Remove ads
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Стасюк Олеся Олександрівна (нар. 8 серпня 1980 року, Вінницька область) — український науковець, етнолог, історик, доктор історичних наук, дослідниця Голодомору 1932—1933.
Стасюк Олеся Олександрівна | |
---|---|
Народилася | 8 серпня 1980 (44 роки) Вінницька область, Українська РСР, СРСР |
Країна | Україна |
Діяльність | музеєзнавиця, історикиня |
Alma mater | ВДПУ (2004) |
Галузь | етнолог, історик, дослідниця Голодомору |
Науковий ступінь | Доктор історичних наук |
Нагороди |
Голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців, заслужений працівник культури України.
2004 - отримала вищу освіту на музичному факультеті у Вінницькому педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського. В подальшому закінчила аспірантуру в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка.
У 2007 захистила кандидатську дисертацію за темою: «Деформація традиційної культури українців в кінці 20-х — на початку 30-х років ХХ ст.» [1].
У 2021 році захистила докторську дисертацію: «Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932—1933 років в УСРР»[2] в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі.
Темою Голодомору займається упродовж 20 років. Була куратором низки міжнародних виставок. Одна з них — «Страчені голодом: невідомий геноцид українців», яка експонувалася в 50 країнах. Презентована у парламенті Євросоюзу у Брюсселі, Червоному Хресті, штаб-квартирі ООН (Женева), Білому домі (Вашингтон). [3]
Авторка понад 40 наукових статей та видань [4].
За її керівництва Музей Голодомору встановив Національний рекорд України (аудіогіди музею на 33 мовах світу).[5]
Нагороджена [6]:
Монографію «Геноцид українців: деформація народної культури» (2008 р.)[7] Олеся Стасюк презентувала в штаб-квартирі ООН (Нью-Йорк, США).
Як громадська діячка та дослідниця історії геноциду-Голодомору брала участь у міжнародних конференціях та круглих столах у таких країнах: Німеччина, Італія, Бельгія (Європарламент), Швейцарія, Литва, Чехія, Ліван, Ірландія, Франція, Польща, США, Канада та ін.
У 2013 році від імені Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду в Україні була кураторкою Міжнародного форуму «Народ мій є! Народ мій завжди буде!».
Олеся Стасюк — упорядниця видання «Рафаель Лемкін: Радянський геноцид в Україні» (стаття 28 мовами)[8]. Головний редактор — канадський професор Роман Сербин. У 2015 році книга оголошена путінським режимом як екстремістська література[джерело?].
6 вересня 2022 року З'їздом асоціації обрана Головою Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців[9]
Як генеральний директор Національного музею Голодомору-геноциду з проектом «Аудіогід для кожного» увійшла до списку «Національний реєстр рекордів» Книги рекордів України (2021). Екскурсія музеєм перекладена на 33 мови світу. [5]
За ініціативи Олесі Стасюк, Музей Голодомору у листопаді 2015 року здобув членство у Європейській платформі пам'яті та сумління. У 2019 році Олеся Стасюк представила Національний музей Голодомору-геноциду на зустрічі членів та партнерів «Європейської платформи пам'яті і сумління» у Тирані.
У 2018 році, за ініціативи Олесі Стасюк та підтримки Міністерства культури України, рішенням Кабінету міністрів України було створено перший в Україні Інститут дослідження Голодомору, філіал при музеї Голодомору.
Є редактором підготовленого Інститутом дослідження Голодомору Навчального посібника для вчителів з факультативного курсу «Голодомор 1932—1933 років — геноцид української нації» (2020).
Згідно рішення Міжнародної конференції «Голодомор 1932—1933 років: втрати української нації» (2016 р.), Олеся Стасюк у 2019 р. була вповноважена звернутися до Голови СБУ (на той час) Івана Баканова із заявою про відкриття кримінального провадження щодо виконавців Голодомору-геноциду. 8 жовтня 2019 року музей звернувся з відповідною заявою до СБУ з проханням розпочати досудове слідство щодо виконавців Голодомору-геноциду. Відповідно, 21 жовтня 2019 року, Служба Безпеки України розпочало слідство за статтею «Геноцид» (номер кримінального провадження 22019000000000309) та призначила експертизи, до яких залучила музей та інші установи. Результатом низки комплексних судових експертиз стало встановлення чисельності знищених комуністичним тоталітарним режимом 10 мільйонів 500 тисяч українців в роки Голодомору[10].
З 2015 по 2022 рік — Олеся Стасюк була генеральним директором Національного музею «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні».
За результатами громадських обговорень, з 2015 року назва музею була змінена на Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», а з 2019 року — Національний музей Голодомору-геноциду.
