Учасник національно-визвольних змагань. Капелан австрійської армії. 22 січня 1919 року Консисторія у м. Станиславові розглянула прохання Вищого духовного польового уряду УГА про надання священникові «мандату на курата[en]» в УГА[4].
Інтернований польською владою у 1919 році[5] .
У серпні 1926 році поряд з иншими священниками проводив обряд похорону сина о.Йосифа Проця (1878—1968)— Констянтина. Отець Йосип Проць (1878—?)— член Станиславівської єпископської консисторії, викладач релігії у Вищій реальній школі м.Снятина та Снятинській державній гімназії[6].
27 квітня 1927 року був присутній на похороні Марка Черемшини у Снятині.[7].
7 листопада 1930 року у с. Стецева була проведена пацифікація. Ревізій зазнали читальня, будинок кооперативи, а також приватна оселя пароха Лушпинського.[8].
9 грудня 1936 року проводив обряд похорону в с. Русові письменника Василя Стефаника[9]. Емігранська газета наводить факт нібито о.Антін-Володимир був його старим приятелем[10]. Те, що були особисто знайомі та протягом тривалого часу мали можливість бачитись підтверджує кілька фактів. З 1921 року Антін-Володимир вже був переведений на Снятинщину в с.Стецева. Відстань у 6 кілометрів між насленими пунктами, де мешкали останні, мабуть не перешкоджала зустрічам цих двох представників галицької інтелігенції. Також протягом року, з весни 1928 по весну 1929 року, Антін-Володимир був парохом в с. Русові, де мешкав Стефаник. Правдоподібно, що парох був частим гостем у родинному обійсті, відомого на той час галицького письменника. З цих даних можна чітко визначити, що протягом пятнадцяти років Антін-Володимир мав можливість спілкуватися з відомим галицьким письменником.
Від 1939 року й протягом останніх 25 років життя священника дані про нього відсутні.
Помер 1964 році у м.Калуші. Похований разом з дружиною.
Служіння
20 грудня 1908— 31 жовтня 1909— приватний сотрудник у с. Трибухівці Бучацького деканату (у цей час парохом у селі був його батько о. Леонтій Лушпинський).
1 листопада 1909— 31 жовтня 1913— приватний сотрудник у с. Іванків (мешкав у с. Мушкатівці) Кудринецького деканату.
1 листопада 1911— 15 вересня 1915— системізований сотрудник у м. Снятин.
15 вересня 1915— 1 липня 1918— заступник катехита при виділових школах в Снятині.
18 лютого 1921— 1939— парох с. Стецева Снятинського деканату.
1 березня 1928— 14 травня 1929— експозит у с. Русові.
Народився 13 липня 1882 року у багатодітній сім'ї греко-католицького священника Леонтія Лушпинського (1844—1911, Трибухівці) та Леонтини Платонівни з Денищаків (1844—1920, Трибухівці). У сім'ї крім Антіна-Володимира було ще семеро дітей:
Іван (18 травня 1872— 6 червня 1943)), священник, у 1922—1938 роках парох у с. Товстеньке[12].
Марія (1875—?), дружина пароха о. Володимира Билинкевича, з яким взяла шлюб 8 жовтня 1901 року у Трибухівцях. Подружжя мешкало у с. Залісся (Чортківський район)Залісся]] на Чортківщині, де о. Володимир був парохом.
Анна, дружина пароха Степана Чеховського.
Платон (27 червня 1880, Пилипче— 15 серпня 1952, Львів)— український літературознавець, шевченкознавець, педагог, професор Львівської академічної гімназії, Таємного українського університету у Львові, дійсний член НТШ.
Іларіон(28 вересня 1884, Пилипче біля Борщева— 1962, Трибухівці біля Бучача)— греко-католицький священник, громадський діяч, капелан УГА.
Ольга (27 квітня 1887, Трибухівці— 14 березня 1961, Львів), похована з братом Платоном на Личаківському цвинтарі.
Дружиною о. Антіна-Володимира була Марія Мелешкевич (28 грудня 1888, с. Вікно—19?7, Калуш)[13]. Марія була дочкою о. Томи Мелешкевича(1853-?), пароха в с. Вікно Скалатського деканату та Ольги Пісцінровської. Крім Марії у сім'ї було ще двоє дітей:
Наталія (28 вересня 1878—25 березня 1968), що вийшла заміж за о. Степана Мохнацького (1876—1955), пароха Тернополя, який 1926 року одержав звання почесного крилошанина Митрополичої Консисторії.
Мирон (1910—3 травня 1968, Нью-Йорк). Точно відомо, що протягом 1925/1926 навчального року був учнем 7 класу, а 1927 року завершив навчання у Станиславівській українській гімназії. У 1930-х роках адвокат в Снятині. У січні 1942 року переніс свою канцелярію на вул. Театральну, 48 у Коломиї[14]. Під час німецької окупації автор дописів у газеті «Воля Покуття». Дружина— Ярослава Герасимовича-Яросевича (21 липня 1910, с. Лука, Буковина— 24 вересня 1995, Нью-Йорк)[15]. Закінчила Ягеллонський університет у Кракові. Відомо, що у 1937 році працювала вчителькою руханки в гімназії у м. Коломиї. 12–20 вересня 1943 брала участь в конференції учителів народних шкіл Коломийської округи, що проходив у Коломиї. Авторка доповіді «Тіловиховання в школі»[16]. З наближення фронту сім'я покинула своє стале місце проживання. Відомо, що на лютий 1946 року Ярослава перебувала у таборі переміщених осіб УНРРА в м. Швайнфурт.[17] Згодом мігрувала до США. Пластунка, член СУА, Українського Музею в Нью-Йорку та Українського Музею-Архіву у Клівленді. Працювала медичним мікробіологом.
Делятинський Р.І. Станиславівська єпархія Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885—1946рр.): дисертація на здоб. наук. ст. канд. іст. наук: спец. 07.00.01.— Івано-Франківськ, 2017.— С. 373.
Другий чоловік Анатоль Яросевич (05.02.1909—1982). Дочка від шлюбу— Ірина Яросевич (1948—15.12.2012). Рідна сестра Анатоля— Ірина Яросевич була дружиною польського генерала Владислава Андерса. Батько— Іван Герасимович (28 листопада 1876, Галич— 11 травня 1942, Берлін)— український педагог, редактор та громадський діяч, організатор українського учительства, сотник УГА. Мати— Льоня Февронія Омельська (1887—02.10.1974)
.svg){kind=small}
Австро-Угорщина
ЗУНР
Польща
СРСР.jpg)
