першим українським часописом в Аргентині.
Заснований Українським Культурним Товариством «Просвіта» в Аргентині 15 січня 1928 року[1][2][3], аби знайомити читачів Аргентини з життям української громади в цій країні та заради розвою суспільного життя українців в Аргентині. Містив новини з України, статті про Україну і світ, діяльність української громади в Аргентині та світі, культурно-гуманітарні питання та питання історії України тощо.
Серед ін. ред. Г. Голіян (1953—1978), М. Данилишин.[4] 2010 року часопис «Українське слово» припинили видавати після смерті останнього редактора (Іван Жибак)[5]. Виходив раз на два місяці[6].
«Українське Слово», повітова газета, виходила у Яворові 1929 —1939, спершу двотижневик, з 1933 місячник; ред. Євген Яворівський, з 1933 — С. Харамбура.
«Українське Слово», тижневик націоналістичного напряму, виходить з 1933 (з перервою у 1941 —1948), неофіційний орган Проводу ОУН (Андрія Мельника). Вперше почав виходити у Франції у Парижі у 1933 році. Редактори: Олекса Бойків (1933—1934), Володимир Мартинець (1934—1940), Олег Штуль-Жданович (1948—1977), Мирослав Стиранка (з 1977). Видавцем «У. С.» був спершу Український Народний Союз, а з 1939 — Перша Українська Друкарня у Франції. Серед співробітників були: Микола Сціборський, Микола Капустянський, Олег Ольжич, Дмитро Андрієвський, Євген Онацький, Богдан Кентржинський та ін. «Українське Слово» — цінне джерело до історії українського визвольного руху, зокрема ОУН. Деякий час в «Українське Слово» появлялися сторінки молоді «Смолоскип» (1952—1956), дитяча сторінка «Веселка», «Військові Вісті», «Українська культура». Націоналістичне Видавництво в Европі (офіційна назва «Перша Українська Друкарня у Франції») видавало, крім «У. С.», альманахи, книжки українською і французькою мовами, зокрема політичного змісту і (з 1967) «самвидавні» матеріали з України (В. Чорновіл «Лихо з розуму», 1967, «Український Вісник», 1 — 8), а також антології української прози, з історії тощо.[7]
З 1997 року паризьке «Українське Слово» (La Parole ukrainienne) видається два рази на місяць як двомовна газета (українською й французькою), а нині більшість матеріалів французькою, таким чином обслуговуючи старше покоління української еміграції.
У 1948—1970 роках (з перервами) редакцію очолював член Проводу Українських Націоналістів О. Штуль (Жданович), у 1970—1996 — М. Стиранка, з 1996 року — Ю. Лазарчук, а нині — Жан-Поль Пилипчук (Jean-Paul Pylypczuk)[8].
.png)
«Українське слово» — суспільно-політичний двотижневик (1938 тижневик і півтижневик) національно-демократичного напряму, виходив в Ужгороді в 1932—1938 роках, з літературним додатком «Слово».
Видавець і редактор Михайло Бращайко. Головні співробітники: о. Кирило Феделеш, Іван Роман, Володимир Бірчак, Василь Ґренджа-Донський.
.png)
Своєрідним продовженням паризького «Українського Слова» стала щоденна газета, яку під час Другої світової війни видавали в Україні похідні групи ОУН та культурна референтура ОУН на чолі з О. Ольжичем.[9] Це видання виходило у вересні—грудні 1941 року. Спершу видання виходило в Житомирі, а з 25 вересня видання перенесено до Києва. Газета мала додатки: «Літаври»(1941), відповідальний редактор Іван Рогач, редактор Олена Теліга;«Література і мистецтво»(1941), редактор Михайло Ситник; «Останні вісті» (1941), редактори: І. Рогач, Ю. Швидкий (послідовно). Редакторами газети були Іван Рогач, Петро Олійник, Орест Чемеринський (всі 3 — члени Похідних груп ОУН А. Мельника); наклад 50 000 примірників. З газетою з самого початку співпрацювала Олена Теліга.
