Потьомкін Григорій Олександрович

Григо́рій Олекса́ндрович Потьо́мкін (нар. 13 (24) вересня 1739(17390924), Чижово — пом. 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), князь. Великий Гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ, прозваний козаками Гриць Нечеса (у деяких селянських переказах з'являється під іменем Катеринич). У 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ.

Потьомкін Григорій Олександрович
Потьомкін Григорій Олександрович
Псевдо	Гриць Нечеса
Народився	13 (24) вересня 1739(1739-09-24) Чижово
Помер	5 (16) жовтня 1791(1791-10-16) (52 роки) на шляху з Ясс до Миколаєва Тіло викрадене Росією за указом Путіна під час російсько-Української війни у жовтні 2022 р. під час окупації м. Херсон
Поховання	Катерининський собор (Херсон)
Громадянство	Російська імперія
Місце проживання	Москва
Діяльність	мовознавець, військовослужбовець, політик
Alma mater	Імператорський Московський університетd
Знання мов	російська[1]
Учасник	російсько-турецька війна, Облога Хотина (1769), Битва при Ларзі, Битва при Кагулі, Російсько-турецька війна і Облога Очакова
Роки активності	з 1762
Суспільний стан	аристократія
Титул	князь Таврійський, Великий гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ
Військове звання	генерал-фельдмаршал
Конфесія	синодальне Православ'я
Рід	Потьомкіниd
Батько	Олександр Васильович Потьомкін(нар.1673-пом.1743)
Мати	Дарія Василівна Кондирева(нар.1704-пом.1780)
Родичі	сестри: Дарія, Пелагея, Марія(пом.1774), Олена(нар.1737-пом.1769)
У шлюбі з	Катерина ІІ
Діти	донька Єлизавета Григорівна Тьомкіна
Нагороди
Герб
Роботи у Вікіджерелах  Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився у селі Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська область, Росія). Мати — Дарія Василівна. З 1756 навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, внаслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. В цій події Потьомкін відіграв велику роль. Тоді він отримав в якості подарунка 10 тис. рублів і 4000 кріпаків, чин підпоручика гвардії.^[2] Учасник Російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 — генерал-майор, з 1771 — генерал-поручик.

Керував анексією Російською імперією і первісним устроєм Новоросії, де володів колосальними земельними наділами і заснував ряд міст, включно з теперішніми обласними центрами Дніпром (1776), Херсоном (1778) і Миколаєвом (1789). Піднісся як фаворит, а з 8 червня 1774 року (за непідтвердженими відомостями) морганатичний чоловік Катерини II^[3]. У 1784 році нагороджений чином генерал-фельдмаршала. У Петербурзі вибудував для себе Таврійський палац. З 1770 став фаворитом Катерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Російської імперії. Обіймав ряд високих державних і військових посад — член Державної Ради, генерал-ад'ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал (з 1784), Президент Військової колегії (з 1784).

У 1772 на одній з козацьких рад Потьомкін був записаний до Кущівського куреня Коша Запорізької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечеса, через його перуку.^[4] В 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ. Обіймав посади: у 1774—1783 рр. генерал-губернатора Новоросійської губернії, 1775—1783 рр. — азовського губернатора, у 1783—1791 — катеринославський генерал-губернатор, з 1784 — таврійського губернатора, у 1785—1791 — астраханського губернатора, 1785—1791 — саратовського губернатора, 1787—1791 — Харківського губернатора. У 1783 Потьомкин зреалізував проєкт загарбання Криму Російською імперією, за що дістав титул «князя Таврійського».

З 1783 Потьомкін управляв новоствореним Катеринославським намісництвом, до складу якого увійшла значна частина південноукраїнських земель. Потьомкін, будучи добрим адміністратором і володіючи фактично необмеженою владою, здійснював заходи з колонізації Півдня України й Криму. 1776-го Потьомкін наказав не повертати селян-утікачів з Лівобережної та Правобережної України, чим сприяв заселенню та господарському освоєнню краю (найпаче після юридичного запровадження кріпацтва 1783 року в Лівобережжі та Слобожанщині). У період правління Потьомкіна почалося будівництво Миколаєва, Херсона, Катеринослава, Севастополя, було розпочато вивчення покладів руд і кам'яного вугілля на півдні України.

Потьомкін, розуміючи постійну загрозу російсько-турецького воєнного конфлікту (особливо після захоплення Росією території Кримського ханства) та спостерігаючи перехід колишніх запорожців на підвладні Туреччині землі^[5], вважав за потрібне відновити українське козацтво. З 1783 Потьомкін вів перемовини з представниками колишньої запорізької старшини (Сидором Білим, Захарієм Чепігою) про створення нового добровільного козацького формування. В 1788-му Потьомкін підтримав проєкт В. В. Капніста про необхідність відновлення козацьких полків і сприяв організації Катеринославського козацького війська та Війська Вірних козаків (згодом — Чорноморське козацьке військо). У 1790 Потьомкіну було присвоєно титул великого гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацького війська. 13 травня 1790 року став ініціатором створення Корпусу малоросійських піших стрільців, сформованого з українських козаків, міщан і селян для участі у війнах Російської імперії з Туреччиною та Швецією^[6].

Підтримував стосунки з відомими діячами української культури — як-от Володимиром Золотницьким, Василем Рубаном, Лукою Січкарівим та іншими. У 1786 домігся затвердження проєкту відкриття університету в Катеринославі (не встиг його реалізувати). Толерантно ставився до діяльності греко-католицької церкви, підтримував єдиного в Російській імперії греко-католицького єпископа полоцького І. Лісовського.

