Loading AI tools
український освітянин, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Михайло Миколайович Галущинський (25 вересня 1878[1][К 1], Звиняч,[3] тепер Чортківський район, Тернопільська область, Україна — 23 вересня 1931[1][К 2], Львів, Львівське воєводство, Польща) — український педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч. Командант Легіону УСС, віце-маршал сенату Польської Республіки. Член Наукового товариства імені Шевченка.
| Михайло Миколайович Галущинський | ||||
 | ||||
| ||||
|---|---|---|---|---|
| 11 березня 1928 — 30 серпня 1930 | ||||
| Прем'єр-міністр: | Юзеф Пілсудський Казимир Бартель Казимир Світальський Валерій Славек | |||
| Президент: | Ігнацій Мосцицький | |||
| Народження: |
25 вересня 1878 Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина | |||
| Смерть: |
23 вересня 1931 (52 роки) Львів, Львівське воєводство, Польща | |||
| Поховання: | Личаківський цвинтар | |||
| Національність: | українець | |||
| Країна: |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина → ЗУНР → Польща | |||
| Релігія: | греко-католицтво | |||
| Освіта: |
1) Львівський університет 2) Віденський університет | |||
| Партія: | УНДО (1925—1931) | |||
| Батько: | Микола Теодорович Галущинський | |||
| Мати: | Станіслава Волянська | |||
| Військова служба | ||||
| Роки служби: | 1914–1918 | |||
| Приналежність: |  УСС,  УГА | |||
| Рід військ: | сухопутні війська | |||
| Звання: |  майор Отаман | |||
| Битви: | 1) Перша світова війна 2) Польсько-українська війна | |||
| Нагороди: |
| |||
| Депутат Сейму Польської Республіки | |||
|---|---|---|---|
| II каденція | |||
| УНДО | 11 березня 1928 | — | 30 серпня 1930 |
| Депутат Сейму Польської Республіки | |||
| III каденція | |||
| УНДО (УББ) | 16 листопада 1930 | — | 23 вересня 1931 |
Мав псевдоніми та криптоніми: Височанський, Височанський Микола, Подорожник, Г-ий, Гл. М., Глщ. М., М., М. Г. та інші.
Народився 25 вересня (за іншими даними 28-го) 1878 року в селі Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківський район, Тернопільська область, Україна) у сім'ї греко-католицького священника, пароха міста Язловець о. Миколи Теодоровича Галущинського та його дружини Станіслави Волянської.
Навчався (як батько і 4 брати) у василіянській гімназії в Бучачі[4], пізніше — у Тернопільській гімназії, де входив до нелегального учнівського товариства «Громада»[1]. У 1898–1900 роках навчався у Львівському університеті; у 1900–1901 — у Віденському університеті.
У студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював «Академічну громаду» у Львові та «Січ» у Відні. Разом з Володимиром Старосольським, Антоном Крушельницьким, Лонгином Цегельським, Сенем Ґоруком та Євгеном Косевичем видавав перший український студентський журнал «Молода Україна», у якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави.
Після закінчення університету деякий час працював викладачем у Золочівській гімназії. З 1909 до 1914 року — директор Рогатинської гімназії святого Володимира. У цей період став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині.
Від початку Першої світової війни — у лавах Українських січових стрільців. Його кандидатуру запропонував Кирило Тирльовський під час одного із засідань Головної Української Ради, на заміну Теодору Рожановському, котрий був старшиною артилерії і відмовився очолити УСС, бо організовувати піхоту не вмів[5]. Саме він організував складання присяги січовиками на вірність Габсбурзькій монархії у Стрию 3 вересня 1914 року.[6]
З 18 серпня 1914 до 21 січня 1915 Бойовою Управою призначений командантом Легіону УСС. Із середини 1915 року — військовий секретар УСС при командуванні Цісарсько-королівської (Імператорської та королівської) армії.
По закінченні Першої світової та початку розпаду Австро-Угорської імперії брав активну участь у Листопадовому чині та подальшій битві у Львові за незалежність ЗУНР.
Після поразки ЗУНР у польсько-українській війні залишився у Львові. З 1921 до 1924 року був професором Львівського (таємного) українського університету. Через протест, поданого ним проти наказу начальника Львівського шкільного округу Станіслава Собінського, спрямованого проти права на україномовну освіту, в 1924 році був звільнений з державних шкіл та позбавлений права на пенсію. Після звільнення працював у сфері приватної україномовної освіти. Після декількох років судових розглядів йому усе ж таки було надано право на так звану малу пенсію. У 1923–1931 роках очолював товариство «Просвіта», яке під його керівництвом перетворилось в значну громадсько-освітню організацію.
У 1925 році став одним з співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). З 1928 року був сенатором II каденції, віце-маршалом сенату Польської Республіки, головою культурно-освітньої комісії. З 1930 року — депутат Сейму Польської Республіки III каденції від Українсько-білоруського блоку. У 1930–1931 роках разом з Остапом Луцьким та Василем Мудрим стояв на чолі партії УНДО, яка прагнула укладення компромісу з польською владою. У лютому 1931 року брав участь у переговорах між Безпартійним блоком співпраці з урядом та Українським парламентським представництвом з даного питання.
Помер о 2.30 год. у ніч з 24 на 25 вересня 1931 р. у м. Львів[7] (Львівське воєводство, Польща (нині Львівська область, Україна). Похований на Личаківському цвинтарі. 2001 року його останки перенесено на Меморіал УСС та УГА на полі 76 цього цвинтаря.
Автор численних статей, нарисів, оглядів, рецензій у наукових виданнях та періодиці.
1934 р. вийшли мемуари М. Галущинського «З Українськими Січовими Стрільцями: Спомини з рр. 1914—1915».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg)
.svg)
