Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
169-та піхотна дивізія (Третій Рейх) (нім. 169. Infanterie-Division) — піхотна дивізія Вермахту за часів Другої світової війни. Билася на Західному фронті у Французькій кампанії й на Східному фронті у Радянському Заполяр'ї. В останні дні війни перекинута до Східної Німеччини, де була розгромлена радянськими військами у травні 1945 року.
| 169-та піхотна дивізія (Третій Рейх) 169. Infanterie-Division | |
|---|---|
 Емблема 169-ї піхотної дивізії Вермахту | |
| На службі | 28 листопада 1939 — 8 травня 1945 |
| Країна | .svg){kind=small} Третій Рейх |
| Належність |  Вермахт |
| Вид |  Сухопутні війська |
| Роль | піхота |
| Чисельність | дивізія |
| У складі | Див. Командування |
| Прізвиська | «Голова лося» (нім. Elchkopf) |
| Війни/битви | Друга світова війна |
| Командування | |
| Визначні командувачі | генерал-майор Генріх Кіркгайм |
| Знаки розрізнення | |
| Варіант |  |
| Варіант |  |
| Варіант |  |
169-та піхотна дивізія розпочала формування 28 листопада 1939 року в Оффенбах-на-Майніі в 9-му військовому окрузі під час 7-ї хвилі мобілізації Вермахту. У квітні 1940 року дивізію перевели до Дармштадта в 12-му військовому окрузі.
З початком Французької кампанії з'єднання у складі 36-го Командування билось на півдні Бельгії, наступало у напрямку Віртона, у травні 1940 року бої на Маасі, Мозелі, прорив французьких укріплень лінії Мажино на ділянці Маргю, Лонгюїон, Монмеді. Надалі 169-та дивізія вела бої за Верден та Мец. Після розгрому французької армії та капітуляції Франції, дивізія залишилась виконувати окупаційні функції на території департаментів Мозель і Мерт і Мозель.
У лютому 1941 року дивізію перекинули з Нансі до району Ерфурта, Айзенаха та Бад-Зальцунгена, де підрозділи з'єднання проходило тренування, доукомлектовувалися військовою технікою й майном, а наприкінці травня її перевели до Штеттіна, де вона розпочала підготовку до перекидання на крайній Північ у Норвегію та Фінляндію.
8 червня 1941 року піхотна дивізія транспортними суднами була передислокована до морських портів західної Фінляндії Торніо, Кемі, Вааса та Каско. Звідсіля підрозділи дивізії здійснили переміщення залізницею до Рованіємі, а далі до наближених районів поблизу радянсько-фінського кордону Кеміярві, Савукоскі, Соданкюля, формування здійснило марш своїм ходом.
1 липня німці силами XXXVI командування особливого призначення[Прим. 1] за підтримки 6-ї фінської піхотної дивізії армії «Норвегія» розпочали операцію «Полярфукс». Німецько-фінські війська завдали удару у смузі оборони радянської 14-ї армії на кандалакшському напрямку. У корпусі були 40-й і 211-й танкові батальйони особливого призначення, в яких налічувалося близько 100 танків. Їм протистояли дві стрілецькі дивізії: 122-га та 104-та, а також щойно перекинута з-під Пскову 1-ша танкова дивізія Героя Радянського Союзу генерал-майора Баранова В. І.[Прим. 2][1][Прим. 3].
Німці намагались прорватися фронтальним ударом на Саллу, а фінська 6-та дивізія мала намір широким обхідним маневром обійти радянські позиції з півдня та вийти до Алакуртті та Кайрали. Тим часом фінський III корпус, який займав позицію на правому фланзі армії «Норвегія», утримував 96-кілометровий фронт між Куусамо і Суомуссалмі.
6 липня 1941 року, форсувавши річку Куола, 169-та піхотна дивізія зуміла увірватися в Саллу зі сходу, але швидко була вибита. 7 липня атаки на Саллу продовжилися, і лише з відходом 122-ї стрілецької дивізії в ніч на 8 липня 1941 року на південний схід в напрямку Лампели[Прим. 4], Салла була захоплена німецькими та фінськими військами. Бригада СС «Норд», отямившись після контрнаступу радянських військ, розпочала переслідування 122-ї дивізії, а 169-та дивізія висунулась на схід, щоб не дати організувати радянським військам оборону у Кайрали, по лінії озер Ала, але не встигла — там уже окопались два полки 104-ї стрілецької дивізії.
10 липня 1941 року атаки 169-ї піхотної дивізії були відбиті, так само як і був відбитий наступ одного полку фінської 6-ї піхотної дивізії, який перерізав автомобільну дорогу та залізницю за 5 кілометрів східніше Кайрали. Німецьке командування вирішило здійснити оточення радянських військ у Кайрали, для чого розпочала наступ на північ від Кайрали силами 169-ї піхотної дивізії, яка з півдня підтримувалася підрозділами фінської 6-ї піхотної дивізії. Уже до 21 липня 1941 року командир 36-го командування генерал-лейтенант Ганс Файге доповів, що максимум що можливо зробити — це опанувати радянські укріплення в Кайрали, але подальше просування до Алакуртті буде неможливим. 24 липня 1941 року німецькі та фінські частини, потрапивши під контрудар радянських військ, і зовсім визнали марними будь-які спроби вибити радянські війська з Кайрали, тому подальший наступ був припинений.
З 6 вересня 1941 року 169-та піхотна дивізія у взаємодії з 6-ю піхотною дивізією, здійснили чергову спробу штурмом опанувати радянські позиції. За винятком одного полку 169-ї піхотної дивізії, який зумів з півночі вийти до підступів висоти біля озера Верхній Верман, ніяких успіхів атакуючі не здобули. Утім, полк, який прорвався, зав'яз у боях за висоту і лише 10 вересня 1941 роки зумів її опанувати.
Бої на цьому напрямку точились ще протягом вересня-листопада 1941 року, доки командир фінського 3-го армійського корпусу генерал-лейтенанта Я. Сііласвуо, оцінив важкі втрати угруповання та відсутність можливості щодо їхнього поповнення, не віддав наказ перейти до оборони. З того часу до літа 1944 року бойові дії на цій ділянці фронту практично не велись.
У вересні 1944 року з початком Лапландської війни, 169-та піхотна дивізія під тиском колишніх союзників, фінських військ, вимушено відступала на Савукоскі, далі на північ на Івало, з подальшим виходом на територію окупованої німцями Норвегії в Карасйок. У грудні 1944 року дивізію зосередили поблизу Нарвіка, звідки її перекинули в Мошен і в березні 1945 року формування вивели до Осло.
Наприкінці березня 1945 року дивізію зосередили на Східному фронті поблизу Люкенвальде, де вона вела бої проти військ Червоної армії. В останні дні квітня — на початку травня 1945 року розгромлена.
оберст, з 1 липня 1940 генерал-майор Генріх Кіркгайм (нім. Heinrich Kirchheim) (1 грудня 1939 — 1 лютого 1941);
генерал-майор Курт Діттмар (нім. Kurt Dittmar) (1 лютого — 29 вересня 1941); оберст, з 1 вересня 1943 генерал-майор, з 1 вересня 1944 генерал-лейтенант Георг Радзій (нім. Georg Radziej) (22 червня 1943 — 8 травня 1945).| Листопад 1939[2] | Червень 1940 |
|---|---|
| 378-й піхотний полк | |
| 379-й піхотний полк | |
| 392-й піхотний полк | |
| 230-й дивізіон легкої артилерії[3] | 230-й артилерійський полк |
| 230-й інженерний батальйон | |
| 230-й протитанковий дивізіон | |
| 230-й дивізійний батальйон зв'язку | |
| 230-те дивізійне управління постачання | |
|
| Кавалери Золотого Німецького Хреста | 30 |
|
| Кавалери Лицарського хреста Залізного хреста | 8 (у тому числі 1 — непідтверджене) |
| Кавалери Почесної відзнаки Сухопутних військ «Почесна застібка на орденську стрічку для Сухопутних військ» | 2 |
| Кавалери ордену Хрест Свободи І-го ступеня з мечами (Фінляндія) | 3 |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
