Назарук Осип Тадейович

О́сип Тадейович Назару́к (31 серпня 1883, Бучач, нині Тернопільської області — 31 березня 1940, Краків) — український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист, правник.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Назарук.

Осип Тадейович Назарук
Осип Назарук. З приватної колекції Романа Метельського.
Народився	31 серпня 1883(1883-08-31) Бучач, нині Тернопільська область
Помер	31 березня 1940(1940-03-31) (56 років) Краків, нині Польща
Поховання	Раковицький цвинтар
Громадянство	Австро-Угорщина →  ЗУНР →  УНР
Діяльність	політик, державний діяч, прозаїк, публіцист
Alma mater	Віденський університет
Мова творів	українська
Magnum opus	«Роксоляна»
Назарук Осип Тадейович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

|Партія=

Життєпис

Осип Назарук

Файл:ZUNR & co 1.jpg

У першому ряді зліва направо: Сидір Голубович, позаду Осип Назарук, Степан Витвицький, Євген Петрушевич, позаду Євген Коновалець, Стефан Чмелик, Ярослав Селезінка (у Кам'янці на Поділлі, 1919 р.)

Народився 31 серпня 1883 року в м. Бучачі,^[1] нині Тернопільська область, Україна (тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина); за іншими даними — у місті Язловець^[2]) в родині кушніра (гробівець батьків, Тадея та його дружини Анастазії з Чекановських, розташований біля церкви святого Михайла) у селі Нагірянка — нині частині Бучача).

Навчався в Бучацькій державній гімназії, де був головою таємного драгоманівського гуртка в 1900 р. За пропаґанду соціалізму Осипа відрахували з Бучацької гімназії із забороною складати матуру (іспит на атестат зрілості) в Галичині.^[3] Також навчався у Золочівській гімназії. Вивчав право у Львівському університеті, під час хліборобського страйку в Бучаччині 1902 р. разом з адвокатом у Монастириськах доктором Анзельмом Мозлєром на сторінках газети «Служба двірська» (видавали українською, польською — «Służba Dworska» — мовами) друкував матеріали на його підтримку^[4]. 1904–1905 рр. очолював роботу «Січі» (української студентської організації у Відні). У 1906–1907 рр. — голова львівської «Академічної Громади». Закінчив юридичний факультет Віденського університету у 1908 році^[1].

За спогадами Івана Крип'якевича, мав великий вплив на його формування як особистості.^[5]

Покликанням зі студентських років стала політика, водночас шліфував публіцистичну майстерність. Результатом стала видана до 1914 року низка брошур на політичні теми. Після початку Першої світової війни — в Легіоні Українських січових стрільців (УСС), літописець — один з організаторів Пресової кватири УСС. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року.

Один із чільних членів Української радикальної партії, в якій перебував до 1922–1923 рр.

Після окупації Львова російськими військами в 1914 році керівники Союзу визволення України, переїхавши до Відня, звернулися через Осипа Назарука до Симона Петлюри з пропозицією організувати і очолити всенародний рух у підросійській Україні. Проте, Петлюра, будучи на той час активним журналістом і політичним діячем, добре розумів ризики, пов’язані з цензурою та політичними репресіями^[6]. 18 грудня 1914 року Петлюра, який тоді перебував у Києві, передав відповідь через Осипа Назарука, який перебував у Стокгольмі. Петлюра висловив підтримку ідеям національного визволення, але не міг відкрито закликати до організації збройного повстання через загрозу царської цензури^[7].

1915 р. видав у Відні «Співанки УСС». 1916 року з друкарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові вийшла ґрунтовна праця Осипа Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців»; у Відні побачила світ книжка «Над Золотою Липою»; у Львові вийшла книжка — «З кривавою шляху Українських Січових Стрільців» (був безпосередньо причетний, в цю «ілюстровану збірку оповідань і описів» вклав багато праці як автор, редактор і упорядник).