Намагання газети проводити українську державницьку, націоналістичну лінію не збігалося з завданнями нацистського окупаційного режиму. Вихід числа від 12 грудня 1941 року «Українського Слова» став останнім.[9] Цього ж дня членів редакції на чолі з І. Рогачем було заарештовано, у гестапівській в'язниці опинилися О. Теліга та інші українські націоналісти, що гуртувалися навколо «Українського Слова». У лютому вони були розстріляні і поховані у Бабиному Яру, де у 1992 році було встановлено хрест-пам'ятник.[9]
Пізніше, після закриття «Українського слова» та розстрілу редакторів та дописувачів газети, у Києві виходила пронімецьке «Нове українське слово» (редактор Кость Штепа).[10]
.png)
«Українське Слово», тижневик, виходив у Станиславові у 1941—1942 рр. тричі на тиждень з 22 липня 1941 під редакцією В.Гуцуляка, згодом — Д.Греголинського. Впродовж 1941—42 вийшло 78 чисел. У логотипі гасло «З нами Бог! — Україна понад усе!». Заборонений нім. владою. Замість «У. С.» (а червня) 1942 —1944 виходило тричі на тиждень «Станиславівське Слово», вид. Нім.-Укр. видавництва часописів і журн. для дистрикту Галичина; відповідальний редактор А. Княжинський.
У матеріалах перших чисел відчувався вплив Організації українських націоналістів й інформувалося про її заходи з утвердження державності: «Проголошення самостійності Української Держави в Станиславові дня 12 липня 1941 року», «Святочна Академія», «Провадити боротьбу до переможного кінця! (промова на святочній Академії, виголошена п. Гуцуляком від імені ОУН в Станиславові)», В.Гаврилюк «І розгорілась перша ватра…».
Важливе значення в об'єднанні нації відігравав реліг. чинник. Першим про потребу створення єдиної Церкви заговорив митрополит А.Шептицький, який звернувся до православних ієрархів. Редакція надрукувала і саме послання, і коментарі до нього.
У виховному плані розкривалася роль поколінь у розвитку нації та необхідність співпраці між ними, а також наголошувалося на значенні окремих представників нації в її розвитку: І.Богуна, С.Височана, І.Демовича-Креховецького, К.Левицького, Б.Лепкого, М. В. Лисенка, М.Міхновського, І.Огієнка, В.Скорописа-Йолтуховського, О.Сорохтея, Лесі Українки, Ю.Федьковича, М.Хвильового, Т.Шевченка, А.Шептицького.
У багатьох публікаціях викривалася злочинна діяльність рад. влади, особливо її каральних органів на західноукр. землях 1939—41. Негативно характеризувались українсько-польс. взаємини.
Поступово акценти дещо змістились, і читачів переконували у тому, що майбутнє України можливе лише у спілці з Німеччиною і під її кер-вом. Міжнар. новини, більшість яких стосувалася фронтової тематики, висвітлювалися під рубриками «Війна на Сході», «З Головної Кватири Фірера», «З різних держав і країв», «Короткі вісті», «Політичні та воєнні вісті», «Радіовісті», «Тижневий огляд воєнно-політичних подій», «Що чувати в світі».
Законодавче оформлення адміністрування Галичиною завершували наказ про включення її до складу Генеральної губернії та розпорядження про адміністрацію Галичини. Під рубриками «Вісті з сіл», «Кореспонденція з районів», «По нашім окрузі» та в окремих замітках інформувалося про події в різних населених пунктах Станіславщини.
Оскільки окупаційні власті ставили перед українцями за гол. завдання працювати, то проблемам сільс. госп-ва приділялась особлива увага. Більшість розпоряджень, наказів, комунікатів влади стосувалися також госп. питань.
Друкувались антисемітські матеріали.
Окремі тематичні блоки стосувалися висвітлення діяльності укр. жіноцтва, організації допомоги найменш захищеним верствам населення, налагодження навчального процесу і культурно-мистецького життя, надання медичної допомоги. «Літературний додаток» містив критичні статті про творчість укр. письменників.
Числа завершували рубрики «Хроніка», «Розшукую», «Всячина», «Поліційна хроніка», анонси театральних вистав і кінофільмів та ін. оголошення.
