Династія Цін

Дина́стія Цін (маньчжурська: Daicing gurun; кит.: 清朝; піньїнь: Qīng Cháo; літ.: 'Чиста') офіційно Вели́ка Цін (кит.: 大清; піньїнь: Dà Qīng) — маньчжурська імператорська династія, що керувала Китаєм у 1636—1912 після ліквідації династії Мін. Заснована родом Айсін Ґьоро. Виникла на базі маньчжурської держави Пізня Цзінь, назва якої була змінена на Цін в 1636 році. Маньчжурські війська захопили майже всю територію Китаю 1646 року, однак пацифікація провінцій та придушення виступів етнічних китайців (хань) тривали до 1683 року.

大清 ᡩᠠᡳ᠌ᠴᡳᠩ ᡤᡠᡵᡠᠨ Велика Цін
↓ 1636 – 1912 ↓
Прапор династії Цін Імператорська печатка
Гімн 《普天樂》 «Putian Le» (укр. «Пу Тянь Ле») (1878—1896) 《李中堂乐》 «Li Zhongtang Yue» (укр. «Мелодія Лі Чжунтана») (1896—1906) 《颂龙旗》 «Song Long Qi» (укр. «Хвала прапору Дракона») (1906—1911) Імператорський гімн: 《鞏金甌》 «Gong Jin'ou» (укр. «Кубок твердого золота» або укр. «Золотий кубок») (1911—1912)
Династія Цін: історичні кордони на карті Імперія династії Цін у 1760 році
Столиця	Шеньцзін (1636—1644) Пекін (1644—1912)
Мови	маньчжурська (офіційна[1]) мандаринська китайська[en] (офіційна[2]) китайська монгольська
Релігії	конфуціанство (офіційна)[3] китайська народна релігія буддизм даоїзм іслам шаманізм християнство інши
Форма правління	абсолютна монархія[a]
Імператор
• 1626—1643	Хуан Тайцзі
• 1908—1912	Пуї
Прем'єр-міністр
• 1911	Ікуан
• 1911—1912	Юань Шикай
Історія
• Пізня Цзінь	1616—1636
• Створення Цін	1636
• Маньчжурське завоювання Китаю	1644—1662
• Ойратсько-манчжурські війни	1687—1757
• Опіумні війни	1839—1842, 1856—1860
• Японсько-цінська війна	1894—1895
• Альянс восьми держав	1900—1901
• Синьхайська революція	1911—1912
• Зречення Пуї	12 лютого 1912
Площа
• 1700[4]	8 800 000 км2
• 1790[4]	14 700 000 км2
• 1860[4]	13 400 000 км2
• 1908[5]	11 350 000 км2
Населення
Попередник Наступник Династія Пізня Цзінь Джунгарське ханство Дуннін Династія Шунь Династія Північна Юань Республіка Китай (1912—1949) Богдо-ханська Монголія Тибет (1912—1951)
Сьогодні є частиною	Афганістан  Бутан  КНР  Індія  Казахстан  Киргизстан  Монголія  М'янма  Росія  Таджикистан  Тайвань
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Цін

Не слід плутати з династією Цінь, що правила в Китаї у 221—206 роках до н. е.

Імперія династії Цін (1820)

За час правління династії Цін, завойовники-маньчжури сильно китаїзувалися, хоча і залишили деякі елементи своєї кочівницької культури. На знак покори імператорський двір змусив чоловіче населення країни голити голови і заплітати волосся у довгі коси на маньчжурський лад.

Занепад Цін почався у 19 столітті. Він супроводжувався зовнішньою інтервенцією держав Заходу, повстаннями хань у центрі та на півдні країни, а також поразками у війнах. Не маючи сил, щоб протистояти тиску ззовні та зсередини, династія була повалена у результаті Сіньхайської революції 12 лютого 1912 року. Останній монарх династії, імператор Пуї, пізніше згодився очолити незалежну Маньчжурську державу (1932—1945), утворену японськими мілітаристами.

Історія

Виникнення

Докладніше: Династія Пізня Цзінь

1616 року хан осілих чжурчженів Нурхаці з роду Айсін Ґьоро об'єднав розрізнені чжурчженські племена і заснував династію Пізня Цзінь в Маньчжурії. Після його смерті престол успадковував син Хуан Тайцзі. В 1629 році була запроваджена китайська екзаменаційна система для майбутніх чиновників і воєначальників, організований Секретаріат, провідне державне діловодство, а в 1631 році — система «шести відомств», аналогічна існуючій на той час у Китаї. На низку посад були призначені китайські чиновники-перебіжчики.

1627 року Хуан Тайцзі підкорив корейську династію Чосон. Корейський ван був змушений укласти мир, сплатити данину і налагодити торгівлю з переможцями.

