Remove ads
Екстради́ція (видача затриманої особи) — форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю. Полягає в арешті і передачі однією державою іншій (за запитом) особи, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину, або ж засудженого злочинця.
Як правило, видача здійснюється на підставі договору між відповідними державами. Це може бути або двосторонній договір, або багатостороння конвенція, учасниками якої повинні бути як запрошувана, так і та держава, що запрошує. Прикладом такої конвенції є Європейська конвенція про видачу 1957.
В принципі видача може здійснюватися і без договору, якщо це передбачається законодавством запрошуваної сторони.
Видача злочинців — право держави, але не її обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу у кримінальних справах.
Видача може здійснюватися лише відносно певних злочинів — як правило, їх список або критерії їх визначення (тяжкість покарання тощо)встановлюється в договорі. Традиційно повинне дотримуватися правило «подвійної підсудності», тобто злочин, за здійснення якого запрошується видача, повинен признаватися таким в законодавстві як як запрошувана, так і та сторона, що запрошує.
При цьому видачі можуть перешкодити наступні обставини:
- відсутність міжнародно-правової норми, яка б зобов'язувала запитувану сторону здійснити видачу;
- перебування особи в громадянстві (підданстві) запитуваної сторони;
- надання особі статусу біженця, політичного притулку;
- відсутність у законодавстві запитуваної сторони кримінального покарання за відповідні діяння, або збіг строків давності;
- тяжка хвороба особи;
- інші моменти.
Remove ads
Згідно зі світовою практикою, у більшості країн світу своїх громадян не видають. Цей принцип закріплений в конституціях багатьох держав, в тому числі у Конституції України.
Усі країни ЄС мають між собою правові угоди, що дозволяють видачу своїх громадян. Велика Британія, згідно з Актом про екстрадицію 2003, зобов'язана видавати у тому числі і своїх громадян в ряд держав, з якими вона має відповідні міжурядові угоди.[1] Аналогічна ситуація в США.
Процедура видачі починається зі скерування запиту однією державою до іншої. Зазвичай передбачається складання запиту або на мові сторони запиту, або на одній з мов міжнародного спілкування (англійська, французька — залежно від вимоги сторони запиту). Запити передаються або через міністерства закордонних справ, або безпосередньо через правоохоронні органи (міністерства внутрішніх справ, юстиції, прокуратури тощо).
У разі затримання передбачуваного злочинця в запрошуваній державі починається судова процедура. Роль суддей — підтвердити юридичну обґрунтованість запиту і дотримання всіх відповідних вимог. Якщо суд відхиляє запит, процедура припиняється. Якщо ж суд підтверджує можливість видачі, рішення ухвалюється адміністративними органами. Вважається, що остаточне рішення про видачу особи має політичний характер.
Remove ads
У сучасному міжнародному праві спостерігається тенденція спрощення процедури видачі. Зокрема, йде мова про пом'якшення вимог «подвійної підсудності», скорочення числа підстав відмови у видачі, скороченні ролі адміністративних органів. Гальмом в цьому процесі є неготовність держав беззастережно визнавати видані в інших країнах ордери на арешт зважаючи на відмінність судових систем, а деколи і недовіри один до одного.
Найбільшого прогресу в спрощенні видачі добилися країни-члени Європейського союзу, які ввели у відносинах між собою так званий «Європейський ордер на арешт». Фактично він припускає автоматичного виконання запиту про передачу передбачуваного злочинця, без перевірки цього запиту з погляду змісту.
Remove ads
З видачею часто ототожнюють інші види міжнародної правової допомоги, зокрема, ті, які офіційно називаються «передачею». Зокрема:
- передача особи міжнародному судовому органу (такому, як Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії або Міжнародний кримінальний суд).
- передача засуджених (для відбування покарання в іншій державі, ніж те, в якому ухвалений вирок). Саме ця процедура була застосована в 2007 при передачі Лівією Болгарії групи болгарських медсестер, засуджених до страти [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]. Аналогічна процедура використовувалася при передачі Росії співробітників російських спецслужб, засуджених в Катарі на довічний ув'язнення за теракт проти Зелімхана Яндарбієва. Домовленості про здійснення таких процедур часто передбачають, крім оповіщених формальних умов, також якісь умови політичного або фінансового характеру, які не розкриваються.
- тимчасова передача особи, що перебуває під вартою або засудженого до позбавлення волі, для проведення слідчих дій в іншій державі.
Remove ads
- «І послали Ізраїлеві племена людей по всіх Веніяминових родах, говорячи: Що це за зло, що сталось між вами? А тепер давайте тих людей, розпусних синів, що в Ґів'ї, і ми повбиваємо їх, та й вигубимо зло з Ізраїля. Та не хотіли Веніяминові сини слухати голосу своїх братів, Ізраїлевих синів.» (Книга Суддів 20:12,13)
- З історії Греції наводять приклад того, як афіняни погодилися видати македонському цареві Филипу всіх осіб, що зробили замах на його життя.
- Ахейці загрожували Спарті порушенням союзу, якщо не будуть видані її громадяни, що зробили напад на одне з селищ.
- В історії Риму посилаються на галлів, які вимагали видачі Фабія, що напав на них; і на аналогічну вимогу римлян стосовно Аннібала; а також на Катону, який вимагав видачі Цезаря германцям за те, що той почав з ними несправедливу війну.
- З давніх часів до кінця XVII століття екстрадиція — рідкісне явище, застосовувалася в основному до політичних злочинців, єретиків, перебіжчиків.
- У XVIII — першій половині XIX століття індустріалізація і поява нового вигляду транспорту викликали збільшення інтенсивності переміщення людей, що привело до проблем з пограбуваннями на залізницях, волоцюгами і міжнародними злочинами. Договори про видачу з’являлись великих кількостях між суміжними країнами і розповсюджувалися не тільки на дезертирів, але і на загальнодержавних злочинців (вбивць, злодіїв).
- 1840–1943 — третій період в історії екстрадиції.
- З 1943 — Друга світова війна показала необхідність посилати військових злочинців у країни, в яких були здійснені їх дії. Для цього вже в 1942 році союзники прийняли «Міжсоюзницьку заяву про покарання за військові злочини».
Remove ads
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads