Loading AI tools
угорський футбольний клуб із Будапешта З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Фе́ренцварош» (угор. Ferencvárosi TC) — угорський професійний футбольний клуб із Ференцвароша, 9-го району Будапешта. Виступає в Національному чемпіонаті I, вищій лізі угорського футболу. Клуб заснував 1899 року Ференц Шпрінгер та група місцевих резидентів району Ференцвароша. «Ференцварош» найбільш відомий на міжнародному рівні тим, що виграв Кубок ярмарків у сезоні 1964–65 після перемоги над «Ювентусом» у фіналі в Турині з рахунком 1–0. «Ференцварош» також дійшов до фіналу в тому ж турнірі в 1968 році, де він програв «Лідс Юнайтед», а також до фіналу Кубка володарів кубків в сезоні 1974–75, програвши київському «Динамо».
 | ||||
| Повна назва | Ferencvárosi Torna Club | |||
| Прізвисько | Fradi («Фроді»), Zöldek («зелені») | |||
| Коротка назва | FTC | |||
| Засновано | 3 травня 1899 | |||
| Населений пункт | Будапешт,  Угорщина | |||
| Стадіон | «Групама Арена» | |||
| Вміщує | 23 700 | |||
| Президент | Габор Кубатов | |||
| Головний тренер |  Паскаль Янсен | |||
| Ліга | Національний чемпіонат I | |||
| 2023/24 |  1-е місце | |||
| Вебсайт | fradi.hu | |||
| ||||
«Ференцварош» є найпопулярнішим футбольним клубом Угорщини[1].
Кольори клубу — зелений та білий, а талісманом клубу є зелений орел, звідси ще одне прізвисько клубу — «зелені орли».
Клуб був заснований жителями району Будапешта Ференцварош (адміністративно — IX район), на честь якого вони назвали спортивний клуб «Ференцварош»[2]. 3 травня 1899 року першим президентом клубу було обрано Ференца Шпрінгера.
3 грудня 1900 року футбольна команда офіційно була зареєстрована[2], а вже через два місяці, в лютому 1901 року, був зіграний перший матч з командою БТК. Однак угорська футбольна асоціація відмовилася визнавати його як офіційний, тому прийнято вважати, що перший офіційний матч було зіграно у першому чемпіонаті Угорщини 21 лютого 1901 року з командою МАФК (команда технічного університету), програвши 3:5. Перший м'яч забив 17-річний вінгер Гашпар Борбаш[3]. Перше очко було набрано у грі проти цього ж суперника (нічия 2:2), а перша перемога була здобута 16 червня у матчі проти «Будапешта» (5:1)[3].
Цікавим є ще той факт, що свій перший матч на внутрішній арені клуб провів пізніше, ніж на міжнародній — ще 24 березня 1900 року «Ференцварош» зіграв у Відні проти команди «Вієнна Крикет» і програв 0:9. 5 травня клуб здобув свою першу перемогу (5:0), був переможений «Олд Крікетер». У 1902 році команда програла британському «Оксфорд Юнайтед» 0:16[4].
У сезоні 1903 року клуб вперше виграв чемпіонат країни, 1905 року став чемпіоном повторно. У сезоні 1909/10 років завоював чемпіонський титул вп'яте. У період із сезону 1908/09 по сезон 1912/13 клуб виграв п'ять першостей країни поспіль.
12 лютого 1911 року було відкрито стадіон, де команда грає досі (арена кілька разів реконструювалася і перебудовувалася, і навіть змінювала назви). Перший гол на новому стадіоні забив Імре Шлоссер. У 1912 році «Ференцварош» вперше переміг в Англії, здобувши гору над «Вокінгом». У тому ж році в матчі проти «Керюлеті» (команди з ІІІ району) клубом було здобуто перемогу 11:3, де 8 м'ячів забив Імре Шлоссер (дане досягнення є і досі рекордом результативності в одному матчі для гравця «Ференцвароша»)[5].