1915–1918 рр. — керівник Пресової Квартири УСС. Від жовтня 1918  — секретар філії УНРади у Львові^[8], делегат Української Національної Ради ЗУНР від Радикальної партії^[9]. 6 листопада 1918 р. зустрічався з гетьманом Павлом Скоропадським як представник Української Національної Ради ЗУНР: гетьман пообіцяв 2 млн доларів, ескадрилью літаків, кілька вагонів амуніції, відпустити з Києва Курінь Січових Стрільців (1300 чол.)^[10]. Грудень 1918 — червень 1919 — керівник Головного управління преси й пропаганди уряду УНР. Один з авторів «Проскурівської Декларації Січових Стрільців» у березні 1919 р.^[11], наприкінці січня — на початку лютого 1919 р. перебував в Одесі та Бірзулі разом із Сергієм Остапенком на перемовинах з начальником штабу французьких військ полковником Фрайденберґом про порозуміння Антанти з Директорією (закінчилися нічим). Виступав на з'їзді УРП 22–23 березня та на селянсько-робітничому (трудовому) з'їзді 30–31 березня 1919 р^[12].

Доктор Назарук був адвокатом під час розгляду справ у міському суді Сколього.

Осип Назарук. Ймовірно 1920-ті рр

У складі Українських січових стрільців (УСС) перебував у Кам'янці-Подільському (липень — жовтень 1919). З червня 1919 року керував роботою пресової квартири Української Галицької Армії. Середина липня 1919 — у складі УГА прибув до Кам'янця-Подільського, увійшов до уряду Директорії, одночасно редагував газету УГА «Стрілець». Серпень 1919 р.— здійснив наукову екскурсію до Бакоти. У видавництві «Стрілець» вийшла книжечка Осипа Назарука «До Бакоти». Враження з подорожі до української Помпеї". У Кам'янці-Подільському почав писати повість «Роксоляна».

Могила Осипа Назарука в Кракові

Гробівець батьків Осипа Назарука. Бучач-Нагірянка

Гробівець батьків О. Назарука. Напис на таблиці

У 1922 році на прохання керівника дипломатичного представництво ЗУНР у США Луки Мишуги^[13], Осип Назарук був направлений до Канади для очолення фінансової ініціативи уряду Західноукраїнської Народної Республіки в екзилі, спрямованої на залучення коштів від населення та української діаспори Канади шляхом випуску облігацій «Позички Національної Оборони» для підтримки уряду та дипломатичних місій. Продаж облігацій здійснювало представництво ЗУНР у Канаді під керівництвом Осипа та його заступника Івана Боберського^[14]. За період 1922—1924 років було продано облігацій «Позички Національної Оборони» на суму 33 290 канадських доларів^[15].

Заступник голови делегації УНР на Ризькій мирній конференції у вересні 1920 року^[16]. Увійшов до президії Західноукраїнського товариства Ліги націй (22 січня 1922 р.)^[17]. 19 квітня 1922 р. — з Відня у складі делегації ЗУНР відбув на Генуезьку конференцію^[18]. Один з засновників Центральної Управи УСС 22 квітня 1922 р.^[19], авторів звернення «До населення Галицької землі!» 10 вересня 1922 року із закликом бойкотувати вибори^[18]. У 1922–1926 роках перебував у США, в 1923–1926 рр. редагував тижневик «Січ» (Чикаго), у 1926–1927 рр. — редактор «Америки» (Філадельфія).

Повернувшись до Львова в 1928 році,^[2] став близько до Української Християнської Організації, від січня 1928 року очолював редакцію її газети «Нова Зоря».

У різних видавництвах Львова вийшли друком «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція», «Галицька делегація в Ризі», «Спомини учасника», «Вибір звання», «Венеція. Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Замах на церкву», «Значіння партій» та інші книжки і брошури.

Перед загрозою радянської окупації 1939 р. був змушений еміґрувати до Польщі.

Осип Назарук помер від інфаркту 31 березня 1940 року в Кракові, нині Польща (тоді Генерал-губернаторство, Третій Райх) куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Похований на Раковицькому цвинтарі Кракова. Поховання знаходиться: поле XXXIV, західний ряд, поховання 25, координати поховання: 50.075617, 19.956048^[20].

Літературна діяльність

З іменем Осипа Назарука пов'язане видання «Вісника Пресової квартири У. С. С.», гумористично-сатиричних журналів стрільців «Бомба», «Самопал». «Самоохотник». щомісячника «Шляхи».

Письменника постійно вабила історична тематика; погляд зупинився, зокрема, на двох яскравих постатях минулого — князі Ярослава Осмомисла та Роксолані, помандрував у часи монгольських набігів. Першою вийшла до читачів у 1918 році «Українська повість з 12-го століття у двох частинах» — «Князь Ярослав Осмомисл». Товариство «Просвіта» нагородило твір престижною «Михайловою премією». Літературні критики відгукнулися на книгу О. Назарука по-різному (полеміка не припинялася кілька років). Читачі дуже активно розкуповували повість, її почали вивчати у школах.

