Хижинці (Вінницький район)

Хи́жинці — село в Україні, у Лука-Мелешківській сільській громаді Вінницького району Вінницької області.

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Хижинці.

село Хижинці
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Тер. громада	Лука-Мелешківська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA05020150110058224
Основні дані
Засноване	XVI століття
Населення	1249
Територія	1,893 км²
Густота населення	659,8 осіб/км²
Поштовий індекс	23209
Телефонний код	+380 432
Географічні дані
Географічні координати	49°10′20″ пн. ш. 28°34′2″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	328 м
Місцева влада
Сільський голова	Мельничук Лариса Дмитрівна (Сокиринецька ОТГ)
Карта
Хижинці
Хижинці
Мапа
Хижинці у Вікісховищі

Хижинці розміщені за 8 км від обласного центру м. Вінниця. Населений пункт розташований на горбистій рівнині. Ґрунти переважно суглинкові. Територія 439,24 га, населення 1220 осіб, 602 садиби.

В Хижинецькій школі І-ІІІ ст. навчаються 140 учнів, в ДНЗ «Золотий ключик» виховуються 62 дітей. Також є ФАП, фермерське господарство «Зерно-А», народний дім, 5 магазинів, дві церкви^[1], в тому числі православний Храм Різдва Пресвятої Богородиці^[2].

Історія

Територія сучасного села Хижинці почала заселятися в добу палеоліту (1—10 млн років тому). Про поселення в період неоліту і енеоліту свідчать знайдені кам'яні знаряддя праці.

Цією місцевістю в ранньослов'янський період кочували поселення трипільської^[3][4] і черняхівської культур.

Назва села, очевидно, походить від слова «хижа» — хатина, і сягає середини XVII століття. За переказами, запорізький козак, повертаючись з війни, вирішив оселитись у цій місцевості і побудував тут першу хижу — хатину, але достеменно це невідомо.

Вперше відомості про село Хижинці подаються на 1579 рік разом із сусіднім селом Лукою, які розташовані по ліву сторону річки Південний Буг.

В архівних матеріалах збереглася грамота польського короля Сигізмунда за 1596 рік, в якій вказано, що села Хижинці та Цвіжин жалувані королем ротмістру Олександру Балабану за службу у Коронному війську. Також відомо, що на 1600 рік населений пункт належав шляхтичу Струєю. На 1604 рік власником став Марчин Хрушлинський.

В 1629 році в селі нараховувалося 110 дворів, з яких збирався податок по 5 злотих з господарства. Отже, на початок 17 століття Хижинці були досить значним населеним пунктом. 1717 року хижани збудували нову церкву. Вона була дерев'яна, але на кам'яному фундаменті.

У державному архіві області історичні відомості про Хижинці знаходяться починаючи з XVIII століття. Історик і етнограф Юхим Сіцінський писав:

Село Хижинці розташоване на рівній місцевості, річки в селі немає. До найближчого міста 8 верств. Ґрунти переважно глинисті, що не завжди сприяє гарному врожаю. Заняття селян землеробство і садівництво, останнє є великою підмогою в матеріальному становищі, а також є багато теслярів, що вміють будувати будинки, в старовину «хижи». Займаються бджільництвом і ткацтвом.

Хижинці були державним (казенним) селом. 1809 року село було віддане в оренду поміщикові Авгестинові Джешку.

У 1869 році збудована церква на кам'яній основі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. До 1890 року до неї ходили і жителі села Сокиринці, в яких не було власної церкви.

Згідно акту ревізії, складеного в 1872 році, в селі було 365 десятин присадибної землі, 77 дворів колишніх державних селян і 21- відставних солдат з сім'ями. Разом 98 дворів. На чолі сільської громади стояв староста, якого обирали на сільському сході. Близько 1895 року старостою села був Дем'ян Якович Ільченко.

Тоді ж починається збір коштів населення села Хижинці та навколишніх сіл для побудови училища. Будівництвом школи займався відставний офіцер, житель Немирова Мовій Клейнер. Вчителювали у ній Фавст Шведовський, Антон Гальченко, Ніл Чепуровський. 8 березня 1887 року відкрилося народне училище, в якому почали навчатися 109 хлопчиків і 4 дівчинки. Першим учителем призначили Антона Гальченка. На 1910 рік училище стало двокомплектним, навчалося 50 учнів.