З початком Першої світової війни багато гравців пішли на фронт і не повернулися, а «Ференцварош» не вигравав чемпіонств понад 10 років.
Початок 1920-х років був не дуже успішним часом для клубу. Його споконвічний суперник, МТК (Будапешт), в цей час ставав чемпіоном Угорщини 10 разів поспіль, аж до сезону 1924/25, коли «зеленим орлам» все ж таки вдалося порушити його гегемонію. Також у сезоні 1924/25 років вони зазнали найбільшої поразки на внутрішній арені, програвши МТК 2:14[6]. Клуб зумів виграти наступного сезону. То був останній аматорський чемпіонат Угорщини, з наступного року всі клуби стали професійними. Першим професійним гравцем команди став Ласло Горват, відомий також як Горват ІІ.
У 1928 році клуб виграв Кубок Мітропи, у фіналі за сумою двох матчів обігравши віденський «Рапід» 10:6[7][8], здобувши перший трофей поза Угорщиною. 1929 року команда провела південноамериканське турне, на якому перемогла дуже сильну (на той момент двічі олімпійських чемпіонів 1924 і 1928 років, згодом чемпіонів світу 1930) збірну Уругваю 3:2[9].
У 1930-ті роки було виграно 4 чемпіонати країни (1931/32, 1933/34, 1937/38, 1939/40), а також два Кубки Угорщини (1933, 1935). У сезоні 1931/32 команда виграла всі 22 матчі чемпіонату з різницею м'ячів 105:18[10]. Подібне досягнення поки що не вдалося повторити жодній угорській команді. Того ж сезону «Ференцварош» забив свій 400-й гол у чемпіонатах країни. У 1933 році французька газета L'Auto (попередниця L'Équipe), поставила «Ференцварош» на 7-е за силою місце у світі.
У 1937 році вдруге було виграно Кубок Мітропи. Команда перемогла у фіналі італійський «Лаціо» із загальним рахунком 9:6[11]. У цей період за команду грав найуспішніший бомбардир в історії «Ференцвароша» Дьєрдь Шароші, який забив 636 голів у 646 матчах в усіх змаганнях у період з 1931 по 1948 рік.
1940-ві роки почалися для клубу добре — він став чемпіоном сезону 1940/41. Першим із угорських клубів «Ференцварош» провів турне до США. Під час Другої світової війни чемпіонат проводився, проте клуб не завоював золотих медалей, натомість виграв три Кубки Угорщини поспіль (1942, 1943, 1944).
31 жовтня 1948 року було зіграно 1000-й матч у рамках чемпіонату країни. Свій 50-річний ювілей клуб відзначив завоюванням чемпіонства (1948/49), при цьому у 30 матчах було забито 140 голів, 59 із яких забив бомбардир Ференц Деак.
1950-ті роки стали найменш успішними для клубу. «Ференцварош» жодного разу не зміг виграти чемпіонство (багато в чому через те, що набирав сили «Гонвед» на чолі з Пушкашем). Одного разу клуб виграв срібні медалі і тричі брав бронзу, також 1958 року вдесяте був виграний Кубок Угорщини[12].
У 1951 році під тиском Матяша Ракоші команда була перейменована на «Кініжі» (на честь легендарного угорського командира-простолюдина Пала Кініжі в армії короля Матяша I Корвіна) і змінила колір на червоно-білий. Після угорських подій 1956 року та втечі з країни Ракоші клубу повернули його історичну назву та кольори.
У 1960-ті роки «Ференцварош» чотири рази ставав чемпіоном країни (1963, 1964, 1967 і 1968[13]), але головним клубним досягненням стало завоювання великого міжнародного трофея і визнання Флоріана Альберта найкращим футболістом Європи[13].
