Медина

24°28′ пн. ш. 39°36′ сх. д.

Медина المدينة المنورة аль-Медина аль-Мунавварах
Вид Медина
Координати: 24°28′ пн. ш. 39°36′ сх. д.
Провінція	Ель-Медина
Уряд
- мер	Абдулазіз Аль-Хуссейн
Площа
- Повна	173 000 км²
Висота над р.м.	608,1 м
Населення (2006)
- Усього	1 300 000
Часовий пояс	Аравійський стандартний час (UTC-3)
Розташування в королівстві Саудівська Аравія Розташування в королівстві Саудівська Аравія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Медина (значення).

Медина (араб. المدينة المنورة) — місто в районі Хіджаз на заході Саудівської Аравії, адміністративний центр провінції Ель-Медина. Друге священне місто ісламу, і місце поховання пророка Мухаммеда. А також місце, де Мухаммед і його послідовники знайшли притулок після нападів на них в Мецці (Хіджра). На 2016 рік населення Медини становить 1 183 205 осіб.^[1]

Загальні відомості

Спочатку місто мало назву Ясриб, яке заснували гебрейські біженці, що втекли через війну з римлянами, але пізніше місто перейменували на аль-Мадінату 'н-Набі (مدينة ﺍﻟﻨﺒﻲ «місто пророка»), або Ель-Медина Ель-Мунавварах («святе місто» або «осяяне місто»), коротка форма Медина має сенс «місто». Медина відома мечеттю Мухаммада, і є другим найсвященнішим містом ісламу, після Мекки).^[2]

Медина знаходиться за 338 км на північ від Мекки і близько 193 км від узбережжя Червоного моря. Вона розташовано в найплодючішій частині всієї території Хіджаз. Величезна рівнина тягнеться на південь; у всі сторони йдуть пагорби і гори.

Місто має форму овалу, оточено міцними мурами, 9-12 м заввишки, збудованими у 12-му сторіччі по Р. Х., захищених з флангів баштами. З четвертої брами, Баб-аль-Салам, або Єгипетської брами є чудовий краєвид. За стінами міста, на захід і південь — передмістя, що складаються з низьких будинків, подвір'їв, садів. Передмістя також мають стіни і вежі.

Аль-Масджід Аль-Набауї (Мечеть пророка) розташована на сході міста і нагадує мечеть в Мецці, але в більш маленькому масштабі. Двір має 152 м в довжину, купол високий з трьома мальовничими мінаретами. Могила Мухаммеду, який помер і був похований тут в 632 році від Р. Х., оздоблена екраном залізної філігранної роботи.^[3]

Могили Фатіми (дочки Мухаммеда) і Абу Бакра (першого халіфа і батька дружини Мухаммеда Аіши), і Умара, другого халіфа, є також тут. Місто двічі було спалене, але знову відновлювалось.^[3]

Релігійне значення Медіни в ісламі

Мечеть пророка на заході сонця

Важливість Медіни, в ісламі базується на наявності могили пророка Мухаммеда в мечеті Аль-Масджід Ан-Набавія (мечеті пророка). Мечеть була побудована на ділянці, сусідній до дому Мухаммеда, і як мусульмани вірять, що пророки мають бути поховані в тому ж місці, де вони померли, Мухаммед був тому похований в його будинку. Могила пізніше стала частиною мечеті, коли дозволив Омеяд халіф Валід I. Перша ісламська мечеть також розташована в Медіні і відома як Масджід Куба (мечеть Куба). Її знищила блискавка, ймовірно близько 850 року від Р. Х., і майже забута. У 892 місце було очищене, мечеть відновлюють, яку знищує вогонь в 1257 і майже негайно знов відновлюють. Каїтбей правитель Єгипту реставрує її, в 1487.^[3]

Як і в Мецці, місто Медина дозволяє вхід тільки мусульманам, хоча Харам (область, закрита для не мусульман) Медіни набагато менша, ніж у Мецці, з тим, що багато місць на околицях Медіни відкрито для не мусульман, тоді як в Мецці область, закрита до не мусульман, тягнеться набагато далі від меж забудованої області. В обох містах численні мечеті — призначенні для великої кількості мусульман під час хаджу. Сотні тисяч мусульман прибувають до Медіни щорічно, щоб відвідати могилу пророка і поклонитися в мечетях в об'єднаному святкуванні. Мусульмани вважають, що молитва одного разу в мечеті пророка рівна молитвам як мінімум 1000 разів в будь-якій іншій мечеті.