У зв'язку зі зміцненням китайської оборони, для завоювання північного Китаю потрібно було обійти регіон Ляосі (частина Ляоніна на захід від річки Ляо), а це було можливо тільки через Південну Монголію. Абахай залучив на свою сторону багатьох монгольських правителів і підтримав їх у боротьбі проти Лігдан-хана — правителя Чахар, який намагався відновити імперію Чингіз-хана. В обмін на це Хуан Тайцзі зобов'язав монгольських правителів брати участь у війні проти Китаю. Уже в 1629 році кіннота Абахо обійшла фортеці Ляосі із заходу, прорвалася через Велику стіну і виявився біля стін Пекіна, де почалася паніка. З багатою здобиччю війська Абахо пішли геть. Крім того, після розгрому Чахар, Абахай заявив, що він заволодів імператорською печаткою монгольської династії Юань, яка іменувалася «Друк Чингіз-хана».

У 1636 році Абахай дав династії нове ім'я — «Цін», а підданих наказав іменувати не «чжурчженями», а «маньчжурами». Нова держава маньчжурів відтепер стала називатися Цін (Велика Держава — Да Цін-го) — по найменуванню династії. До титулу «імператор» Абахай приєднав його монгольський аналог «богдихан», бо до складу Маньчжурської імперії увійшла частина Південної Монголії. Рокам свого правління він дав девіз «Чунде» 崇德. У 1637 році маньчжурська армія розгромила Корею, яка була змушена стати «данником» імперії Цін і розірвати відносини з Китаєм.

Відтоді маньчжурська кіннота стала здійснювати регулярні набіги на Китай, грабуючи і забираючи в полон, перетворюючи на рабів сотні тисяч китайців. Все це змусило мінських імператорів не просто стягнути війська до Шаньхайґуаню, а й сконцентрувати тут чи не найкращу, найбільшу і найбоєздатнішу з усіх своїх армій на чолі з У Саньгуєм.

Занепад імперії Мін

Докладніше: Маньчжурське завоювання Китаю

Занепад Мін став очевидним у зв'язку з посухами, неврожаями, економічною кризою, корупцією, свавіллям чиновників і війною з маньчжурами (1618—1644). Ці катастрофічні події змусили селян взятись за зброю. У 1628 році в провінції Шеньсі розрізнені ватаги стали створювати повстанські загони та обирати вождів. З цього моменту в північно-східному Китаї почалася селянська війна, яка тривала 19 років (1628—1647).

У 1640-х роках селян більше не лякала ослабіла армія, яка терпіла поразку за поразкою. Регулярні війська потрапили в кліщі між маньчжурськими військами на півночі та повсталими провінціями, в них посилилося дезертирство. Армія, позбавлена ​​грошей і продовольства, зазнала поразки від Лі Цзичена. Столиця була залишена практично без боротьби (облога тривала всього два дні). Зрадники відкрили ворота перед військами Лі, і ті безперешкодно змогли увійти всередину. У квітні 1644 Пекін підкорився повсталим; останній мінський імператор Чунчжень покінчив життя самогубством, повісившись на дереві в імператорському саду.

Цим скористалися маньчжури. Маньчжурська армія під керівництвом князя Доргоня, з'єднавшись з військами У Саньгуя, розбила повсталих у Шаньхайгуань і слідом за тим підійшла до столиці. 4 червня 1644 Лі Цзичен, залишивши столицю, бувши спантеличеним, відступив. Через 2 дні маньчжури разом з генералом У зайняли місто і проголосили імператором юного Айсіньгеро Фулінь. Військо повстанців зазнало ще однієї поразки від маньчжурської армії у Сіані і змушене було відступити за течією річки Хань аж до Ухані, потім вздовж північного кордону провінції Цзянси. Тут Лі Цзичен помер.

Державний устрій

• Імператор — верховний суверен, джерело влади.
• Відомство військових таємниць — найвищий політичний орган влади з 1737 року.

• Реставрація Тунчжи

Імператори

Докладніше: Список правителів Династії Цін

Пізня Цзінь（Чжурчженська держава — Велика Маньчжурська держава)
№	Власне Ім'я	Храмове ім'я	Посмертне ім'я	Роки життя	Девіз	Правління	Ім'я за девізом
1	Нурхаці 努爾哈赤	Тайцзу 太祖	Імператор Ґао 高皇帝	1559－1626	Тяньмін 天命	1616－1626	Хан Тяньмін 天命汗
2	Хуан Тайцзі 皇太极	Тайцзун 太宗	Імператор Вень 文皇帝	1592－1643	Тяньцун 天聰	1626－1636	Хан Тяньцун 天聰汗
Династія Цін
2	Хуан Тайцзі 皇太极	Тайцзун 太宗	Імператор Вень 文皇帝	1592－1643	Чунде 崇德	1636－1643	Імператор Чунде 崇德帝
3	Фулінь 福臨	Шицзу 世祖	Імператор Чжан 章皇帝	1638－1661	Шуньчжи 順治	1643－1661	Імператор Шуньчжи 順治帝
4	Сюаньє 玄燁	Шенцзу 聖祖	Імператор Жень 仁皇帝	1654－1722	Кансі 康熙	1661－1722	Імператор Кансі 康熙帝
5	Іньчжень 胤禛	Шицзун 世宗	Імператор Сянь 憲皇帝	1678－1735	Юнчжен 雍正	1722－1735	Імператор Юнчжен 雍正帝
6	Хунлі 弘曆	Ґаоцзун 高宗	Імператор Чунь 純皇帝	1711－1799	Цяньлун 乾隆	1735－1796	Імператор Цяньлун 乾隆帝
7	Юн'янь 顒琰	Женьцзун 仁宗	Імператор Жуй 睿皇帝	1760－1820	Цзяцін 嘉慶	1796－1820	Імператор Цзяцін 嘉慶帝
8	Міньнін 旻寧	Сюаньцзун 宣宗	Імператор Чен 成皇帝	1782－1850	Даоґуан 道光	1820－1850	Імператор Даоґуан 道光帝
9	Ічжу 奕詝	Веньцзун 文宗	Імператор Сянь 顯皇帝	1831－1861	Сяньфен 咸豐	1850－1861	Імператор Сяньфен 咸豐帝
10	Цзайчунь 載淳	Муцзун 穆宗	Імператор Ї 毅皇帝	1856－1875	Тунчжи 同治	1861－1875	Імператор Тунчжи 同治帝
11	Цзайтянь 載湉	Децзун 德宗	Імператор Цзін 景皇帝	1871－1908	Ґуансюй 光緒	1875－1908	Імператор Ґуансюй 光緒帝
12	Пуї 溥儀	Ґунцзун 恭宗	Імператор Сюнь 逊皇帝	1908－1967	Сюаньтун 宣統	1908－1912	Імператор Сюаньтун 宣統帝

