Loading AI tools
радянський державний і партійний діяч, генеральний секретар ЦК КПРС (1964—1982), голова Президії Верховної Ради СРСР (1960 — 1964; 1977 — 1982) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Леоні́д Іллі́ч Бре́жнєв (рос. Леонид Ильич Брежнев, 6 [19] грудня 1906, за іншими даними 19 грудня 1906 [1 січня 1907][5], с. Кам'янське, Катеринославська губернія, Російська імперія, нині Дніпропетровська область, Україна — 10 листопада 1982, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський державний і партійний діяч. Член ЦК КП(б)У (1949—1952). Член ЦК КПРС (1952—1982). Перший секретар ЦК КПРС (1964—1966), Генеральний секретар ЦК КПРС (1966—1982). Голова Президії Верховної Ради СРСР у 1960—1964 і 1977—1982 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 3—10-го скликань. Депутат Ради Союзу Верховної Ради СРСР від Дніпропетровської області (3-е скликання, 1950—1954), Казахської РСР (4-е скликання, 1954—1958), Куйбишевської області (5-е скликання, 1958—1962) та Москви (6-10-е скликання, 1962—1982). Член Спілки журналістів СРСР та Спілки письменників СРСР[6]. Учасник Другої світової війни та параду Перемоги на Красній площі 24 червня 1945 року.
Леонід Ілліч Брежнєв | |
---|---|
рос. Леонид Брежнев | |
2-й Генеральний секретар ЦК КПРС | |
8 квітня 1966 — 10 листопада 1982 | |
Попередник | він сам як Перший секретар ЦК КПРС |
Наступник | Юрій Андропов |
2-й Перший секретар ЦК КПРС | |
14 жовтня 1964 — 8 квітня 1966 | |
Попередник | Микита Хрущов |
Наступник | посада скасована; він сам як Генеральний секретар ЦК КПРС |
7-й Голова Президії Верховної Ради СРСР | |
16 червня 1977 — 10 листопада 1982 | |
Попередник | Микола Підгорний |
Наступник | Юрій Андропов |
4-й Голова Президії Верховної Ради СРСР | |
7 травня 1960 — 15 липня 1964 | |
Попередник | Климент Ворошилов |
Наступник | Анастас Мікоян |
6-й Перший Секретар ЦК КП Казахстану | |
5 серпня 1955 — 6 березня 1956 | |
Попередник | Пантелеймон Пономаренко |
Наступник | Іван Яковлев |
4-й Перший Секретар ЦК КП Молдови | |
26 червня 1950 — 25 листопада 1952 | |
Попередник | Микола Коваль |
Наступник | Дмитро Гладкий |
Перший секретар Дніпропетровського обласного комітету КПРС | |
21 листопада 1947 — червень 1950 | |
Попередник | Павло Найденов |
Наступник | Андрій Кириленко |
Перший секретар Запорізького обласного комітету КПРС | |
30 серпня 1946 — 22 листопада 1947 | |
Попередник | Федір Матюшин |
Наступник | Георгій Єнютін |
Народився | 19 грудня 1906 (1 січня 1907)[1][2][…] Кам'янське, Катеринославська губернія, Російська імперія |
Помер | 10 листопада 1982[1][3][…] (75 років) Zareched, Одинцовський район, Московська область, РРФСР, СРСР |
Похований | Некрополь біля Кремлівської стіни |
Відомий як | політик, інженер, військовослужбовець, геодезист |
Громадянство | Російська імперія СРСР |
Alma mater | Дніпровський державний технічний університет (1935) |
Політична партія | КПРС |
Батько | Ilya Yakovlevich Brezhnevd[4] |
Мати | Natalia Denisovna Brezhnevad[4] |
У шлюбі з | Брежнєва Вікторія Петрівна |
Діти | донька: Галина Брежнєва (1929—1998), син: Юрій Брежнєв (1933—2013) |
Рідня | Батько: Ілля Якович Брежнєв, Мати: Наталя Денисівна Брежнєва (Мазалова) |
Релігія | атеїзм |
Нагороди | |
Підпис | |
Маршал Радянського Союзу (7.05.1976). Чотириразовий Герой Радянського Союзу (18.12.1966, 18.12.1976, 19.12.1978, 18.12.1981). Герой Соціалістичної Праці (17.06.1961). Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1973) і Ленінської премії з літератури (1979). У 1978 році був нагороджений орденом «Перемога» (1989 року це нагородження як таке, що суперечить статуту ордена, скасовано указом за підписом Голови Верховної Ради СРСР Горбачова). Всього Брежнєв мав 117 радянських та іноземних нагород.