Був головнокомандувачем російської армії впродовж російсько-турецької війни 1787-92 рр. Під час мирних російсько-турецьких перемовин 1791 Потьомкін захворів і помер на шляху з Ясс до Миколаєва у селі Корнешть^[7]. Був похований у Херсоні.

Тіло викрадене Росією за указом Путіна під час російсько-Української війни у жовтні 2022 р. під час окупації м. Херсон. Навіщо ж Кремлю рештки Григорія Олександровича — невідомо. Однак, британський історик, на прізвище Монтефіоре вважає, що кістки засновника Миколаєва, Херсона та Дніпра можуть зіграти свою роль у «страхітливо грубій і видовищній виставі ультранаціоналізму».^[8]

Григорій Потьомкін підпадає під закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».^[9]

Пам'ять

Пам'ятник Григорію Потьомкіну встановлений російськими окупантами у тимчасово окупованому Сімферополі.

Також погруддя Потьомкіну встановлено російськими окупантами у тимчасово окупованому Севастополі.^[10]

Колишні топоніми та монументи

У місті Херсон російськими окупантами було демонтовано та вивезено пам'ятник Потьомкіну^[11], також було розграбоване його поховання в церкві й вивезено рештки^[12].

28 грудня 2022 року демонтовано статую Григорію Потьомкіну в композиції пам'ятника «Засновникам Одеси»^[13].

8 травня 2023 року в місті Миколаїв демонтовано погруддя Потьомкіну^[14].

26 липня 2023 року в місті Херсон перейменовано Херсонський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І ступеня — ІІ ступеня — колегіум» № 51 ім. Г. О. Потьомкіна на «Херсонський ліцей № 51 Херсонської міської ради»^[15].

У місті Херсон вулицю Потьомкінську перейменували на вулицю Михайла Грушевського.

У місті Охтирка перейменували провулок Потьомкіна на честь загиблого молодшого сержанта Василя Бичкова.

У місті Дружківка вулицю Потьомкіна перейменували на вулицю Миколи Руденка.^[16]

У місті Миколаїв вулицю Потьомкінську перейменували на вулицю Марка Кропивницького.^[17] Також сквер Потьомкінський перейменували на сквер Героїв Оборони Миколаєва.

У місті Снігурівка вулицю Потьомкіна перейменували на вулицю Гетьманську, як заявляє ініціатор цієї назви: "Вулицю названо на честь Богдана Хмельницького та Павла Скоропадського".

19 вересня 2024 року постановою №12043 Верховної Ради України село Потьомкине Херсонської області перейменували на село Незламне. Також село Князе-Григорівку перейменували на село Козацьку Слободу.^[18]

Галерея

• 
  Портрет князя Григорія Потьомкіна-Таврійського, Йоганн Баптист Лампі старший (1751–1830)
• 
  Донька, Єлизавета
• 
  Пам'ятник Потьомкіну у місті Миколаїв (демонтовано)
• 
  Меморіальна дошка Потьомкіну у місті Миколаїв (демонтована 2023 року)
• 
  Пам'ятник Потьомкіну у місті Херсон (демонтований та вивезений до РФ)
• 
  Колишня могила в Херсоні у Катерининському соборі. Прах був вивезений 2022 року російськими окупантами до РФ

Див. також

• 6954 Потьомкін — астероїд, названий на честь діяча^[19].

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Князь Потьомкін і Єлисаветград - kropyvnytskyi-yes.com.ua (укр.). 22 грудня 2022. Процитовано 22 грудня 2022.
3. Елисеева О. И. Геополитические проекты Г. Потёмкина
4. Гетьман Грицько Нечеса
5. Устное повъствованіе бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губерніи и уъзда, селенія Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. Варіант 2. Одеса 1842, ст.54
6. Петренко Є. Д. Малоросійських піших стрільців корпус // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
7. Алабин П. В. Защита Севастополя (1854-1856). — С. 5.
8. Чому засновник Миколаєва немає спокою після смерті - mykolaiv-yes.com.ua (укр.). 17 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
9. «Потьомкінська війна» та смерть «великого князя»: Завершуємо розвінчання культу фаворита Єкатєріни. Кавун.Сity (укр.). Процитовано 17 серпня 2024.
10. Памятник Потемкину: российская власть «метит» Севастополь. Крым.Реалии (рос.). 5 квітня 2019. Процитовано 17 серпня 2024.
11. У Херсоні військові РФ демонтували ще один пам'ятник — Потьомкіну
12. Росіяни вивезли з окупованого Херсона кістки князя Потьомкіна
13. Міська влада Одеси підтвердила демонтаж пам'ятника Катерині
14. У Миколаєві демонтували пам'ятник Потьомкіну. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 8 травня 2023.
15. У Херсоні перейменували школу імені Потьомкіна.
16. Список з новими назвами вулиць Дружківської громади (перелік змін). Вільне радіо. 5 січня 2024. Процитовано 17 серпня 2024.
17. Розпорядження голови —. www.mk.gov.ua. Процитовано 17 серпня 2024.
18. Рада проголосувала за перейменування 328 населених пунктів. Слово і Діло (укр.). 19 вересня 2024. Процитовано 19 вересня 2024.
19. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

• Панашенко В. В. Потьомкін Григорій Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 459. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Література

• Н. Ф. Сербіна. Потьомкін Григорій Олександрович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол. : Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

• Потьомкін // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Нечоса Грицько // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1135. — 1000 екз.
• Потьомкін Григорій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1456. — 1000 екз.