Лосяч
село в Україні, в Борщівському районі Тернопільської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
село в Україні, в Борщівському районі Тернопільської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ло́сяч — село в Україні, у Скала-Подільській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на сході району. До 2015 центр Лосяцької сільської ради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Скала-Подільської селищної громади.
Ця стаття може містити оригінальне дослідження. (листопад 2017) |
Ця стаття застаріла. (листопад 2017) |
село Лосяч | |
---|---|
Костел святого Антонія | |
Країна | Україна |
Область | Тернопільська область |
Район | Чортківський район |
Громада | Скала-Подільська селищна громада |
Код КАТОТТГ | UA61060350110022377 |
Основні дані | |
Населення | ▼ 1082 (2014) |
Територія | 4.395 км² |
Густота населення | 284.87 осіб/км² |
Поштовий індекс | 48710 |
Телефонний код | +380 3541 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 48°54′55″ пн. ш. 26°04′46″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
282 м |
Водойми | річка Циганка |
Відстань до районного центру |
15 км |
Найближча залізнична станція | Скала-Подільська |
Відстань до залізничної станції |
10 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 48720, Тернопільська область, Чортківський район, смт Скала-Подільська, вул Франка Івана, буд 2-Е |
Карта | |
Мапа | |
|
Населення — 1249 осіб (2003).
Через село пролягає автодорога Бучач — Чортків — Скала-Подільська (Т 2001), недалеко Кам'янець-Подільський. На околиці села бере початок річка Циганка. Поблизу села розташований хутір Під Лісом.
Відоме неоготичним костелом святого Антонія.
Лосяч розташований на Придністровській рівнині — південній частині Подільської височини у культурно-історичному регіоні Західне Поділля.
Село розташоване на правому березі річки Циганка (ліва притока Нічлави, басейну Дністра). Через село проліг автошлях Бучач-Скала-Подільська. Розташоване на відстані 362 км від Києва, 79 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від міста Борщів.
Сусідні населені пункти:
У 2014 році в селі було 362 двори.
На захід від Лосяча розташований Старий ліс, поблизу — грабовий ліс Зруб.
Поля навколо села: На морґах, На довгих гонях, Від кіпців, За мостом, На гірчицях, На криках, Коло керничок, Коло Гамалея, На глибокій долині, На дубках, За кадовбою, На ставках, За дубиною.
Західну частину Лосяча називали Мазурівка, східну — Липихівка.
Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.
Назва походить від зарослів лози, у яких нібито ховались жителі давнього містечка під назвою Рогізна від турків і татар. Залишки цього селища розташовані в урочищі Глибока Долина. І досі там знаходять сліди життя людей. Село ділиться умовно на дві частини: Мазурівка і Липихівка, є 6 вулиць: 1. Від ставу; 2.Нова; 3. Церковна; 4.На бригаду; 5.Ринок; 6.Свиняча кривда.
Село з’явилося в кінці 16 століття[1] на землях села Рогізна, яке до того часу вже було спустошеним. В першій половині 17 століття разом із Давидківцями власність Станіслава Конєцпольського[2].
5 лютого 1624 року село спалили татари[3].
В 1629 р. в селі було 78 будинків ("димів")[4].
Після козацьких та селянських повстань середини 17 століття село було повністю спустошеним, про що в люстрації 1665 р. записано:
Села Лосячин, Давидківці та Блажеївка або Слобода Власником тих сіл є його милість пан Гієронім на Бжезю Лянцкоронський, підкоморій подільський, староста скальський. В селі Лосячин нема жодного підданого, на тому присягнув Михайло бурмістр скальський.[5]
В 1764 році в селі вже було 156 селянських господарств та 2 шляхетських[6].
До кінця 18 століття — у складі Речі Посполитої. До поділів Речі Посполитої (1793) село належало до Скальського староства Червоногородського повіту Подільського воєводства. Протягом 1672–1699 років територія села, як і все Поділля, було в складі Османської імперії. Адміністративно підпорядковувалося Чортківській нахії Кам'янецького ейялету Подільського пашалику.
У 19 столітті маєтком у селі володіли, зокрема, Артур, Аґенор Ґолуховський. За гроші родини Ґолуховських наприкінці XIX століття у селі збудовано костел Святого Антонія Падуанського (за різними версіями 1889 рік; 1896–1906 рр.).
В селі діяли «Просвіта», «Луг», «Сільський господар» та інші українські товариства, кооператива.
Ймовірно в часи першої світової війни у селі розташовувався австрійський військовий госпіталь, бо є залишки військового цвинтаря на полі в південній частині Мазурівки.
Від 8 липня 1941 р. до 4 квітня 1944 р. — під нацистською окупацією. У роки німецько-радянської війни 65 сільчан воювали в Червоній армії; 20 загинули, 28 пропали безвісти.
У період національно-визвольної боротьби загинули жителі Лосяча — члени ОУН і її симпатики та вояки УПА: Михайло Гоцак («Ворон», «Морозенко»; 1923–1946), Микола («Нечай»; 1924–1946) і Петро (1926–1947) Лихи, Михайло Митник («Ворон»; 1927 р. н.-дата смерті невідома), Михайло Свинарчук (1925-помер в ув'язненні 1948), Йосип Скочиляс (1927–1944). Серед 17 репресованих і реабілітованих осіб — священик Михайло Бойко (1891 р. н., засуджений 1951 р. на 25 років ВТТ).
21 березня 1945 р. на околиці Лосяча загін повстанців (40 вояків) під командуванням «Бистрого» розгромив загін енкадебістів чисельністю 120 осіб.
До Другої світової війни значну частину мешканців Лосяча становили поляки. У 1946 році радянська та польська комуністична влада депортувала в Лосяч родини українців із Надсяння.
У 1940-1941, 1944-1959 роках село належало до Скала-Подільського району Тернопільської області[7][8]. З ліквідацією району 1959 року увійшло до складу Борщівського району[9].
За даними перепису населення 2001 року у селі мешкало 1 252 особи. Мовний склад населення села був таким[10]:
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 1246 | 99.52% |
російська | 4 | 0.32% |
білоруська | 1 | 0.08% |
польська | 1 | 0.08% |
Усього | 1252 | 100% |
У 1938 році в селі мешкало 1960 осіб. Національний склад населення був таким:
У 2015 році село увійшло до Скала-Подільської об'єднаної територіальної громади. У червні 2016 року старостою села обрана Кійовська Галина Юріївна. Восени 2021 року після смерті Кійовської Г.Ю. старостою села (одночасно також і старостою с.Гуштин) призначена Любачевська Алла
У селі є пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1973).
Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва.
Встановлений 1991 р. Скульптор — І. Мердак.
Погруддя — бетон, постамент — мармурова крихта, цемент.
Працюють ЗОШ І-ІІ ступенів (директор — Ольга Василівна Шупенюк) та дитячий садок «Дзвіночок»[джерело?].
У селі працює бібліотека.
У селі є Будинок культури (директор — Глюта Ірина[джерело?]).
Працює фельдшерсько-акушерський пункт.
У селі є:
пилорама
Земельні паї орендує ПАП «Дзвін» (с. Бурдяківці).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.