Народився 19 грудня 1906 року в селі Кам'янському (нині — місто, Дніпропетровська область, Україна, тоді Катеринославська губернія, Російська імперія) в родині робітника-металурга Іллі Яковича Брежнєва (1878—1937[7]) та Наталії Денисівни Мазалової (1886—1975).
1915 року був прийнятий у класичну гімназію м. Кам'янського. У 1921 році закінчив трудову школу. У 1921 році прийшов на Курський маслобійний завод, щоб освоїти професію слюсаря. Але незабаром завод зачинили на консервацію і родина повернулася на батьківщину до Курської губернії, щоб знову зайнятися селянською працею.
1923 року вступив до Курського землевпорядного-меліоративного технікуму та вступив до лав комсомолу. 1927 року закінчив технікум і почав працювати землевпорядником Грайворонського повітового земельного відділу Курської губернії, потім землевпорядником у Кохановському районі Оршанського округу Білоруської РСР. 1928 року одружився з Вікторією Петрівною Денисовою, на рік молодшою, студенткою Курського медичного технікуму.
Після роботи в Курській області та Білоруській РСР його направлено у 1928 році на Урал (Свердловськ) на посаду завідувача Бісертського районного земельного відділу. Брав участь у створенні колгоспів і розкуркуленні. З 1929 по 1930 рік працював заступником голови виконавчого комітету Бісертської районної ради Свердловської округи Уральської області. У 1930 році — заступник начальника Свердловського окружного земуправління, але через кілька місяців із невідомої причини покинув сільське господарство. У 1930—1931 році навчався в Московському інституті сільськогосподарського машинобудування.
У 1931 році повернувся до Кам'янського, де навчався на вечірньому відділенні місцевого металургійного інституту (з 1931 по 1935 рр.). Одночасно працював слюсарем на Дніпровському металургійному заводі.
1931 року став членом ВКП(б).
Пройшов шлях від партгрупорга, голови профкому до секретаря парткому Кам'янського (Дніпродзержинського) металургійного інституту. На 3-му курсі (у 1933 році) йому доручили керувати робітничим факультетом, а після призначили директором Кам'янського вечірнього металургійного технікуму.
У 1932 році брав участь у здійсненні «хлібозаготівель» (Голодомору) в Кам'янському, був скерований на «хлібозаготівельну роботу» від профспілок Кам'янського металургійного інституту. Як зазначає історик Дарія Маттінглі, Брежнєв добре себе зарекомендував перед радянською владою, виконуючи накази і плани під час здійснення Голодомору.[8].
У 1935 році закінчив Кам'янський металургійний інститут.
У 1935—1936 роках служив у армії: курсант і політрук танкової роти в Забайкаллі (селище Піщанка — 15 км на південний схід від Чити). Закінчив курси моторизації і механізації Червоної Армії, за що отримав перше офіцерське звання — лейтенант (після смерті в 1982 році Піщанському танковому навчальному полку було присвоєно ім'я Л. І. Брежнєва).
У жовтні 1936 — травні 1937 року — директор металургійного технікуму в Дніпродзержинську. З 1937 року інженер Дніпровського металургійного заводу імені Ф. Е. Дзержинського.
У травні 1937 — травні 1938 року — заступник голови виконкому Дніпродзержинської міської ради.
У травні 1938 — лютому 1939 року — завідувач відділу радянської торгівлі Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У.
7 лютого 1939 — 28 вересня 1940 року — секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У з пропаганди. 28 вересня 1940 — 25 березня 1941 року — 3-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У. 25 березня — червень 1941 року — секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У з оборонної промисловості.
У роки Другої світової війни був військово-політичним працівником у чинній радянській армії. Бере участь у мобілізації населення в Червону Армію, займається евакуацією промисловості, потім на політичних посадах у діючій армії: з червня 1941 по вересень 1942 року — заступник начальника Політуправління Південного фронту. Будучи бригадним комісаром, при скасуванні інституту військових комісарів у жовтні 1942 року замість очікуваного генеральського звання був атестований полковником (15.12.1942).
8 жовтня 1942 — 1 квітня 1943 року — заступник начальника Політуправління Чорноморської групи військ Закавказького фронту. 1 квітня 1943 — 9 травня 1944 року — начальник політвідділу 18-ї десантної армії Північно-Кавказького фронту. У травні 1944 — травні 1945 року — заступник начальника Політуправління, 12 травня — 9 липня 1945 року — начальник Політуправління 4-го Українського фронту, генерал-майор (2.11.1944). Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 року — комісар зведеного полку 4-го Українського фронту.
З 9 липня 1945 року по 6 вересня 1946 року в розпал «боротьби» з українськими націоналістами працював начальником Політуправління Прикарпатського військового округу та брав участь у придушенні руху за незалежність України — ОУН, УПА. Проживав у самому центрі Львова — готелі «Жорж». З поміж друзів майбутнього генсека був тодішній перший секретар ОК партії Іван Грушецький, а також директор Львівської філармонії[9].