«Фраді» підкорився Кубок ярмарків сезону 1964/65, де на своєму шляху до перемоги клубом були переможені: «Спартак» (Брно), «Вінер Шпорт-Клуб», «Рома», «Атлетік Більбао», «Манчестер Юнайтед» і, у фіналі, «Ювентус» з рахунком 1:0. Матч пройшов у Турині при 40 000 глядачів, єдиний м'яч на 74-й хвилині забив Мате Феньвеші[14][15].
У Кубку ярмарків 1967/68 років «Ференцварош» дійшов до фіналу, де поступився за сумою двох матчів англійському клубу «Лідс Юнайтед» (0:1 та 0:0). На шляху були обіграні такі клуби як «Реал Сарагоса», «Ліверпуль» (2:0), «Атлетік Більбао» та «Болонья»[16].
У 1970-ті роки клуб лише раз виграв першість (1975/76), натомість чотири рази брав кубок країни (1972, 1974, 1976, 1978). «Ференцварош» досяг півфіналу Кубка УЄФА 1971/72, де програв «Вулвергемптон Вондерерз» 3:4 за сумою двох матчів[17][18]. 17 березня 1974 року легендарний Флоріан Альберт зіграв свій останній матч, у якому забив свій останній гол.
У Кубку володарів кубків УЄФА сезону 1974/75 «Ференцварош» пройшов «Кардіфф Сіті»[19][20], «Ліверпуль»[21][22], «Мальме»[23][24], «Црвену Звезду»[25][26], але у фіналі програв 0:3 київському «Динамо»[27].
На початку 1980-ті роки складалися непогано, команда виграла чемпіонат країни в сезоні 1980/81[28], проте наступного успіху довелося чекати десять років. Сезон 1984/85 клуб взагалі закінчив на 13-му місці, що стало найгіршим результатом в історії команди. Наприкінці вісімдесятих клуб по разу ставав срібним та бронзовим призером. Лише у сезоні 1991/92 знову вдалося завоювати перше місце, цей успіх вдалося повторити у сезонах 1994/95 та 1996/97. 1995 року команда пробилася до групової стадії Ліги чемпіонів. Спочатку у відбіркових матчах був переможений «Андерлехт», а в групі клуб зіграв із «Грассгоппером» (3:0, 3:3), «Реалом Мадрид» (1:6, 1:1) та «Аяксом» (1:5, 0:4)[29]. У підсумку «Ференцварош» посів третє місце у групі та вилетів із Ліги чемпіонів, а 19 пропущених м'ячів у 6 іграх залишалися антирекордом Ліги чемпіонів до 2010 року.
Початок нового тисячоліття клуб зустрічав черговим чемпіонством у сезонах 2000/01 та 2003/04. Також у цей час клуб розмістив свої акції на Будапештській фондовій біржі. У сезоні 2004/05, зазнавши поразки від празької «Спарти» у Лізі чемпіонів, «Ференцварош» потрапив у Кубок УЄФА, де обіграв «Міллволл» 4:2 за сумою двох матчів. На груповому етапі команда обіграла (1:0) «Гарт оф Мідлотіан», зіграла внічию з «Феєнордом» і програла «Базелю» та «Шальке 04», посівши 4 місце.
У 2006 році «Ференцварош» був названий найпопулярнішим футбольним клубом Угорщини[30], але у липні того ж року Федерація футболу Угорщини відправила клуб до другого дивізіону (до цього він ніколи не залишав вищий дивізіон) через фінансові труднощі. Це рішення клуб оскаржив у суді та виграв справу[31], але повертатися назад йому довелося за спортивним принципом[31]. Однак повернутися у вищу лігу клуб зміг лише через три роки, 22 травня 2009 року[32].
У 2008 році власником клубу став британець Кевін Маккейб[33], який, крім усього іншого, володів також клубами «Шеффілд Юнайтед», «Сентрал-Кост Марінерс» і «Ченду Блейдс».
