Пекінський договір 1860

Пекі́нська уго́да (кит.: 北京条約) або Пекі́нська конве́нція^[1] (англ. Convention of Peking)  — мирна угода, яка складається з трьох окремих договорів, укладена у жовтні 1860 року між маньчжурською династією Цін, що керувала Китаєм, та коаліцією Великої Британії, Франції та Росією, яка безпосередньо не брала участі у війні. Угода поклала край Другій опіумній війні, яка тривала у 1856–1860 роках та закінчилася поразкою Цін. Статті угоди також регламентували порядок призначення консулів, встановлювали регламент відправлень дипломатичного листування та надавали сторонам можливість у подальшому вдосконалювати правила сухопутної торгівлі.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пекінський договір.

Пекінська угода
Підписання угоди графом Елґіном та принцом Ґонґ
Тип	мирна угода
Підписанти	принц Ґонґ граф Елґін Жан-Батист Луї Ґро[fr] граф Микола Ігнатьєв
Сторони	Династія Цін  Велика Британія  Франція Російська імперія
Медіафайли у Вікісховищі

Передумови

Територіальні здобутки Росії на основі Айгунської угоди (1858) та Пекінської угоди (1860)

Договір з Британією було підписано 24 жовтня, а з Францією — 25 жовтня. Угода визнавала чинність Тяньцзіньського трактату 1858 року^[2], на основі якого Росія 18 червня 1858 отримала частину північної Манджурії. Таким чином Росія остаточно закріпила за собою Уссурійський край^[3], США (26 червня 1858) право відкрити посольство у Пекіні, право заходу у декілька портів, право християн сповідувати свою релігію, Велика Британія (26 червня 1858) додатково до США право судноплавства по Янцзи, статус Гонконгу.

Умови угоди

Китайський текст угоди.

Історія Гонконгу[d]
Британський Гонконг
Нанкінський договір
Пекінський договір 1860
Японська окупація Гонконга
Передача Гонконгу КНР
Гонконг
Історія Гонконгу Портал «Гонконг» переглянути обговорити редагувати

Згідно з умовами договору цінська сторона:

1. Виплачувала контрибуцію Британії та Франції в розмірі 8 млн лянів;

2. Відкривала для іноземних держав порт Тяньцзінь;

3. Скасовувала обмеження на виїзд з країни китайців та дозволяла іноземним державам набирати китайських робітників;

4. Передавала британській стороні управління Цзюлуном, частини Гонконга;

5. Повертала французькій стороні майно Католицької церкви, що було конфісковано маньчжурською владою у 18—19 століттях^[2].

Росія, що не брала безпосередньої участі у війні, змусила безпомічну династію Цін зректись прав на північну Маньчжурію до ріки Уссурі^[4]

Спочатку уряд династії Цін сильно опирався підписанню договору, проте британсько-французькі сили окупували столицю Пекін, змусивши силою противника до капітуляції. Маньчжури пристали на вимоги іноземців, в обмін на допомогу в придушенні Тайпінського повстання.

Мирна угода сильно вдарила по престижу Цін та перетворила її імперію з передових країн, на одну найвідсталіших в Азії^[2].

Див. також

• Російсько-китайська конвенція 1898

Примітки

1. Нова історія світу: Середньовічна та нова історія Азії та Африки. [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] Навчально-методичний посібник. Полтава: ПП Мирон, 2020. 204 с.
2. Пекінський договір 1860 // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
3. [1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору) (англ.). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2014. 1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору) (англ.)]
4. [1860, Beijing — Russia (Повний текст договору) (англ.). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 14 грудня 2014. 1860, Beijing — Russia (Повний текст договору) (англ.)]

Джерела та література

Пекінський договір 1860 // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
• (рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.

Література

• М. Миронова. Пекінські угоди 1860 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

• (англ.) Текст договору між Цін та Великою Британією [Архівовано 3 березня 2014 у Wayback Machine.]
• (кит.) Текст договору між Цін та Великою Британією [Архівовано 4 червня 2015 у Wayback Machine.]
• (англ.) Текст договору між Цін та Францією [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• (кит.) Текст договору між Цін та Францією [Архівовано 4 червня 2015 у Wayback Machine.]