Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Прогре́с» (рос. «Прогре́сс») — серія транспортних космічних кораблів, розроблена в СРСР для забезпечення орбітальних станцій. Виводяться на орбіту ракетами-носіями типу «Союз». Розробка нового корабля на базі космічного корабля «Союз» почалася 1973. Перший «Прогрес» вийшов на орбіту 20 січня 1978 року.
 |
 |
 |
 |
Розробником і виробником кораблів сімейства «Прогрес» з 1970-х і донині є Ракетно-космічна корпорація «Енергія». Виробництво кораблів здійснюється на головному підприємстві корпорації в підмосковному місті Корольов, а випробування і підготовка кораблів до запуску — у монтажно-випробувальному корпусі (МІК) підприємства на 254-му майданчику космодрому Байконур.
Тривалість експлуатації перших довгострокових орбітальних станцій «Салют» була обмежена зокрема наявністю невеликих запасів палива, компонентів системи життєзабезпечення та інших витратних матеріалів. Також при виникненні відмов необхідно було забезпечити доставку на орбіту ремонтного обладнання та приладів. Тому при розробці орбітальної станції третього покоління «Салют» було вирішено створити на базі пілотованого корабля «Союз» вантажний корабель. Розглядалися різні варіанти, деякі розробники пропонували зробити його пілотованим, щоб мати можливість повертати матеріали і обладнання зі станції на Землю. Інші розглядали безпілотний варіант, який за такої ж маси корабля дозволяв розмістити істотно більше вантажу, при цьому матеріали зі станції пропонувалося повертати на кораблях «Союз» одночасно з доставкою на станцію і поверненням на Землю екіпажу. Було обрано останній варіант.
При проєктуванні були використані бортові системи, конструкції і агрегати корабля «Союз». «Прогрес» мав три основні відсіки: герметичний вантажний зі стикувальним агрегатом, де розміщувалися матеріали та обладнання, що доставляються на станцію, відсік компонентів дозаправки, зроблений негерметичним, для захисту станції у разі витоку токсичного палива, і приладно-агрегатний.
Перший вантажний корабель «Прогрес-1» був запущений до орбітальної станції «Салют-6» 20 січня 1978. Після виходу на орбіту і перевірки працездатності бортових систем — системи орієнтації і керування рухом, радіотехнічної апаратури зближення і стикування, а також сближувально-коригувальної рушійної установки — почалися автоматичне зближення, причалювання і стикування корабля зі станцією. Контролювали хід операції Центр управління польотом і космонавти Юрій Романенко і Георгій Гречко, що перебували на станції «Салют-6». Корабель пристикувався 22 січня в автоматичному режимі.
Незважаючи на усі модернізації, потенціал корабля практично вичерпаний, він поступається технічно іншим космічним транспортним системам — HTV, ATV і потребує заміни.
Варіант Прогреса М для доставки виносної рушійної установки на орбітальну станцію «Мир». Замість відсіка дозаправки використовувався спеціальний вантажний відсік. Два запуски: Прогрес М-14 15 серпня 1992 і Прогрес М-38 14 березня 1998[8].
Порівняно з «Прогресом М», за програмою розгортання та експлуатації МКС, на кораблі змінено компонування, конструкцію, склад приладів і режими роботи бортових систем. Основна мета змін — збільшення кількості палива в загальній масі вантажів, що забезпечується установкою у відсік компонентів дозаправки (ВКД) восьми паливних баків. Крім того, істотно розширено склад зв'язків корабля з бортовими системами російського сегмента МКС у силових і командних електричних ланцюгах і телеметрії[9].
Негерметичний ВКД:
Апаратура:
Система управління рухом (СУР):
Зміни в СУР дозволили реалізувати управління орієнтацією станції за допомогою двигунів причалювання і орієнтації (на «Прогресі-М1» — 27 штук) або сближувально-коригувального двигуна за єдиною програмою від бортового комплексу управління МКС.
Новий корабель чотирьохсотої серії. Основна відмінність від попередніх — новий бортовий обчислювальний комплекс ЦВМ-101, замість «Аргон-16». Маса «Аргон-16» становила 65 кг, маса нової машини приблизно в 10 разів менше. Крім того, аналогова телеметрична система замінена цифровою.
На базі корабля постачання були створені спеціалізовані вантажні кораблі-модулі (ВКМ), які доставляли на МКС (російський сегмент) стикувальний модуль № 1 «Пірс» (Прогрес М-СО1) 2001 і малий дослідницький модуль № 2 «Пошук» (Прогрес М-МІМ2) 2009.
Від попередньої серії транспортних кораблів відрізнятється наявністю додаткового зовнішнього відсіку, на зовнішній поверхні у відсіку передбачається встановлювати по чотири пускові контейнери, за допомогою яких планується запускати до 24 супутників стандарту CubeSat зі сторонами по 10 см. Корабель забезпечать новою фарою зі світловипромінювальних діодів, а замість апаратури радіоконтролю орбіти в складі системи управління рухом та навігації буде застосовуватися апаратура супутникової навігації останнього покоління. Замінена бортова радіотехнічна система «Квант-В» з антенно-фідерними пристроями на нову єдину командно-телеметричну систему ЄКТС. Замість існуючої апаратури зближення і стикування «Курс-А» на «Прогресі-МС» встановлена система «Курс-НА». «Прогрес-МС» також отримає додатковий захист від космічного сміття і мікрометеоритів на вантажному відсіку.
Перший запуск кораблів цієї серії (МС-01) відбувся 21 грудня 2015 року[10].
17 лютого 2024 року, до МКС прибув черговий «Прогрес МС-26», який доставив на станцію близько 2,5 т вантажів. 13 серпня 2024 року, за повідомленням «Роскосмосу», його було відстиковано від МКС, після зведення з орбіти він увійшов в атмосферу Землі і припинив своє існування. Незгорілі елементи конструкції корабля впали в несудноплавному районі південної частини Тихого океану[11].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