Після повернення клубу до вищого дивізіону, він поступово відновлює свої позиції. У сезоні 2010/11 клуб фінішував на третьому місці, завдяки чому зміг взяти участь у Лізі Європи УЄФА 2011/12, де у другому раунді програв норвезькому «Олесунну», пропустивши гол у додатковий час на 119 хвилині.
У липні 2011 року московський «Локомотив» відзначав своє 75-річчя, і на честь цієї події запросив «Ференцварош». Зустріч закінчилася перемогою гостей із рахунком 1:0[34].
31 жовтня 2011 року у віці 70 років помер легендарний гравець клубу Флоріан Альберт[35].
21 серпня 2012 року головним тренером команди призначено голландця Рікардо Моніза, а наступного року йому на зміну прийшов німець Томас Долль. Під його керівництвом «Ференцварош» вперше за 12 років виграв чемпіонат Угорщини у сезоні 2015/16 років
У 2018 році «Ференцварош» очолив Сергій Ребров, під керівництвом якого команда в сезоні 2018/19 виграла чемпіонство, яке стало ювілейним тридцятим в історії, що дозволило клубу розмістити над емблемою третю зірку[36], а також команда вперше за 15 років пробилася до групового етапу єврокубків. У Лізі Європи УЄФА команда посіла 3 місце в групі.
У сезоні 2019/20 Ребров повторно привів «Ференцварош» до чемпіонства. Також, пройшовши чотири раунди кваліфікації, команда вперше за 25 років потрапила до групового етапу Ліги чемпіонів УЄФА[37]. За підсумками сезону 2020/21 втретє поспіль привів «Ференцварош» до чемпіонства.
20 грудня 2021 року клуб очолив колишній головний тренер збірної Росії Станіслав Черчесов[38]. За підсумками сезону 2021/22 вчетверте поспіль привів «Ференцварош» до чемпіонства[39].
Спочатку «Ференцварош» грав на полі на вулиці Шорокшар, яке вміщало лише 1500 глядачів, і його невеликий ігровий майданчик не відповідав потребам, а доходи також не могли покрити витрати. Завдяки початковій серії успіхів кількість людей, які відвідували матчі, стрімко зросла, тож довелося шукати новий домашній стадіон.
Перший стадіон на вулиці Іллеї після початку будівництва восени 1910 року був зданий 12 лютого 1911 року і мав місткість 40 000 глядачів. Відкриття стадіону відбулось у грі «Ференцвароша» проти МТК (Будапешт).
У 1971 році старі трибуни було знесено і розпочато будівництво нового футбольного стадіону. Для урочистого відкриття нового стадіону, до 75-ї річниці заснування клубу, 19 травня 1974 року був організований матч між «Ференцварошом» і «Вашашем». Місткість нового стадіону становила 29 505 осіб, що включало 10 771 сидячих та 18 734 стоячих місць. На початку 1990-х місткість стадіону скоротили до 18 100 осіб із встановленням пластикових крісел, а коли «Ференцварош» вперше кваліфікувався до групового етапу Ліги чемпіонів 1995/96 років, над головною трибуною була побудована нова трибуна для журналістів.
21 грудня 2007 року стадіон отримав ім'я легендарного гравця «Ференцвароша» Флоріана Альберта.
Після тривалої підготовки та переговорів у 2012 році Габор Кубатов, президент клубу, оголосив про будівництво довгоочікуваного нового стадіону. У березні 2013 року команда попрощалася з легендарним стадіоном двома матчами: спочатку в матчі чемпіонату при 17-тисячному натовпі обіграла «Уйпешт» з рахунком 2:1, а потім зіграла останній прощальний матч проти румунського клубу «Клуж» (0:0).
Новий стадіон «Групама Арена» розвернули на 90 градусів, щоб відповідати вимогам УЄФА. Таким чином, головна трибуна, яка була паралельна до вулиці Іллеї (угор. Üllői út), стала паралельною до бульвару Угорщини (угор. Hungária körút). Стадіон був спроектований Агнес Штрайт і Сабольчем Кормошем і побудований компанією Market Építő Zrt з 2013 по 2014 рік. На арені також можна знайти музей «Ференцвароша» та фан-шоп. 10 серпня 2014 року «Ференцварош» зіграв перший матч на новій арені проти «Челсі»[40][41][42].
