Мінарет

Мінаре́т (тур. Minare від араб. منارة, манара, «маяк») — в ісламській архітектурі баштоподібна культова споруда при мечеті, з якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву (салят).

Зовнішні стіни мінарета нерідко мають художньо-мистецьке оздоблення у вигляді фігурної цегляної кладки або облицювання полив'яною цеглою.

Балкон мінарету має назву шерефе.

Стилі та загальна архітектура мінаретів можуть мати значні відмінності, в залежності від регіону і часу будівництва.

Основні найпоширеніші види мінаретів:

іракський — окрема споруда, оточена спіральними сходами. Набуває розповсюдження з ІХ століття.

єгипетський ранній — чотири башти з невеликими віконницями по краях периметру мечеті. У Єгипті відомий з VII століття, був також популярний у Сирії до ХІІІ століття.

єгипетський пізніший — восьмикутний з двома балконами, з яких той, що вище, меший, а нижчий — більший, часто багато оздоблений волютами. Набуває поширення з XV століття.

османський — 1, 2, 4 або 6 тонких круглих у формі мінаретів в рівень з основною спорудою мечеті. Відомий з ХІ століття, набуває особливого поширення з XVI століття у час розквіту Османської імперії. Застосований при будівництві більшості кримських мечетей (Україна).

марокканський — зазвичай, одинична окрема споруда, чотирикутна у формі. Набуває поширення з ХІ століття. Популярний також і в сусідніх з Марокко країнах Магрибу — Алжирі та Тунісі.

перський — здебільшого дві тонкі башти з різними балконами при вході у мечеть. Розповсюджений у XVII столітті.

Свої особливості мали також мінарети у мусульманських народів Індії, російського Поволжя (татари) — своєрідний сплав церкви і мечеті, з мінаретом посеред даху; у Китаї — з елементами пагоди, у інших народів тощо.

Серед мечетей відомі пам'ятки архітектури — Калаян у Бухарі (1127), Кутб-Мінар у Делі (бл. 1200), Мечеть Ібн-Тулуна у Каїрі та багато інших.