Обмолот

Молотьба́^[1] або обмоло́т^[2] — одна з основних сільськогосподарських операцій. Відділення зерен від полови або насіння з колосків, качанів тощо.

Молотьба ціпами зібраного врожаю.Tacuinum Sanitatis XIV століття

Також слово «молотьба» вживається для позначення періоду робіт з молотіння зернових^[1], а «обмолот» — щодо закінчення цього сезону^[2], і намолоченого зерна^[2].

Історія

Обмолот проганянням скота. Пакистан

Обмолот рисових снопів шмаганням у Непалі

Молотіння зернових у Стародавньому світі часто проводили за допомогою свійських тварин: їх ганяли по майданчику, де було розкладено збіжжя. Потім зерно провіювали, щоб відділити його від колоскових лусок (полови) і соломи. Давній спосіб досі зберігається у деяких віддалених місцевостях. Окрім того, часто для обмолоту тваринами використовували щити з дощок — дикані^[3][4].

Тривалий час обмолот проводили вручну на спеціальних майданчиках — токах, з використанням ціпів. Зжате збіжжя в снопах привозили на гумно і сушили на відкритому повітрі (на вішалах), або в спеціальному приміщенні — клуні (інша назва — стодола). Для цієї операції іноді обладнували особливу будову — снопосушарку (діалектна назва — «осить»), де необхідна для сушіння циркуляція нагрітого повітря забезпечувалася пічкою. Після просушування (в Україні у серпні-вересні) колосся розкладали на току, причому снопи могли як розв'язувати, так і не розв'язувати — в останньому разі це називалося «молотити в околот»^[5]. Ударами бияка ціпа зерно вибивалося від жорстких лусок колоса. Після зерно провіювали (часто просто совком або лопатою, або за допомогою примітивних віялок)^[3] і відвозили до комор, де зсипали в спеціальні ящики — засіки. Відходи від обмолоту (солома, полова) йшли на корм худобі й називалися «токови́ми кормами»^[6]. Полову зберігали в окремих засіках — поло́вниках (іноді половниками називали відділ у клуні або окрему споруду для полови)^[7][8]. На корм худобі йшло й погано обмолочене зерно — відвійки^[9].

Пізніше (у лісостеповій і степовій зонах України починаючи з XVII ст.)^[3] молотьбу стали механізувати — з'явилися молотильні котки (гармани) з кінною тягою. Відтак були винайдені і парові й електричні молотарки. Для провіювання зерна після обмолоту стали використовувати спеціальні машини — віялки (часто 1-2 віялки входили до конструкції молотарки).

На сучасних хлібозбиральних комбайнах операції обмолоту й провіювання здійснюються одразу після зрізання колосся за допомогою автоматизованих агрегатів. З полів до зерносховищ відвозять вже обмолочене зерно. У невеличких господарствах можуть використовувати й молотарки, і тільки зрідка — ціпи.

У культурі

У східних слов'ян після закінчення молотьби готували курей або кашу. Урочистості справлялися з побажаннями ще більшого врожаю наступного року, щастя і здоров'я родині. В українському Поліссі по закінченні пори обмолоту господар брав оберемок обмолоченого колосся і приносив додому, де всі домашні молотили кулаками його на столі. Це грало роль ворожіння — за кількістю вибитих зерен визначали число кіп (одна копа дорівнювала 60 снопам) майбутнього врожаю^[10].

Мовні звороти

• Брати в обмолот — рішуче впливати на кого-небудь, змушувати до певних дій, учинків^[2].

Див. також

• Гумно
• Ціп
• Молотарка
• Коток (молотьба)
• Замолот — традиційна форма особистого найму для обмолоту зернових культур.

Примітки

1. Молотьба // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Обмолот // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. В. Горленко. Види господарської діяльності. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 16 листопада 2016.
4. В. І. Наулко (керівник), Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко, Т. В. Косміна, О. В. Курочкін, С. В. Мишанич, Т. О. Ніколаєва, А. П. Пономарьов, В. Т Скуратівський, М. Л. Струнка, Л. О. Ткаченко, Г. С. Щербій. Культура і побут населення України. [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] — Видання друге, доповнене та перероблене. — К.: Либідь, 1993
5. Околот // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
6. Токовий // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
7. Половник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
8. Половник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
9. Відвійки // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
10. Молотьба / Плотникова А. А. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / Под общей ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения, 2004. — Т. 3: К (Круг) — П (Перепелка). — С. 288—292. — ISBN 5-7133-1207-0.

Література та джерела

• Словник української мови [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Великий тлумачний словник сучасної української мови (з. Дод., допов. на CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. — 1736 с.: іл. — ISBN 966-569-013-2