Також у різні часи тимчасовою домашньою ареною клубу був «Непштадіон», головний стадіон міста. Зокрема «Ференцварош» грав там у 1970-х роках та 2013—2014 коли проходила реконструкція його рідної арени, а також у важливих іграх, щоб зібрати більшу кількість вболівальників. Так у 2004 році цей стадіон приймав усі домашні матчі «Ференцвароша» в основному турнірі Кубка УЄФА.
14 лютого 2008 року президент акціонерного товариства «Шеффілд Юнайтед», Кевін Маккейб, успішно придбав тендер на покупку «Ференцвароша». Угорська компанія Маккейба, Esplanade LLC, купила нерухомість «Ференцвароша» за 8,45 млн фунтів, щоб розпочати погашення боргів у ₤ 5 млн[43][44]. У квітні 2008 року було офіційно узгоджено умови продажу футбольного клубу Esplanade LLC, угорській компанії Маккейба[45].
У грудні 2010 клуб шукав фінансового партнера в Росії за допомогою дачі оголошення в газетах[46]. У 2011 році Маккейб склав із себе повноваження власника клубу після низки розбіжностей з деякими міноритарними акціонерами[47].
25 лютого 2011 року Габор Кубатов, депутат Національних Зборів Угорщини, був призначений президентом «Ференцвароша»[48]. 28 жовтня 2014 року Габор Кубатов був переобраний президентом клубу на наступний чотирирічний термін[49].
Кольори клубу — зелений та білий — присутні і на гербі району. На емблемі, яка є щитом, зображено п'ять зелених і чотири білі смуги, їх кількість символізує причетність до IX району міста. Також на емблемі присутня повна назва клубу, в нижній частині рік заснування — 1899, розділений посередині оригінальним написанням трьох букв Е, які символізують девіз клубу: мораль, сила, одностайність (угор. Erkölcs, Erő, Egyetértés).
У клубу є свій талісман — орел, що стискає кігтями м'яч, через що команду часто називають «зелені орли». Також команду називають «Фраді» — від німецькомовної назви району Францштадт (нім. Franzstadt), що походить від імені австрійського імператора Франца II. Що цікаво, в угорських ЗМІ та серед любителів футболу назву «Ференцварош» використовують вкрай рідко, воліючи називати клуб лише на прізвиська або скорочено — ФТК.
У «Ференцвароша» є два основні важливі протистояння. Перше із них — це «Вічне дербі», протистояння з клубом МТК. Інші — це «Будапештські дербі[en]», протистояння з клубами «Уйпешт»[50], «Гонвед», «Вашаш» та БВСК. Крім цього клуб має протистояння з клубами «Дебрецен»[51] та «Фегервар».
Ультрас-групи «Ференцвароша»: «Green Monsters», «B-Közép». Друзям вважаються ультрас клубів: «Залаегерсег», «Рапід» (Відень)[52] і «Панатінаїкос», разом їх називають Green Brothers, а також друзями є ультрас клубів «ДАК 1904», «Шльонськ» і «Балтик». Ворогами вважаються ультрас клубу «Слован» (Братислава).
