Віяння
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ві́яння, прові́ювання — очищання зерна від полови й сміття подувом рухомого повітря[1][2]. Проводиться на току (у стодолі, на гумні) після обмолоту. Може здійснюватися як вручну, так і механічними віялками, на теперішній час провіювання зерна входить до технологічних операцій зернозбирального комбайна. Особа, що проводить віяння, називається віяльником[3].
Історія
Узагальнити
Перспектива
Найдавнішим способом віяння було підкидання зерна лопатою (у деяких районах України вона була відома під назвою «віячка»)[4]: купу підкидали невеликими порціями так, щоб при падінні на зерно діяв вітер, який і відносив геть легші частини купи, а краще зерно падало майже прямовисно. У напрямку руху вітру, за хорошим зерном лягало зерно легше, а найлегші частини купи, віднесені вітром, лягали смугою залежно від дедалі меншої питомої ваги[5]. Крім лопат, можуть використовуватися для цієї мети решета, кошики та інші подібні ємності. Найгірші зернинки називаються відвійками[6], вони йдуть на корм худобі[7].
Спроби механізації
Китай
У стародавньому Китаї вперше була застосована віялка з обертовим вентилятором, який створював повітряний потік для відділення полови. Про це написав у 1313 китайський першодрукар Ван Чжень у праці по сільському господарству «Нін Шу»[8].
Європа
У саксонських поселеннях у Нортумберленді, таких як Джефрін (нині Їверінг), описаних Бедою,[9] були показані реконструкції будівель по розкопках, які мали протилежні входи. У коморах ці двері призначалися для створення протягу-вітродува[10].
Розроблена в Китаї техніка для віяння зерна не був сприйнята в Європі до 1700-х років, коли віялки стали використовуватися під назвою «вітрильне віяло» (англ. sail fan)[11]. Віялки з обертовим вентилятором були експортовані в Європу голландськими моряками між 1700 і 1720 рр. Мабуть, вони отримали їх від голландських поселенців в Батавії на Яві, в Голландській Ост-Індії. Шведи імпортували аналогічні зразки з Південного Китаю приблизно в цей же час, а єзуїти доставили кілька штук до Франції з Китаю в 1720 році. До початку вісімнадцятого століття ніяких обертових вентиляторів на Заході не існувало[12].
У 1737 році Ендрю Роджер, фермер з маєтку Каверс у Роксбургширі, розробив віялку для кукурудзи, названу ним fanner. Її застосування було успішним, і сім'я продавала їх по всій Шотландії протягом багатьох років. Деякі шотландські пресвітеріанські священики побачили в віялці гріх проти Бога, бо вітер був ним створений спеціально, а штучний вітер був зухвалою і нечестивою спробою узурпувати те, що належить одному Богу.[13]
США
У штаті Південна Кароліна для провіювання рису будували спеціальні будови на стовпах — так звані «віяльні повітки» (англ. winnowing barns). Зерно висипалося в пророблений у підлозі люк, і під час падіння розвіювалося вітром.
У культурі
Існував забобон, що забороняв будувати хату на місці току: «бо буде добро так розвіватися, як пашня (тобто зерно) з лопати»[14].
Завдяки тому, що єврейське ім'я Макавей (івр. מַכַּבִּי, маккаббі, у грецькій передачі Μακκαβαίος) нагадувало українське «мак віяти, мак вій», свято Маковія стало асоціюватися з маком.
У грецькій міфології
Віялка (грец. λίκνον, «лікнон») згадана в обрядах Діоніса і в Елевсинських містеріях. Як зауважила Джейн Еллен Харрісон, «це було просте сільськогосподарське пристосування, яке перейшло в містику в релігії Діоніса»[15].
У поемі «Одіссея» мертвий оракул Тиресій повідомляє Одіссея, що він покине Ітаку з веслом, і буде відсутній, поки мандрівник не повідомить його про віялку, і в тому місці буде побудований храм Посейдону.
У Новому Завіті
У Євангелії від Матвія (3:12) говориться: «У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім».
Див. також
Галерея
К. О. Трутовський «Літо на селі», до 1893 р.
Ж.-Ф. Мілле «Віяльник», 1846-1847 рр.
І. Джонсон «Провіювання зерна», між 1873 та 1879 рр.
Ганс Оле Брасен «Провіювання», 1883 р.
.jpg)
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.