Loading AI tools
модель автомобіля З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Renault 5 — компактні хетчбеки малого класу (сегмент B) компанії Renault, що вироблялись з 1972 до 1998 рік.
| Renault 5 | |
|---|---|
 | |
| Виробник | Renault |
| Роки виробництва | 1972-1996 |
| Попередник(и) | Renault 4 |
| Наступник(и) | Renault Clio Renault Twingo |
| Клас | суперміні (класу В) |
| Стиль кузова | хетчбек |
| Споріднені | Renault 7 |
| Подібні | 5 (1972-1984): Audi 50 Autobianchi A112/Autobianchi Y10 Fiat 127/Fiat Uno/Fiat Panda Ford Fiesta Citroën LN/LNA/Citroën Visa Opel Kadett City/Opel Corsa Peugeot 104 Talbot Samba Volkswagen Polo Suzuki Alto BMC Mini/Austin Metro Superfive (1985–1996): Autobianchi Y10 Fiat Uno/Fiat Punto Ford Fiesta Citroën Visa/Citroën AX/Citroën Saxo Opel Corsa Peugeot 205/Peugeot 106 Volkswagen Polo Suzuki Alto Rover Serie 100 |
| Дизайнер | Мішель Буйе (фр. Michel Boué) |
Renault 5 був уперше продемонстрований 10 грудня 1971 року, а наступного року запущений у серійне виробництво[1].
Renault 5 розроблений дизайнером Мішелем Буйе (фр. Michel Boué), померлим до початку виробництва. R5 виділялася завдяки кузову хетчбек зі «скошеною» задньою частиною і передньою панеллю. Буйе пропонував використовувати «довгі» задні ліхтарі від бампера до даху по всій довжині задньої частини автомобіля. У той час вони не знайшли застосування і з'явилися набагато пізніше на автомобілях Fiat Punto і Volvo 850 Estate/Wagon, а R5 отримав стандартні ліхтарі.
R5 запозичив механіку Renault 4 — поздовжньо розташований двигун з коробкою передач перед ним, торсіонну підвіску. Двигуни OHV встановлювалися від моделей R4, R8 і R16 робочим об'ємом від 850 до 1400 см³.
На перших R5 важіль управління коробкою передач знаходився на торпедо і пізніше перемістився на підлогу. Дверні ручки являли собою невеликі вирізи у дверях і бічних стійках. R5 став одним з перших автомобілів з пластиковими бамперами.
Всього було виготовлено 5 709 639 автомобілів першого покоління.
Renault мава близько 250 дилерських центрів у Сполучених Штатах[2]. Північноамериканський Renault 5 дебютував у 1976 році, але продажі були недуже, і багато автомобілів залишилися на дилерських базах. Відповіддю Renault була зміна рекламних агентств і ребрендинг автомобіля на наступний рік під назвою «Le Car»[2][3]. Нова маркетингова кампанія наголошувала на спортивному характері автомобіля та успішній історії європейських змагань[2].
Компанія U.S. Electricar[en], що базується в місті Атол (Массачусетс), проводила переобладнання Renault Le Car на електромобілі, встановлюючи шістнадцять шестивольтових свинцево-кислотних акумуляторів, що забезпечували скромний запас ходу в 60 км (37 миля)[4][5]. У 1978 році переобладнані автомобілі були перейменовані в «Lectric Leopard» і продавалися державним агенціям[6].
У французькому кузовному ательє Heuliez carrosserie переобладнували авто у фургони під назвою Le Car Van. Задні бічні панелі були замінені пластиковими панелями, які включали круглі вікна-ілюмінатори та нові невеликі підйомні двері з вікнами. В інтер'єрі був червоний велюр. Він був доступний як у дво-, так і в чотиримісному виконанні. У період з 1979 по 1983 рік було побудовано близько 450 фургонів Le Car Van[7].
Задньопривідний Renault 5 Turbo не слід плутати з передньопривідними версіями Alpine Turbo, Gordini Turbo, GT Turbo. Він розроблявся для Group B і мав встановлений за водієм потужний двигун із турбонаддувом і був ралійним «гарячим хетчбеком». Renault 5 Turbo мав кілька модифікацій, найпотужнішою з яких була Renault 5 Maxi Turbo.