| Турнір | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | В% |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Кубок чемпіонів / Ліга чемпіонів | 75 | 28 | 20 | 27 | 119 | 124 | −5 | 37,33 |
| Кубок володарів кубків | 35 | 16 | 6 | 13 | 67 | 49 | +18 | 45,71 |
| Кубок УЄФА / Ліга Європи | 106 | 39 | 25 | 42 | 147 | 143 | +4 | 36,79 |
| Ліга конференцій УЄФА | 14 | 8 | 4 | 2 | 30 | 10 | +20 | 57,14 |
| Кубок Інтертото | 12 | 3 | 2 | 7 | 13 | 18 | −5 | 0 |
| Кубок ярмарків | 42 | 23 | 5 | 14 | 1 | 1 | +0 | 54,76 |
Джерело: UEFA.com
Кубок виклику
|
|
.jpg)
| Сезон | Футболіст | Голів |
|---|---|---|
| 1904 | Йожеф Покорний |
12 |
| 1908–09 | Імре Шлоссер |
30 |
| 1909–10 | 18 | |
| 1910–11 | 38 | |
| 1911–12 | 34 | |
| 1912–13 | 33 | |
| 1913–14 | 21 | |
| 1925–26 | Йожеф Такач |
29 |
| 1927–28 | 31 | |
| 1928–29 | 41 | |
| 1929–30 | 40 | |
| 1931–32 | 42 | |
| 1933–34 | Геза Тольді |
27 |
| 1935–36 | Дьєрдь Шароші |
36 |
| 1939–40 | 23 | |
| 1940–41 | 29 | |
| 1948–49 | Ференц Деак |
59 |
| 1957–58 | Золтан Фрідманскі |
16 |
| 1959–60 | Флоріан Альберт |
27 |
| 1960–61 | 21 | |
| 1965 | 27 | |
| 1980–81 | Тібор Нілаші |
30 |
| 1989–90 | Йожеф Дзуряк |
18 |
| 1995–96 |  Ігор Ніченко |
18 |
| 2015–16 | Даніель Беде |
17 |
| 2018–19 |  Давіде Ланцафаме |
16 |
Найбільше матчів
|
Найбільше голів
|
| Медаль | Гравці |
|---|---|
 Золото |
Єне Дальнокі (1952), Деже Новак (1964, 1968), Золтан Варга (1964), Міклош Панчич (1968), Лайош Сюч (1968), Іштван Юхас (1968), Теслім Фатусі (1996) |
 Срібло |
Іштван Геці, Петер Вепі, Ласло Балінт, Міклош Панчич, Лайош Кю, Ласло Браниковіц (Усі: 1972) |
 Бронза |
Єне Дальнокі, Флоріан Альберт, Деже Новак, Дьюла Ракоші, Паль Орос, Оскар Вілежал (Усі: 1960) |
| Медаль | Гравці |
|---|---|
 Срібло |
Міхай Біро, Йожеф Хада, Лайош Кораньї, Дьюла Лазар, Дьюла Полгар, Бела Шароші, Дьєрдь Шароші, Геза Тольді (Усі: 1938) |
 Бронза |
Флоріан Альберт, Мате Феньвеші, Деже Новак, Дьюла Ракоші, Шандор Матраї, Золтан Варга (Усі: 1964) |
Іштван Тот (1926–30) Золтан Блум (1930–37) Шандор Броді (1937) Йожеф Шандор (1937) Еміль Раухмаул (1937–38) Гьєзе Главай (1938–39) Лайош Дімені (1939–42) Іштван Тот (1943) Альфред Шаффер (1 лип. 1943 — 30 чер. 1944) Елемер Беркеші (1944) Паль Сабо (1945) Габор Урбанчик (1945–46) Лайош Дімені (1946–47) Золтан Опата (1947) Анталь Ліка (1948–50) Міклош Вадаш (1950) Габор Урбанчик (1951) Ференц Деак (1952) Карой Шош (1953–56) Арпад Чанаді (1957) Шандор Татраї (1958–61) Йожеф Месарош (1 лип. 1961 — 31 гру. 1965) Оскар Вілежал (1965) Шандор Татраї (1966) Карой Лакат (1 січ. 1967 — 31 гру. 1969) 