Половина селян тоді ж мала залізні плуги.

В 1929 році радянською владою в селі організовано колгосп «Червоний Борець»^[1].

Під час другого голодомору у 1932–1933 роках у селі загинуло 200 осіб^[5].

19 липня 1941 року фашистсько-німецькі парашутисти десантувалися біля церкви. Під час війни у Хижинцях тривала німецька окупація. 155 односельчан загинули на її фронтах.

Після відновлення радянського ладу, як повідомляє Історія міст і сіл Української РСР (1968—1972), у Хижинцях розміщувався колгосп «Дніпро» з напрямками: вирощування зернових, цукрових буряків; тваринництво. З інфраструктури були середня школа, бібліотека, клуб, медпункт, дитячі ясла. Населення тоді складало 1881 людину. Сільській раді було підпорядковане село Сокиринці^[6]. З 1969 року діяв колгосп «Перемога», в якому працювали мешканці не тільки Хижинець, а й Соловіївки (власного колгоспу не мала), Парпурівець, Сокиринець, Щіток.

У 1986 році до села приєднано сусіднє село Соловіївка.

1994 року колгосп був реорганізований; земля була передана в колективну власність 753 пайовикам; частка земельного паю становила 1,66 га.

Об'єднання територіальних громад

З 2015 року тривав процес об'єднання сіл Парпурівці, Сокиринці та Хижинці в Сокиринецьку об'єднану територіальну громаду з адміністративним центром в селі Хижинці^[7][8].

5 липня 2016 року на спільному засіданні сесій Сокиринецької та Парпуровецької сільських рад були ухвалені рішення «Про добровільне об'єднання Сокиринецької та Парпуровецької сільських рад у Сокиринецьку об'єднану територіальну громаду з адміністративним центром в селі Хижинці». У вересні того ж року Центральна виборча комісія призначила перші вибори депутатів Хижинецької сільської ради та Хижинецького сільського голови^[1]. Вибори відбулися 11 грудня 2016 року^[9].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[10]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1241	99.36%
російська	5	0.40%
білоруська	3	0.24%
Усього	1249	100%

Люди

В селі народились:

• Борисенко Валентина Кирилівна (нар. 1945) — етнографиня^[11]
• Павлусенко Андрій Трохимович (1914—2000) — бандурист, композитор, поет
• Павлусенко Микола Андрійович (1944—1999) — художник.

Примітки

1. Історія громади. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 22 січня 2019. [Архівовано 2019-01-23 у Wayback Machine.]
2. с. Хижинці, храм Різдва Пресвятої Богородиці / Вінницька єпархія Української Православної Церкви. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 23 квітня 2016.
3. У селі виявлено поселення трипільської культури:
   Енциклопедія Трипільської цивілізації. — К., 2004. — Т. І.
4. Заєць I. Трипільська культура на Поділлі. — Вінниця, 2001. — 184 с.
5. Голод 1921—1923 і українська преса в Канаді. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, — 2008 — 1000 с. 978-966-355-024-4
6. Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
7. У ВІННИЦЬКОМУ РАЙОНІ ГОТУЄТЬСЯ ДО ОБ'ЄДНАННЯ ПЕРША ГРОМАДА
8. Робоча група обласної Ради розглянула колективне звернення жителів територіальних громад, які входять до складу Сокиринецької та Парпуровецької сільрад Вінницького району. Архів оригіналу за 6 вересня 2016. Процитовано 6 вересня 2016.
9. Сьогодні відбуваються вибори у 7-ми об’єднаних громадах Вінниччини. iVin. 11 грудня 2016. Процитовано 22.01.2019.
10. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
11. В. І. Наулко. Борисенко Валентина Кирилівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Джерела

• Село Хижинці / ВІДДІЛ ОСВІТИ ВІННИЦЬКОЇ РДА (Архівовано 02.05.2016)

Література

• Chiżyńce (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 580. (пол.)
• Хи́жинці // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.192
• Борисенко В. К. Культура повсякдення села Хижинці (1950—1960 рр.) / В. К. Борисенко. — Київ: Дуліби, 2014. — 144 с. : фот. — (XX століття крізь шпарини пам'яті).