Xenocyon

Xenocyon — вимерлий підрід Canis.^[1] До групи включають Canis (Xenocyon) africanus, Canis (Xenocyon) antonii та Canis (Xenocyon) falconeri, від яких походить Canis (Xenocyon) lycanoides.^[1] Від Xenocyon походить сучасні куон гірський та дикий пес африканський.^[2]:p149

? Xenocyon
Охоронний статус
Вимерлий  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Ссавці (Mammalia) Ряд: Хижі (Carnivora) Підряд: Псовиді (Canoidea) Родина: Псові (Canidae) Рід: Canis
Біноміальна назва
Xenocyon
Види
†Canis (Xenocyon) africanus †Canis (Xenocyon) antonii †Canis (Xenocyon) falconeri †Canis (Xenocyon) lycanoides
Посилання
Вікісховище: Xenocyon Віківиди: Xenocyon EOL: 10642761 Fossilworks: 301919

Таксономія

Популяції що входять до таксону Xenocyon існували у пізньому пліоцені - ранньому плейстоцені розглядають як окремі види або крайні географічні варіації в межах одного таксону: Canis (Xenocyon) africanus в Африці, Canis (Xenocyon) antonii в Азії та Falis (Xenocyon) Falconeri в Європі. Xenocyon мали великий розмір тіла, порівнянно з північними популяціями сучасного сірого вовка (Canis lupus) і характеризується коротким нейрокраніум щодо їх розміру черепа^[1]

Canis (Xenocyon) africanus

Вид спочатку отримав назву Canis africanus (Pohle 1928)^[3], але згодом був перейменований на Canis (Xenocyon) africanus. Існував у період пізнього пліоцену та раннього плейстоцену у Африці.^[1]

Canis (Xenocyon) antonii

Вид спочатку отримав назву Canis antonii (Zdansky 1924)^[4], але згодом був перейменований на Canis (Xenocyon) antonii. Існував у період пізнього пліоцену та раннього плейстоцену в Азії.^[1] Назва застосована до пізньопліоценових скам’янілостей канідів, які були знайдені в Китаї у місцях розкопок Лок. 33 (Ян Шао Цун у провінції Хенань), Лок. 64 (провінція Чжилі). та Фань Цун (провінція Шаньсі).^[5] В Європі вид має назву Canis (Xenocyon) falconeri.^[6]

Canis (Xenocyon) falconeri

Верхній Вальдарно^[en] — назва частини долини Арно, що знаходиться в провінціях Флоренція та Ареццо, Італія. Регіон обмежений гірським хребтом Пратоманьо^[en] на півночі та сході та горами К'янті на півдні та заході. У басейні Верхній Вальдарно знайдені скам’янілости трьох видів викопних канідів, що відносяться до пізньої віллафранхійської ери, 1,9-1,8 мільйона років тому. Саме тут швейцарський палеонтолог Чарльз Іммануїл Форсайт Мейджор^[en] виявив Canis falconeri (Forsyth Major 1877 р.)^[7]. Пізніше вид був перейменований на Canis (Xenocyon) falconeri^[1], але пізніше був кваліфікований як Canis (Xenocyon) antonii.^[6] Від цієї популяції походить Canis (Xenocyon) lycanoides.^[1]

Canis (Xenocyon) lycaonoides

Вид спочатку було названо Xenocyon lycaonoides (Kretzoi 1938)^[8], але пізніше перейменовано на Canis (Xenocyon) lycanoides.^[1] Існував від раннього до середнього плейстоцену в Африці та Євразії.^[6] Canis (Xenocyon) lycaonoides мали розмір з сучасними північними популяціями сірого вовка (C. lupus) та мосбахського вовка, що за розмірами можна порівняти з сучасним індійським вовком (C . l. pallipes). Ареал цих вовків простягався від Англії та Греції по всій Європі до високих широт Сибіру через Забайкалля, Таджикистан, Монголію та Китай. Справжні сірі вовки з'являлися не раніше кінця середнього плейстоцену, 500-300 тисяч років тому.^[5]