Геза Калочаї (1 січ. 1970 — 31 гру. 1970) Єне Дальнокі (1970) Ференц Чанаді (1970–73) Деже Новак (1 січ. 1973 — 30 чер. 1973) Єне Дальнокі (1973–78) Золтан Фрідманскі (1978–80) Деже Новак (1 лип. 1980 — 31 гру. 1983) Геза Вінче (1984–85) Єне Дальнокі (1985–87) Дьюла Ракоші (1987–90) Тібор Нілаші (1990–94) Деже Новак (1 лип. 1994 — 30 чер. 1996) Йожеф Муха (в. о.) (1996) Золтан Варга (1996–97) Тібор Нілаші (1997–98)
Маріян Влак (1999) Йожеф Муха (в. о.) (1999) Станко Поклепович (1999-00) Янош Чанк (1 січ. 2000 — 30 чер. 2002) Йожеф Гарамі (1 лип. 2002 — 30 чер. 2003) Аттіла Пінтер (23 гру. 2003 — 30 чер. 2004)
Чаба Ласло (1 лип. 2004 — 10 лис. 2005) Імре Геллеї (10 лис. 2005 — 15 кві. 2007)
Зоран Кунтич (16 кві. 2007 — 4 лип. 2007) Янош Чанк (4 лип. 2007 — 17 кві. 2008)
Боббі Дейвісон (17 кві. 2008 — 30 жов. 2009) Крейг Шорт (29 жов. 2009 — 25 тра. 2010) Ласло Прукнер (1 лип. 2010 — 16 сер. 2011)[54] Тамаш Надь (в. о.) (16 сер. 2011 — 30 сер. 2011) Лайош Детарі (30 сер. 2011 — 20 сер. 2012) Рікардо Моніз (21 сер. 2012 — гру. 2013)[55]
Томас Долл (18 гру. 2013 — 21 сер. 2018)[56][57] Сергій Ребров (22 сер. 2018 — 4 чер. 2021)[58]
Петер Штегер (5 чер. 2021 — 13 гру. 2021)[59][60]
Станіслав Черчесов (20 гру. 2021 —)[61]У наступній таблиці детально показано виробників форми та титульних спонсорів за роками:
| Роки | Виробник форми | Титульний спонсор |
|---|---|---|
| 1979−1987 | Adidas | Márka |
| 1987–1990 | Pepsi | |
| 1990–1991 | Hargita Kft. | |
| 1991–1992 | n/a | |
| 1992–1993 | Umbro | |
| 1993–1995 | West[en] | |
| 1995–1996 | Adidas | |
| 1996–1999 | symphonia | |
| 1999–2000 | n/a | |
| 2000–2001 | Dunapack | |
| 2002 | Arany Ászok[en] | |
| 2002–2003 | Westel | |
| 2003–2004 | Nike | |
| 2004–2007 | T-Mobile | |
| 2007–2008 | Orangeways / Interwetten[en] | |
| 2008–2009 | Orangeways | |
| 2009–2010 | Unibet[en] | |
| 2010–2011 | FantasticLeague.com | |
| 2011–2014 | Groupama[en] Garancia | |
| 2015 | Fő Taxi | |
| 2015– | T-Mobile |
        1970-ті
|
  1985 домашня
|
1992/93 домашня
|
  1997/98 домашня
|
 2001/02 домашня
|
   2001/02 гостьова
|
2002/03 домашня
|
2002/03 гостьова
|
  2003/04 домашня
|
  2003/04 гостьова
|
2004-06 домашня
|
2004-06 гостьова
|
|
2006/07 домашня
|
  2006/07 гостьова
|
2007/08 домашня
|
2007/08 гостьова
|
2008/09 домашня
|
2008/09 гостьова
|
   2009-11 домашня
|
  2009-11 гостьова
|
2009-11 третя
|
 2011/12 домашня
|
 2011/12 гостьова
|
   2014/15 домашня
|
 2014/15 гостьова
|
     2017/18 домашня
|
     2016-18 гостьова
|
    2019-21 домашня
|
     2020/21 гостьова
|
    2021/22 домашня
|
   2021/22 гостьова
|
 2021/22 третя
|
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg){kind=small}