Друге покоління, зване також Supercinq або Superfive, з'явилося в 1985 році. Хоча кузов і шасі були абсолютно нові (на платформі Renault 9/11), автомобілі мали знайомі риси моделі 5. Дизайнером був призначений Марчелло Гандіні (Marcello Gandini). Новий кузов став більшим і ширшим, знизився коефіцієнт аеродинамічного опору (cx = 0,35) і витрата палива (4,10 л на 100 км при швидкості в 89 км/год)[8]. Найбільшими змінами стали двигун 9 і 11, а також менш складна підвіска Макферсон.
R5 другого покоління отримав нову модифікацію — вантажопасажирський фургон, відомий як Renault Express[9]. У Великій Британії він продавався під індексом Renault Extra, в німецькомовних країнах — Renault Rapid. Він призначався для заміни фургона R4 F6, виробництво якого припинилося в 1986 році.
Renault використовував рядний 4-циліндровий атмосферний двигун об'ємом 1,7 л від моделей 9 і 11 з багатоточковим уприскуванням палива, як доповнення до спортивного 1,4 л турбо. Одержав індекс GTE, він розвивав потужність до 95 к. с. (70 кВт). Версії Baccara і GTX мали 1,7-л двигун, шкіряний салон, гідропідсилювач рульового управління, електричні склопіднімачі, люк на даху, кондиціонер з комп'ютерним управлінням (останній встановлювався опціонально).
До початку 1990-х років модель починає застарівати. У 1990 році вона замінюється на Renault Clio, що успішно продавався по всій Європі. Але виробництво R5 як і раніше продовжується на заводі Revoz в Словенії, де він отримує назву Campus. Виробництво остаточно припинено в 1996 році. У 2005 році Renault Clio II знову отримує індекс Campus.
Всього виготовлено 3 436 650 автомобілів другого покоління.
Версія «гарячий хетчбек» GT Turbo другого покоління серійно випускалася з 1985 року. Двигун — об'ємом 1397 см³ з модифікованими чотирма циліндрами, вісьмома клапанами Cléon, турбонаддувом Garrett T2 з повітряним охолодженням. Важив близько 850 кг, потужністю 160 к. с. (117 кВт), GT Turbo мала гарне співвідношення ваги й потужності, що дозволяло їй розганятися до 100 км/год за 6,6 с. Для відмінності від базового 5, GT Turbo мала бічні пластикові «пороги». Однак двигун турбо мав проблеми із запуском і був важкокерованим. Аналогічний двигун використовувався на Renault 9 і 11 Turbo.
У 1987 році запущений оновлений Phase II[10], відрізнявся установкою водяного охолодження, що дозволив зберегти життя турбо, новою системою запалювання (до 500 об/хв і вище). Ці зміни дозволили збільшити потужність двигуна до 162 к. с. (119 кВт). Зовнішнє оформлення автомобіля було оновлено (зокрема нові бампери й колісні арки), коефіцієнт аеродинамічного опору знизився від 0,36 до 0,35. Phase II розганялася до 100 км/год за 7,7 с. У 1989 році GT Turbo отримав новий інтер'єр, а в 1990 році випущена модель Raider, яка використовувала 120-сильний двигун C1J з турбонаддувом низького тиску. Була доступна тільки в кольорі «синій металік»[11]. Виробництво припинено в 1991 році, на зміну моделі прийшли Clio 16v і Clio Williams.
У січні 2021 року Renault представила концепт-кар, який має стати серійним. З 2024 року автомобіль R5 може надійти в продаж як електромобіль.
Ім'я Renault 5 повернулося в лютому 2024 року для електричного хетчбека Renault 5 E-Tech з електродвигуном, та із дизайнерськими фішками, натхненними оригінальним дизайном "п'ятірки" та Renault 5 Turbo. Кажуть, що версія Alpine також знаходиться в розробці[12].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