У цей період написав ще дві повісти — «Проти орд Чингісхана» і «Роксоляна», видати не вдалося: на заваді став буревій політичних і воєнних подій, що охопив Україну.

30 грудня 1918 року було утворене Управління преси та інформації УНР, яке він очолив. Після повернення до Галичини у 1919 р. керував Прес-кватирою Української галицької армії. Згодом із урядом ЗУНР еміґрував до Відня, де видав свій «Конспект споминів з української революції» під назвою «Рік на Великій Україні». В цій об'ємній книзі детально описував події від 5 листопада 1918 до 16 листопада 1919 року. Серед дійових осіб спогадів — Володимир Винниченко, Симон Петлюра, інші історичні постаті. 1971 р. побачила світ і двотомна повість «Проти орд Чингісхана».

Влітку 1922 р. виїхав із Відня до Канади, змушений був залишитися за океаном. У Канаді став відомий як співорганізатор гетьманського руху; в США (переїхав у листопаді 1923) одну за одною видав свої книжки і брошури: «Тома Томашевський — піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук — найбільший український гуморист в Канаді», «На спокійнім океані», «Організаційний Отченаш», «В лісах Альберти і Скалистих горах», «В найбільшім парку Скалистих гір» та інші.

Повернувся до Львова у 1928 році, почав редагувати газету «Нова зоря» — католицький часопис. Виступав тут із публіцистичними статтями, найкращі з них видавав брошурами. 1930 р. побачила світ його доопрацьована протягом 1923—1929 рр. «Історична повість з XVI століття» під назвою «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця».

Також у Львові у різних видавництвах вийшли «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція» (обидві — 1929), «Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника» (1930), «Вибір звання», «Венеція», «Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Гоги і магоги» (усі — 1934), «Ромаятерна. Вічний Рим — апостольська столиця» (1937), «Вражіння з Волині», «В Будапешті» (обидві — 1938), «Замах на церкву», «Значіння партій» (обидві — 1939) та інші. Статті О. Назарука публікували львівські часописи «Діло», «Українське слово», «Свобода», «Поступ», «Шляхи»…

Чимало з того, що написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого «визволення» 1939 року книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім'я Осипа Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.

Твори

Автор історичних оповідань і повістей:

• Проти орд Чингісхана (1921)
• Князь Ярослав Осмомисл (Нью-Йорк, 1959)
• Роксоляна (1930)

праць:

• Що то є нарід або нація (Львів, 1911)
• Олекса Довбуш і Карпатські опришки (Джерзі Ситі, 1915)
• Що то є суспільні кляси, боротьба кляс, буржуазія, пролетаріят і організація ([S.l.], 1915)
• Як називається наш рідний край і нарід? (1915)
• Слідами українських січових стрільців (Львів: накладом Союзу Визволення України, 1916)
• Над Золотою Липою. В таборах Українських Січових Стрільців (Відень, 1916),
• Військо і політика (1919)
• Рік на Великій Україні (Відень, 1920; Львів-Відень, 1922)
• Корупція в державному житті (Львів-Відень, 1921. Видання «Українського Прапору»)
• Студентство і політика (1921)
• В лісах Алберти і скалистих горах (Чікаґо, 1924)
• Вячеслав Липинський – відновитель державної ідеольоґії України (Чікаґо, 1926)
• Київ і значіннє традиції (Чікаґо, 1926)
• Робітництво і релігія — ідея — преса — вкладка: найкоротші історія України для діячів (1926)
• Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція (Львів, 1929)
• Утеча зі Львова до Варшави. Спогади українського консерватиста з першої половини жовтня 1939 року (пол.) (Перемишль, 1999)
• Назарук О. Рік на великій Україні: конспект споминів з укр. революції / др. Осин Назарук. — Відень: Вид. «Укр. прапору», 1920. — 344 с. — (Українські мемуари).

та багатьох статей, репортажів.

Оцінка діяльності

Дмитро Донцов у передмові до третього видання своєї праці «Націоналізм» назвав його «звеличником Петра й Катерини і ненависником козацтва».^[21]