«Українське слово» — часопис Золотоноської окружної управи; виходив двічі на тиждень із листопада 1941 під редакцією редколегії, згодом — Г.Гейка. Впродовж 1941—42 вийшло 87 чисел. Із № 88 за 1942 видання продовжилося під назвою «Золотоніські вісті».
На першій сторінці видання рад. влада протиставлялася німецькій, зокрема зазначалося, що на часі є вивчення нім. мови й історії. Акцентувалося на позитивному нім. досвіді та прихильному ставленні нового кер-ва до українців. Пропонувалося нове трактування історії з наголошенням на колоніальних намірах спочатку Російської імперії, а потім СРСР щодо України та прагненнях українців до незалежного життя.
Перед населенням повіту ставилися такі завдання: відмова від рад. стереотипів, чітке виконання вказівок нових властей, зокрема обов'язковість праці, а у відродженні укр. національного життя гол. увага приділялася віднові й розвитку укр. мови і церкви.
Фронтові хроніки почали друкуватися з № 7 за 1941. Місц. життя було представлене госп. і культурницькою тематикою.
Накази, обов'язкові постанови, звернення, відозви різних органів повітової влади інформували про порядок утримання собак, зобов'язання з молокоздавання, прибирання міста, роботу лісгоспу, впорядкування шкільного процесу, припинення тимчасової реєстрації і переселення селян, припинення сплати податків у колгоспах за худобу та будинки до особливого розпорядження, обов'язкову реєстрацію штатних працівників підпр-в, установ, орг-цій міста й округи, реєстрацію пенсіонерів, здавання знайденої зброї, амуніції і вибухівки, знищення голубів, здавання використовуваного військ. одягу рад. зразка, реєстрацію собак, виїзд на постійне місце проживання тих, хто приїхав до Золотоноської округи після 22 червня, реєстрацію млинів, здавання радіоприймачів, нагороду за повідомлення поліції про наявність зброї в населення, переховування рад. командирів чи солдатів, приховані харчові продукти або рад. документи, обов'язкове оголошення в газеті про початок роботи підпр-в та установ, здійснення набору робочої сили тільки через біржу праці, прохання зголоситися до редакції всіх письменників, які живуть у повіті, для організації праці з відновлення укр. нац. к-ри, патенти для підприємців, набір до сотні укр. поліції, реєстрацію населення, заборону підпільної торгівлі, впорядкування реєстрації актів громадянського стану (народження, смерть, одруження), наведення фінансової дисципліни у громадянських дворах, упорядкування роботи млинів, виконання плану з лісозаготівлі.
Публікувалися численні рекламні оголошення місц. підпр-в та орг-цій. Літературна творчість представлена поезіями Ю.Вишневого, О.Квітки, Г.Наддніпрянки, М.Пронченка, М.Сопілки, Лесі Українки, А.Чорного, Я.Щоголіва.
«Українське слово» — часопис Звенигородської повітової управи часів нім. окупації 1941—43. Виходив у Звенигородці під редакцією М.Тернового.
«Українське слово» — тижневик Вовчанської районної управи. Виходив у Вовчанську із серпня 1942 під редакцією Л.Черваня, згодом — А.Бондаренка. Впродовж 1942—43 вийшло не менше 9 чисел. У логотипі гасло «Борітеся — поборете. Вам Бог помагає!».
Переважали публікації, в яких подавалося нім. трактування фронтових і міжнар. подій — рубрики «З воєнного фронту», «Вісті з фронту», «В кількох словах», «За неділю», «Короткі відомості», «Події минулого тижня».
Про події в Україні інформували рубрики «По Україні» і «По Харківщині». Більше уваги приділялося пропагуванню виїзду на роботу до Німеччини.
Оголошення і повідомлення місц. властей стосувалися вимог до ремісників подати до фінансового відділу декларації про прибутки і сплатити відповідні податки, визначення смертної кари за крадіжки державного чи кооперативного майна, заборони службовцям евакуюватися без дозволу нім. комендатури або районної управи.
Культурницьку тематику представляли публікації про життя і творчість укр. поетів і письменників, зокрема О.Вишні, Є.Гребінки, Б.Грінченка, І.Котляревського, Т.Шевченка. Також була опублікована рецензія на першу виставу Вовчанського драматичного гуртка.