Історія

Догебрейські часи

За часів Птолемея оаза була відома як Лафриппа.^[3]

Гебрейські племена

Оаза Яфриб спочатку була заселена гебрейськими племенами :Бану Кайнука, Бану Курайза і Бану Надір.^[4]Ібн Хордадбек пізніше писав, що за часів Перської імперії у Хіджазі, Бану Кураяза були податківцями для шаха.^[5]

Бану Аус і Бану Хазрадж

Ситуація змінилася після прибуття з Ємену двох арабських племен Бану Аус і Бану Хазрадж. Спочатку, ці племена були підлеглими гебреїв, але пізніше вони повстали і набули незалежність.^[6] У 5-му сторіччі^[7], євреї контролювали ще місто. Єврейська енциклопедія стверджує: «Влаштувавши бенкет, запросивши євреїв на нього і зробивши різанину керманичів гебреїв».^[4]. Так або інакше Бану Аус і Бану Хазрадж остаточно отримали владу в Медіні.

Найсучасніші історики приймають записи ісламських джерел, що після повстання, єврейські племена стали підлеглими Аус і Хазрадж.^[8] Згідно з Вільямом Мотгомеррі, єврейські племена зберігали незалежність до 627.^[6]

Ібн Ішак говорить про конфлікт між останнім єменським королем королівства Хим'яр^[9] і представниками Яфрибу. Коли король проїжджав мимо оази, мешканці Яфрибу убили його сина, і правитель єменців загрожував винищити людей і порубати пальми. Згідно з ібн Ішаком, він утримувався від виконання тому що двоє ребе були з племені Бану Курайза, вони умовили короля, пожаліти оазу, тому що це було місце, «до якого пророк Курейши, мігрував, і оаза була його домівкою і місцем відпочинку». Єменський король не знищив місто і прийняв юдаїзм. Він узяв ребе з собою, і в Мецці, вони визнали Каабу як храм, побудований Авраамом, і радили королю «зробити те, що люди Мекки роблять: ходити навколо храму, щоб шанувати його, поголити його голову і бути покірним, поки він не залишив його околиці.» Повертаючись до Ємену, говорить ібн Ішак, ребе показали дивні місця де люди проходять неушкодженими крізь вогонь, після чого єменці сприйняли юдаїзм.^[10]

Громадянський конфлікт

Зрештою Бану Аус і Бану Хазрадж стали ворожим один до одного і на час Хіджра (переселення) Мухаммеда до Медіни, вони воювали вже 120 років і були заклятими ворогами один одного.^[11] Бану Надір і Бану Курайза були союзниками з Бану Аус, тоді як Бану Кайнука був на стороні Бану Хазрадж.^[12] Загалом відбулося чотири війни.^[6]

Їх остання і найкривавіша була битва Буаф^[6], що відбулася за кілька років до переселення Мухаммеду.^[4] Результат битви був непереконливий, і усобиця продовжувалася. Абд-Аллях ібн Убайй, один з лідерів Бану Хазрадж, відмовився брати участь в битві, на чому він заробив свій капітал. На час прибуття Мухаммеду він був найшановнішим мешканцем Яфрибу.

Прибуття Мухаммеда

У 622, Мухаммед і мухаджири залишили Мекку і прибули в Яфриб, подія, яка змінила політичний ландшафт цілком; давнішня ворожнеча між племенами Бану Аус і Бану Хазрадж була припинена, оскільки багато хто з двох племен сприйняв іслам. Мухаммед, пов'язаний з Бану Хазрадж через його прабабусю, незабаром став на чолі і об'єднав новонавернених мусульман Яфрибу під ім'ям «Ансар» (покровителі). Після прибуття Мухаммеда, місто поступово стало відомим як Медина (буквально «місто» в арабській мові). Деякі розглядають це ім'я як похідне слово з арамейської — Медінта, яке євреї могли б використали для позначення міста.^[13]

Згідно з ібн Ішаком, мусульмани і євреї оази підписали угоду, Медінську коституцію, яка привела єврейські і ісламські племена до співпраці. Природа цього документа, яку писав Ібн Ішак і передається близько ібн-Гішамом — тема суперечки серед сучасних істориків багато з хто підтримують, що цей «договір» — можливо колаж угод, і не зрозуміло, коли він був зроблений або ким.^[14]

