Охримович Володимир Юліанович
український галицький громадський діяч, вчений, журналіст З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Володи́мир Юліа́нович Охримо́вич (27 травня 1870, Велдіж, Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині: Шевченкове, село Долинського району Івано-Франківської області — 6 листопада 1931[1], Львів) — український галицький громадсько-політичний діяч, учений, журналіст, правник. З 1899 року дійсний член НТШ і голова його Статистичної комісії, член-кореспондент Петербурзької АН, професор права та декан Правничого факультету Українською таємного університету у Львові (1920—1925).
| д-р Володимир Юліанович Охримович | |
|---|---|
 | |
| Посол до Австрійського парламенту | |
| 17.06.1907 — 06.04.1908 | |
| Народився | 27 травня 1870 с. Велдіж, Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 6 листопада 1931 (61 рік) м. Львів, Польська республіка |
| Похований | Личаківський цвинтар |
| Виборчий округ | 58 |
| Відомий як | громадський діяч |
| Місце роботи | Заліщики і Діло |
| Громадянство | Австро-Угорщина → ЗУНР → Польща |
| Національність | українець |
| Alma mater | Львівський університет |
| Політична партія | Українська радикальна партія, Українська національно-демократична партія, Українська народна трудова партія, УНДО |
| Рід Охримовичі | |
| Батько | о. Юліан Охримович († 1908)[1] |
| У шлюбі з | Олена Крушельницька (1900)[1] |
| Діти | 2 доньки (1 померла дитиною)[1] |
| Професія | правник |
| Звання | доктор права |
| Релігія | греко-католик |
.svg){kind=link}
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
До 1888 р. навчався у Стрийській гімназії, до 1894 р. вивчав право у Львівському університеті. У 1897 р. отримав звання доктора права (Львівський університет).[1]
Діяч Української радикальної партії, один із засновників Української національно-демократичної партії, співробітник журналів «Народ» (1890) і «Житє і слово» (1895).
З 1902 року довший час був головним редактором газети «Дїло».
На початку 1903 року переїхав у Заліщики, де відкрив адвокатську канцелярію.
У 1907—1908 — посол палати депутатів XI каденції австрійського Райхсрату, де користувався загальною пошаною як українців, так і польських освічених кіл. Обраний від двомандатного 58 округу (судові повіти Мельниця, Борщів, Заліщики, Городенка, Товсте, Снятин та село Малі Чорнокінці з Гусятинського судового повіту). У Райхсраті входив до Русинського клубу.[1]
Після приходу російських військ до Галичини у 1914 вивезений у 1915—1917 рр. як заручник у Сибір, де перейшов еволюцію свого філософського світогляду. Написав у 1917 році брошуру «Як я навернувся до Бога. Прилюдна сповідь.»
З 1918 року делегат Української Національної Ради ЗУНР. Наприкінці лютого 1919 року брав участь у складі делегації ЗУНР на переговорах із місією Антанти у Львові.
З 1923 p. — голова Народної трудової партії, з 1925 — в УНДО.
В його оселі були гостями Соломія Крушельницька, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Іван Франко.
Автор багатьох цінних праць українською та російською мовами з статистики, етнології, етнографії, мовознавства та антропоніміки, надрукованих в записках НТШ та інших наукових виданнях. У двох своїх статистичних розвідках довів, що території Галичини і Буковини є українськими.
Похований на 52 полі Личаківського цвинтаря.
Праці
- «Звідки взялася ся назва Бойки?» (Житє і слово. Т. 3, Львів, 1895)
- "Знадоби до пізнання народних звичаїв і поглядів правних: Ч. І.; Ч. І—XV. (Житє і слово. Т. 3, Львів, 1895. — С. 296—307; 387—401.)
- «Українсько-руські приповідки правничі систематично впорядковані та юридично пояснені» (1912)
- Галиція; Буковина / «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (Т. 2, М., 1916. — С. 407—418; 419—420.)
- «Значение малороссийских свадебных обрядов и песен в истории эволюции семьи». 1. Матриархат. — Этнографическое обозрение, 1891 г., № 4.
- «Рукописні церковні книги в с. Волосянці Стрийського повіту» (ЗНТШ, Т. XIX, 1897)
- «Русини-латинники» (Львів, 1909) та ін.
Примітки
Джерела
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.