«Українське слово» — офіційне видання Валківської райуправи із січня 1943 р. Виходило у Валках під редакцією І. Дубровського.
«Українське Слово», советофільський тижневик, виходив у Вінніпегу (Канада 1943—1965), поширений серед фермерів і робітників. «Українське Слово» інформувало про життя в УССР, критикувало укр. нац. табір і зах. політику щодо СССР. Ред. М. Шатульський, з 1952 — М. Гринчишин. 1965 року "Українське Слово об'єдналося з газетою «Укр. Життя» і виходить у Торонто під назвою "Життя і Слово (ред. П. Кравчук).
«Українське Слово», видавнича спілка «Українське Слово». Видавало творів Івана Смолія, Андрія Чайковського, Ореста Зибачинського, Оскара Вайльда, Юліяна Бескида, Гриця Божока.
.png)
З проголошенням незалежності України Провід ОУН ухвалив рішення видавати газету «Українське Слово» в Україні. Після короткого підготовчого періоду 21 листопада 1991 р. у Львові вийшло її перше число. Редактором був Йосип Лось, редакція розміщувалася в будівлі Львівського університету ім. Івана Франка. Наклад першого числа становив 12 тис., другого — 25 тис. Згодом кількість примірників досягла 40 тис. Часопис швидко переріс львівські «рамки» і редакцію перенесли до Києва.
З 17 січня 1993 р. «Українське Слово» виходить у Києві як всеукраїнський громадсько-політичний тижневик. Спочатку видання містило 8 сторінок, а з 1994 року — 16. Новим керівником видання було призначено Мирослава Вербового. Редакція перший час містилася на вул. Лєскова, 8, а з травня 1993 року — на вул. Січневого повстання, 6 (тепер — вул. Івана Мазепи, 6). У листопаді 1993 року газету було перереєстровано, її засновником стала Фундація ім. О. Ольжича, а від початку 2000 року — Видавництво ім. О. Теліги.
Тижневик став визнаними загальнонаціональним виданням, що відстоює ідеї українського націоналізму як організованої форми політичного і громадського життя українського народу, що особливо важливо на сучасному етапі української державності. Коло тем і авторів «Українського Слова» дуже широке — це політичні, державні, громадські діячі, відомі науковці, та літератори. Плюралізм думок обох видань провокує читачів до вдумливого аналізу і дискусій стосовно стану та перспектив української політики, економіки, суспільства і культури.
У січні 1999 р. головним редактором було призначено Михайла Сидоржевського. З вересня 2000 р. до серпня 2001 р. колектив редакції очолював член Проводу ОУН Богдан Червак. З початку 2003 р. до вересня 2004 р. головним редактором був Євген Петренко. З 2004 до 2010 рр. — Володимир Гаптар, а потім Григорій Кримчук. Від травня 2010 р. відділом «Українського Слова» видавництва імені Олени Теліги керував Євген Петренко, а головним редактором тижневика з другої половини 2010 до 2018 року була Ольга Дубовик.[9]
У 2009 році за адресою ukrslovo.org почали з'являтися онлайн html версії друкованої казети. Останній раз коли за адресою ukrslovo.org виходили html версії друкованої газети був № 20 (3631) від 15–21 травня 2013 року.[12] Від початку й до закриття вебсайту ukrslovo.org у 2013 редактором був Богдан Олексюк.
Випуск газети припинено в лютому 2022 року через широкомасштабне вторгнення Росії в Україну. В останні роки редакцію «Українського слова» очолювала Алла Топчій.
З 2014 року ОУН припинила співпрацю з видавництвом імені Олени Теліги і почала видавати власну газету «Українське слово — літаври». Видання позиціонує себе як загальнонаціональна газета, яка пропагує та відстоює ідеї українського націоналізму, як організованої форми політичного і громадського життя українського народу, що особливо важливо на сучасному етапі української державності. Видається нерегулярно[13][14].
«Українське Слово» — щотижнева повноколірна газета українського медіа-ринку в США та Канаді. Видається на 64 сторінках, висвітлює життя українців як у Північній Америці та в діаспорі, так і в Україні. Газета нагороджена орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого. Редактор — Іван Дмитрів[16].
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