Битва Бадр

У січні 623 Мухаммед, відіслав Убайда ібн Аль-Харіфа, сина свого дядька Харіф ібн Абд Аль-Мутталіба, щоб напасти на ворожий караван (належав до переслідувачів перших мусульман), що проходив по торговому маршруту Сирія — Мекка. Оскільки караван (на чолі з Абу Суфйан ібн Харб) запасались водою в долині Рабіг, загін Мухаммеда дав залп стріл з відстані, але не нанесли ніякого пошкодження.^[15] Убайда отримав честь «він, вистрелив першу стрілу за Іслам» Абу Суфйан ібн Харб змінив курс, щоб уникнути нападу. У відповідь на цей напад Абу Суфйан ібн Харб закликав війська з Мекки, які прибули і брали участь у битві Бадр, у якій був убитий Убайда ібн Аль-Харіф.^[16]

Протягом зими і весни 623 інші загони, послані Мухаммадом з Медіни заподіяли неспокій, але не були особливо ефективні або руйнівні.^[15]

Угода Мухаммеда з єврейськими племенами незабаром була порушена, оскільки євреї не змогли сприйняти Мухаммеда як пророка і протидіялиросту його впливу. Після його перемоги в битві Бадр, Мухаммад, завойовує плем'я Бану Кайнука, що було залучене в родову усобицю і непохитно відмовилися перейти в Іслам або тримати мир з мусульманами. Через заступництво Абд-Аллях ібн Убайй, і тому що це був перший інцидент з племенами, Мухаммад пожалів життя племен і вигнав їх із міста.

Битва Ухуд

В 625, Абу Суф'ян ібн Харб ще раз застував війська Мекки проти Медіни. Мухаммед вийшов, щоб відповісти на напад, але перед початком битви, мав тільки близько однієї третини солдатів під головуванням Абд-Аллях ібн Убайй. Мусульмани розпочали атаку і спочатку частково досягли успіху, проте вони втратили стратегічну висоту і тому зазнали поразки в битві при Ухуді. Проте, мекканці не вимагали капітуляції і так Мухаммед повернувся до Мекки.

Тим часом, конфлікт з євреями поновився знову: один з лідерів Бану Надір, поет Ка'б ібн аль-Ашраф, був страчений за порушення Конституції Медіни і після битви Ухуд, Мухаммед звинуватив плем'я у зраді і змові проти його життя і вигнав їх з міста після короткої боротьби.

Окопна битва

У 627, Абу Суф'ян ібн Харб ще раз застосував війська Мекки проти Медіни. Оскільки медінці рили окопи, щоб захистити місто, ця подія стала відомою, як Окопна битва. Після тривалої облоги і різних сутичок, мекканські війська відійшли знову. Протягом облоги, Абу Суф'ян ібн Харб контактував з залишившимся єврейським плем'ям Бану Курайза і підписав угоду з ними, щоб напасти на захисників з тилу. Це було виявлено мусульманами і зірвано.

Це було порушення конституції Медіни і після відступу мекканських військ, Мухаммед негайно атакував Бану Курайза і осадив їх квартал. Євреї кінець кінцем підкорилися. Деякі члени Бану Аус заступилися за їх старих союзників і Мухаммед погодився на призначення з їх лідерів, Са'д ібн Муа'дх, суддею. Са'д вирішив, що всі чоловіки племені мають бути страченими, а жінки і діти ув'язнені.^[17]

Ця дія задумана як захисний захід, щоб гарантувати ісламському суспільству його подальше виживання в Медіні. Історик Роберт Мантран переконує, що, з цієї точки зору це було успішно — від цього часу, мусульмани були більше не стурбовані виживанням, а тільки розширенням і завоюванням.^[18]

Столиця

За десять років, після хіджра (переселення), Медина стала базою, з якої Мухаммед, і нападав і оборонявся і безкровно завоював Мекку, ставши її правителем без битви. Навіть, коли ісламське керування було встановлене, Медина залишалась протягом деяких років найголовнішим містом ісламу і столицею халіфату.