Впродовж 2015—2022 років під керівництвом Олесі Стасюк музеєм було підготовлено та презентовано понад 20 виставкових проектів.
З 2019 року в музеї запрацював філіал Інституту дослідження Голодомору.
У 2019 році Міністерство культури України достроково провело конкурс на посаду директора музею Голодомору, оскільки до влади прийшла команда В.Зеленського,що був обраний президентом України, а в Стасюк трудовий контракт закінчувався в 2020 році. Тодішній міністр культур України (2014-2019) Євген Нищук вирішив продовжити повноваження Стасюк, оскільки інших кандидатів не було.
На початку грудня 2021 року на сайті «Історична правда» Вахтанга Кіпіані з'явився відкритий лист-звернення до В.Зеленського, Д.Шмигаля, О.Данілова, О.Ткаченка, С.Шкарлета, Д.Кулебі, П.Ґрода, який підписало кілька сотень осіб, серед них історики та науковці, в якому було викладено критику Олесі Стасюк та очолюваного нею тоді Музею Голодомору-геноциду. У зверненні йшлося про те, що керівництво музею блокує академічну дискусію, та займається "агресивним просуванням наративів, які є деструктивними й шкідливими для України", а також "причетне до фальсифікацій даних щодо Голодомору-геноциду" з посиланням на нібито коректність досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень ім.М.В. Птухи НАН України[11].
Після відкритого листа очолюване тоді О.Ткаченком Міністерство культури та інформаційної політики України, яке є органом управління Музею Голодомору-геноциду, оприлюднило публічну заяву в якій зазначено, що музей як науково-дослідна установа не може таврувати опонентів та оперувати оціночними судженнями[12].
В грудні 2021 року, напередодні захисту докторської дисертації, Олеся Стасюк була звинувачена істориком Віктором Брехуненком в академічній недоброчесності та наявності у дисертації плагіату[13].
В січні 2022 року антиплагіатна ініціатива «Дисергейт» в рамках громадської антипремії «Академічна негідність» присудила Олесі Стасюк ІІ місце у номінації «Фальсифікатор-2021»[14][15].
У квітні 2023 року українське суспільно-політичне видання «Бабель» опублікувало розслідування щодо діяльності Олесі Стасюк на посаді. В статті зокрема Антон Дробович заявив, що вона завищила кількість жертв геноциду, а Леся Гасиджак, Анна Сокиріна, Віктор Брехуненко, Ірина Батирєва заявили що вона створила в закладі систему доносів та привласнювала собі частину премій співробітників[16].
В травні 2023 року Комітет з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) за скаргою істориків Геннадія Єфіменка, Геннадія Боряка, Лариси Якубової, Оксани Юркової заявив про порушення академічної доброчесності у вигляді академічного плагіату в дисертації Олесі Стасюк[17]. В одному зі звітів Комітету з питань етики за результатами перевірки дисертації підтверджено посилання на сім російських наукових джерел[18].
27 червня 2023 року НАЗЯВО за поданням Артюхова А.Є одноголосно ухвалило рішення звернутися до Міністерства освіти і науки України щодо позбавлення її наукового ступеня доктора історичних наук[19].
Олеся Стасюк оскаржила незаконні дії НАЗЯВО в суді і під час спілкування з адвокатами дослідниці з’ясувалося, що НАЗЯВО грубо порушило закони України, нормативно-правові акти КМУ, свої положення та кодекс академічної доброчесності[20].
3 квітня 2023 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області О. О. Стасюк було поновлено на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. Суд поновив її на посаді, оскільки «звільнення позивача проведено без достатніх правових підстав» та є проблеми з наказом про звільнення. По-перше, їх два — один із датою звільнення, інший — без неї, але тексти наказів ідентичні. По-друге, у наказах вказано, що Стасюк звільняють з огляду на статтю 5 закону про «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», але ця стаття дозволяє це зробити тільки наступного дня після виходу співробітника з відпустки. Тому звільнення Стасюк є передчасним та незаконним.[21].
Проте, Міністерство культури та інформаційної політики України під керівництвом Олександра Ткаченка заявило, що оскаржуватиме рішення суду щодо поновлення Олесі Стасюк на посаді, з якої вона була звільнена [21]. Поки справа перебуває в суді, рішення Коломийського міського суду не набрало чинності. Обовʼязки директорки виконує призначена тодішнім міністром культури України Олександром Ткаченком в липні 2022 року Леся Гасиджак [22].
Співупорядниця збірника документів «Розсекречена пам'ять. Голодомор в документах ГПУ-НКВД» з Галузевого державного архіву СБУ (К., 2007), статей з історії Голодомору.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.