З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Південно-західний діалект білоруської мови (біл. Паўднёва-заходні дыялект беларускай мовы; Paŭdniova-zachodni dyjalekt biełaruskaj movy) — один з двох діалектів білоруської мови. Поширений на території південно-західної Білоруси. Від північно-східного діалекту відрізняється за основними принципам діалектного членування білоруської мови: за характером акання, вимові приголосного /r/ і деяким іншим фонетичним особливостям[1].
У південно-західному діалекті виділяються три групи говірок[2]:
У статті «Білоруська мова» (у лінгвістичному енциклопедичному словнику) наведено дві групи говірок: Городнянська-Барановицька і Слуцький-Мозирська (об'єднує слуцькі і Мозирський говори)[3].
Вперше південно-західне діалектне об'єднання в складі білоруської мови було виділено на діалектологічної карті російської мови 1914 року як південно-західна група говірок білоруської мови, до нього були майже повністю віднесені середньобілоруські говори (по сучасній карті) і виключені з нього Мозирські говори.
Говори південно-західного діалекту розміщуються на більшій частині Городнянської області (виключаючи її північно-східні райони), у північній і східній частинах Брестської області, в південній частині Мінської області, у центральній і південно-західній частинах Гомельської області, охоплюючи південно-західну частину Білоруси, за винятком вкрай південно-західних районів, займаних поліськими говірками. На заході і північному заході говори південно-західного білоруського діалекту межують з областю поширення польської мови, на півночі і північному сході — з середньобілоруськими говорами, на півдні і південному сході — з говорами північного наріччя української мови, на південному заході — з поліськими говірками.
Велика частина території південно-західного діалекту охоплюється центральної діалектної зоною (крім Мозирський говорів на півдні Гомельської області), що об'єднує діалект зі середньбілоруськими говорами; слуцькі і Мозирський говори охоплюються південно-східній і східній діалектними зонами, що зв'язують загальними діалектними явищами всебілоруських говорів східної локалізації — і середньобілоруських, і говорів північно-східного діалекту; Городнянсько-барановицькі говори виділені разом зі середньобілоруськими і північно-східними говорами крайнього заходу, а також з поліськими говірками західної діалектної зоною; єдиною діалектної зоною, що не охоплює говори південно-західного діалекту є північно-західна діалектна зона[2].
Основними діалектними рисами, що виділяють говірки південно-західного діалекту (і протиставляють його північно-східному діалекту) є такі особливості вокалізму, як наявність більшої кількости голосних фонем і недисімілятивний тип акання і яканья, у області консонантизму південно-західний діалект розділяє переважно загальнобілоруські риси (відрізняючись від північно-східного діалекту наявністю твердого приголосного звука /r/ на місці етимологічного м'якого). Серед морфологічних рис відзначаються: втрата закінчення -ць в 3-й особі од. числа дієслів першої дієвідміни, вживання у функції присудка тільки займенникових прикметників і т. д.[1]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.