Canis (Xenocyon) lycaonoides полювали на антилоп, оленів, слоненят, турів, бабуїнів, диких коней та, можливо, людей. Ймовірно, від цього виду походить африканський дикий собака (Lycaon pictus) куон гірський (Cuon alpinus) південно-східна Азія, вимерлий сардинський куон (Cynotherium sardous)^[6][9][10], а також два види вимерлих яванських собак (Megacyon merriami^[en] та Mececyon trinilensis^[en]).^[11][12]

Незадовго до появи жахливого вовка (Canis dirus) відбулась інвазія Xenocyon до Північної Америки. Знайдені скам'янілості показують їх як рідкісні, ймовірно, вони не змогли конкурувати з C. dirus.^[2]Xenocyon texanus є таксономічним синонімом Xenocyon lycaonoides.^[13]

Посилання

1. Rook, L. 1994. The Plio-Pleistocene Old World Canis (Xenocyon) ex gr. falconeri. Bolletino della Società Paleontologica Italiana 33:71–82.
2. Wang, Xiaoming; Tedford, Richard H.; Dogs: Their Fossil Relatives and Evolutionary History. New York: Columbia University Press, 2008.
3. Pohle H., 1928. Die Raubtiere von Oldoway. Wissenschaftliche Ergebnisse der Oldoway-Expedition 1913 (N F) 3: 45–54.
4. O. Zdansky, Jungtertiäre Carnivoren Chinas, Paleontol. Sin., ser. C II (1) (1924) 38–45.
5. Sotnikova, M (2010). Dispersal of the Canini (Mammalia, Canidae: Caninae) across Eurasia during the Late Miocene to Early Pleistocene. Quaternary International. 212 (#2): 86—97. Bibcode:2010QuInt.212...86S. doi:10.1016/j.quaint.2009.06.008.
6. Martínez-Navarro, B. & L. Rook (2003). Gradual evolution in the African hunting dog lineage: systematic implications. Comptes Rendus Palevol. 2 (#8): 695—702. doi:10.1016/j.crpv.2003.06.002.
7. Forsyth Major CI (1877) Considerazioni sulla fauna dei Mammiferi pliocenici e postpliocenici della Toscana. III. Cani fossili del Val d’Arno superiore e della Valle dell’Era. Mem Soc Tosc Sci Nat 3:207–227
8. Kretzoi, M. 1938. Die Raubtiere von Gombaszög nebst einer Übersicht der Gesamtfauna. Annales Museum Nationale Hungaricum 31: 89–157.
9. Lyras, G.A.; Van Der Geer, A.E.; Dermitzakis, M.; De Vos, J. (2006). Cynotherium sardous, an insular canid (Mammalia: Carnivora) from the Pleistocene Of Sardinia (Italy), and its origin. Journal of Vertebrate Paleontology. 26 (#3): 735—745. doi:10.1671/0272-4634(2006)26[735:CSAICM]2.0.CO.
10. Moulle, P.E.; Echassoux, A.; Lacombat, F. (2006). Taxonomie du grand canidé de la grotte du Vallonnet (Roquebrune-Cap-Martin, Alpes-Maritimes, France). L'Anthropologie. 110 (#5): 832—836. doi:10.1016/j.anthro.2006.10.001. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 28 квітня 2008. (in French)
11. Lyras, G.A.; Van Der Geer, A.E.; Rook, L. (2010). Body size of insular carnivores: evidence from the fossil record. Journal of Biogeography. 37 (#6): 1007—1021. doi:10.1111/j.1365-2699.2010.02312.x.
12. Van der Geer, A.; Lyras, G.; De Vos, J.; Dermitzakis M. (2010). Evolution of Island Mammals: adaptation and extinction of placental mammals on islands. Wiley-Blackwell (Oxford, UK). ISBN 978-1-4051-9009-1.
13. Tedford, Richard H.; Wang, Xiaoming; Taylor, Beryl E. (2009). Phylogenetic Systematics of the North American Fossil Caninae (Carnivora: Canidae). Bulletin of the American Museum of Natural History. 325: 1—218. doi:10.1206/574.1.