Уряд династії Цін

Докладніше: Уряд династії Цін

Прем'єр-міністри

Прем'єр-міністри
№	Portrait	Ім'я	На посаді		Імператор
1		Ікуан慶親王(1838—1917)	8 травня 1911	1 листопада 1911	Пуї 溥儀
2		Юань Шикай袁世凱(1859—1916)	2 листопада 1911	10 березня 1912
		Чжан Сюнь張勳(1854—1923)	1 серпня 1917	12 серпня 1917

Війни

• 1639—1689: Московсько-Цінські війни → перемога Цін (Нерчинський договір).
• 1673—1681: Повстання трьох уділів → перемога Цін.
• 1690—1759: Джунгарсько-Цінські війни → перемога Цін (знищення Джунгарії).
• 1796—1804: Повстання секти Білого лотоса → перемога Цін (початок занепаду династії).
• 1839—1842: Перша опіумна війна → поразка Цін.
• 1850—1864: Тайпінське повстання → перемога Цін
• 1856—1860: Друга опіумна війна → поразка Цін (Пекінський договір 1860)
• 1874: Тайванський інцидент → поразка Цін.
• 1894—1895: Японсько-Цінська війна → поразка Цін (Сімоносекський договір).

Міжнародні відносини

 Велика Британія

• Пекінський договір 1860

 Франція

• Пекінський договір 1860

 Росія

• Нерчинський договір (1689)
• Айгунський договір (1858) — втрата частини Північної Маньчжурії.
• Російсько-китайська конвенція 1898

Японія

• Японсько-цінська угода про дружбу 1871
• Тайванський похід 1874
• Сімоносекський договір 1895

Культура

• Літературна інквізиція
• Шень Децзянь (1673—1769), поет, редактор декількох антологій
• 1782: «Повне зібрання книг за чотирма розділами» — найбільша в історії хрестоматія китайської літератури.
• Розвиток нових напрямків у каліграфії: спочатку — бей-сюе-пай («напрямок вивчення стел», представниками якого були Ден Шижу (1843—1805), І Біншоу (1754—1816), а згодом — цзіньшишу-пай («каліграфія на бронзі та камені»), засновником якої був Лі ЖуйЦін.
• Жень Бонянь (1840—1896) — ключова фігура Шанхайської школи живопису за часів династії.
• Дін Гуаньпен — значний придворний художник-портретист.
• Хун Лянцзі (1746—1809) — автор оригінальної демографічної теорії.
• Чжен Баньцяо (1693—1766) — один з провідних художників початку династії.
• Мін Чжень (1730—1788) — один зі значних художників ранньої Цін з гуртках «художників-інтелектуалів».
• Ґао Фенхань (1683—1749) — різьбяр, художник, поет. Значна частина його картин намальована лівою рукою. Іншим відомим майстром, який працював в напрямках пейзажу й водночас займався різьбленням був У Чаншо (1844—1927).
• Вей Юань (1794—1856) — письменник, мислитель, першим висунув відому тезу — «вчитися у варварів їх передовій техніці, з тим щоб тримати їх під контролем».
• Чжоу Сян (1871—1933), відкрив першу приватну школу мистецтв

Пам'ять та спадщина

• У 1928 році за наказом Бейянського уряду було утворено «Начерк [офіційної] історії Цін» 清史稿: відповідно традиції, досвід династії мав узагальнюватися у подібному творі — для нащадків. Робота над повною історією була перервана громадянською війною та відповідною нестачею фінансування. Комісію з понад 100 інтелектуалів, які працювали над цим твором, очолював Чжао Ерсюнь 趙爾巽 (1844—1927).

Див. також

• Китайсько-корейський договір 1882

Нотатки

1. Коротко був конституційною монархією після початку Сіньхайської революції в 1911.