Середньовічна Медина

Медина за часів Османської імперії

За часів перших чотирьох халіфів, відомих, як Рашидун, Ісламська імперія швидко розширилась і включила до свого складу історичні центри цивілізації такі як Єрусалим і Дамаск, і Месопотамія. Після смерті Алі ібн Абі Таліб, четвертого халіфа, місце халіфа було вперше переміщене до Дамаску і пізніше до Багдаду. Важливість Медіни зменшилася і вона стала більше місцем релігійної важливості, ніж політичної влади. Після розпаду Халіфату місто потрапило під владу різних правителів, зокрема мамлюків у 13-му сторіччі і остаточно, починаючи з 1517 Османської імперії.

У 1256 Медіні загрожували потоки лави від останнього виверження Гаррат Рахат.

Сучасна Медина

На початку XX сторіччя та протягом Першої світової війни Медина зазнала одну з найдовших облог в історії. Місто належало Османській імперії. Місцеве правління було в руках хашимітського клану Шариф або мекканських Емірів. Фахрі паша був Османським губернатором Медіни. Алі бін Гусейн, лідер хашимітського клану, повстав проти халіфа і перейшов на бік Великої Британії. Місто Медина зазнало облоги його силами, але Фахрі паша стійко тримався протягом облоги Медіни з 1916 по 10 січня 1919, коли він був змушений скласти зброю. Після Першої Світової війни, хашиміт Алі бін Гусейн, був проголошеним Королем незалежного Хіджазу, але в 1924 ібн Сауд наніс поразку йому і об'єднав Медіну і Хіджаз в його королівстві Саудівська Аравія.

Подібно до Мекки, Медина є закритим для немусульман. За проектом, місто зосередилося на інтелектуальній промисловості.^[19]

Клімат

Клімат Медіни
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру
Абсолютний максимум, °C	32,6	35,5	40,0	41,4	46,0	47,0	47,5	46,5	46,4	41,5	36,0	32,2
Середній максимум, °C	23,6	26,2	30,2	33,9	38,9	41,7	39,3	42,2	41,0	36,4	29,7	25,0
Середня температура, °C	17,7	19,9	23,8	27,6	32,2	35,8	36,0	35,9	34,4	29,4	23,4	19,0
Середній мінімум, °C	10,6	11,3	15,4	19,8	23,9	26,5	26,4	27,7	25,1	20,9	15,2	11,9
Абсолютний мінімум, °C	1,0	5,0	7,0	11,5	14,0	21,7	22,0	23,0	18,2	11,6	9,0	3,0
Норма опадів, мм	8.0	1.2	8.3	11.9	4.6	0.4	0.2	0.3	0.1	1.1	9.2	3.8
Кількість дощових днів	0,9	0,6	1,2	2,5	1,1	0,2	0,1	0,4	0,1	0,6	2,1	1,1
Вологість повітря, %	38	34	28	26	17	13	16	17	17	21	36	40
Джерело: NOAA (1961–1990)[20]

Транспорт

Авіація

Місто обслуговує аеропорт Медина (IATA: MED, ICAO: OEMA) розташований за 15 км від центру міста, що обслуговує крім внутрішніх рейсів, далекомагістральні рейси — Сараєво, Стамбул-Ататюрк, Кувейт, Каїр, Дубай

Залізниця

Високошвидкісна залізниця Медина — Мекка відкрита у вересні 2018, завдовжки 453 км, та прямує через Економічне місто Король Абдулла та аеропорт Джидда.

Автостради

• Автошлях 15 (Саудівська Аравія) — з'єднує Медину з Меккою, Абха, Хаміс-Мушайт та Табуком.
• Автошлях 60 (Саудівська Аравія) — з'єднує Медину з Бурайдою

Автобуси

Міжміські автобусні перевезення здійснюються з автостанції аль-Масджид ан-Набаві («Мечеть Пророка»).

Освіта

Університети Медіни:

• Мединський університет Ісламу
• Університет Таба

Персоналії

• Абдаллах ібн аз-Зубейр (624—692) — мусульманський політичний діяч Аравії, антихаліф
• Алі ібн Хусейн (659—712) — 4-й імамітський імам, нащадок пророка Мухаммеда та Алі ібн Абі Таліба
• Аль-Валід I (668—715) — 6-й володар Омеядського халіфату у 705—715 роках
• Мухаммед ібн Алі аль-Багір (676/677—743) — 5-й імамітський імам, нащадок пророка Мухаммеда
• Умар ібн Абд аль-Азіз (682—720) — омеядський халіф
• Джафар ібн Мухаммед Абу Абдаллах (700—765‎‎) — 6-й імамітський імам. Засновник Джафаритського мазхабу
• Малік ібн Анас (711—795) — факіг, мухаддіс, засновник і епонім малікійського мазгабу
• Муса ібн Джафар (745—799) — 7-й імамітський імам, нащадок пророка Мухаммеда, видатний мусульманський вчений і правознавець
• Алі ібн Муса (765/770-818) — 8-й імамітський імам
• Фатіма аль-Маасума (790—817) — дочка сьомого імама шиїтів-імамитів Муси аль-Казима
• Мухаммед ібн Алі (811—835) — 9-й імамітський імам
• Алі ібн Мухаммед (827—868) — 10-й імамітський імам
• Хасан аль-Аскарі (846—874) — 11-й імамітський імам.
• Аль-Хаді іля-ль-Хакк Яхая (859—911) — релігійний і політичний лідер на Аравійському півострові наприкінці IX — на початку X століття.
• Імам Ахмад ан-Насір (913—934) — єменський духовний та політичний лідер, імам зейдитської держави, поет.

Примітки

1. The population of Medina 2016 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 червня 2017.
2. However, an article in The Fourth Holy City [Архівовано 2 березня 2020 у Wayback Machine.] by John Anthony states: «To the perhaps parochial Muslims of North Africa in fact the sanctity of Kairouan is second only to Mecca among all cities of the world.» Saudi Aramco’s bimonthly magazine's goal is to broaden knowledge of the cultures, history and geography of the Arab and Muslim worlds and their connections with the West; pages 30-36 of the January/February 1967 print edition The Fourth Holy City [Архівовано 24 червня 2004 у Wayback Machine.]
3. 1954 Encyclopedia Americana, vol. 18, pp.587, 588
4. Jewish Encyclopedia Medina [Архівовано 18 вересня 2011 у Wayback Machine.]
5. Peters 193
6. «Al-Medina.» Encyclopaedia of Islam
7. for date see «J. Q. R.» vii. 175, note
8. See e.g., Peters 193; «Qurayza», Encyclopedia Judaica
9. Muslim sources usually referred to Himyar kings by the dynastic title of «Tubba».
10. Guillaume 7-9, Peters 49-50
11. The Message (Subhani) The Events of the First Year of Migration [Архівовано 24 травня 2012 у Wayback Machine.]
12. For alliances, see Guillaume 253
13. The Jews of Arabia. By Lucien Gubbay. Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 16 березня 2008.
14. Firestone 118. For opinions disputing the early date of the Constitution of Medina, see e.g., Peters 119; «Muhammad», «Encyclopaedia of Islam»; «Kurayza, Banu», «Encyclopaedia of Islam».
15. The Biography of Mahomet, and Rise of Islam. Chapter Eleventh. [Архівовано 6 липня 2008 у Wayback Machine.] Hostilities between Medina and Mecca. A.H. I. & II. — A.D. 623. by William Muir
16. The Biography of Mahomet, and Rise of Islam. Chapter Fourth. [Архівовано 7 листопада 2010 у Wayback Machine.] Extension of Islam and Early Converts, from the assumption by Mahomet of the prophetical office to the date of the first Emigration to Abyssinia by William Muir
17. Robert Mantran, L'expansion musulmane Presses Universitaires de France 1995, p. 86
18. Insert footnote text here<Robert Mantran, L'expansion musulmane Presses Universitaires de France 1995, p. 86>
19. Economic cities a rise. Архів оригіналу за 24 вересня 2009. Процитовано 16 березня 2008.
20. Madinah Climate Normals 1961–1990. National Oceanic and Atmospheric Administration. Процитовано 19 грудня 2012. Retrieved on 24 November 2011.

Посилання

• Медина [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Beautiful Masajids Of Madina Munawara, Details And Pictures [Архівовано 27 грудня 2007 у Wayback Machine.]- Completely In Urdu
• Pictures of Medina Munawwara
• У Медіні відкрився готель Al Muna Kareem Radisson Blu
• Мечеть пророка у Медіні [Архівовано 26 лютого 2011 у Wayback Machine.]
• Мечеть Пророка у Медіні — друга святиня ісламу. Історія і структура мечеті. Могила Пророка [Архівовано 1 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Місто пророка [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]