З 30 серпня 1946 по 22 листопада 1947 року — 1-й секретар Запорізького обласного і міського комітетів КП(б)У (призначений за рекомендацією Микити Хрущова).
21 листопада 1947 — 25 липня 1950 року — 1-й секретар Дніпропетровського обласного і міського комітетів КП(б)У.
6 липня 1950 — 25 жовтня 1952 року — 1-й секретар ЦК Комуністичної партії Молдавії.
16 жовтня 1952 — 5 березня 1953 року — секретар ЦК КПРС та кандидат у члени Президії ЦК КПРС.
7 березня — 21 травня 1953 року — начальник Політичного управління Військово-морського міністерства СРСР. 21 травня 1953 — 27 лютого 1954 — заступник начальника Головного політичного управління Радянської армії та Військово-Морського флоту, генерал-лейтенант (4.08.1953).
За даними генералів Павла Судоплатова і Кирила Москаленка, серед 10 озброєних генералів, викликаних у Кремль 26 червня 1953 для арешту Лаврентія Берії, був і Брежнєв.
6 лютого 1954 — 6 серпня 1955 року — 2-й секретар, 6 серпня 1955 — 6 березня 1956 року — 1-й секретар ЦК Комуністичної партії Казахстану.
27 лютого 1956 — 16 липня 1960 року — секретар ЦК КПРС (відповідав за промисловість, у тому числі оборонну, будівництво та космос). 27 лютого 1956 — 29 червня 1957 року — кандидат у члени Президії ЦК КПРС, 29 червня 1957 — 10 листопада 1982 року — член Президії (з 8 квітня 1966 року — Політбюро) ЦК КПРС. У січні — березні 1958 року — заступник голови Бюро ЦК КПРС по РРФСР.
7 травня 1960 — 15 липня 1964 року — голова Президії Верховної Ради СРСР. Одночасно 22 червня 1963 — 14 жовтня 1964 року — секретар ЦК КПРС.
У жовтні 1964 очолив змову проти Хрущова і став 1-м секретарем ЦК КПРС (14 жовтня 1964 — 29 березня 1966 року). Одночасно 14 жовтня 1964 — 8 квітня 1966 року — голова Бюро ЦК КПРС по РРФСР. З 8 квітня 1966 по 10 листопада 1982 року — генеральний секретар ЦК КПРС.
1964 року після усунення від влади Микити Хрущова обраний Першим секретарем ЦК КПРС. Брежнєв пропонував Володимиру Семичасному, голові КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися Хрущова «аварією літака, автокатастрофою, отруєнням або арештом»[10]
1968 року Брежнєв і його соратники ухвалили рішення про вторгнення до Чехословаччини. 18 серпня в Москві відбулась зустріч лідерів СРСР, НДР, Польщі, Болгарії й Угорщини, де було узгоджено військово-політичні заходи, реалізація яких почалась через два дні. Брежнєв був загальмованим і неадекватним, під час переговорів у нього порушилася дикція. Помічники вимагали відповіді, чи зможе Брежнєв продовжити переговори. «Сам» щось бурмотів, намагався встати і виникла реакція, яка перелякала все Політбюро. Косигін сидів поруч з ним і бачив, як той поступово почав втрачати нитку розмови.
22 січня 1969 року під час урочистої зустрічі екіпажів космічних кораблів «Союз-4» і «Союз-5» на Брежнєва скоїли невдалий замах: молодший лейтенант Радянської Армії Віктор Ільїн, переодягнений у чужу міліцейську форму, потрапив до Боровицьких воріт під виглядом охоронця і відкрив вогонь з двох пістолетів по машині, в якій, як він припускав, мав їхати генеральний секретар. Насправді у цій машині знаходилися космонавти Леонов, Ніколаєв, Терешкова і Береговий. Пострілами був убитий водій Ілля Жарков, кілька людей поранено, перш ніж мотоцикліст супроводу збив Ільїна з ніг. Сам Брежнєв їхав у іншій машині і не постраждав.
У сімдесяті роки на міжнародній арені сталося часткове примирення двох систем («розрядка»). Саме в цей час (1973) Брежнєв отримав Ленінську премію за зміцнення миру між народами.
22 березня 1974 року (пропустивши звання генерал-полковника) Брежнєву присвоєно військове звання генерал армії. 1976 року йому було присвоєно звання Маршал Радянського Союзу
1 серпня 1975 року Брежнєв підписав Гельсінські угоди, що підтвердив непорушність кордонів у Європі. ФРН до цього не визнавала Потсдамські угоди, що змінили кордони Польщі й Німеччини, і не визнавала наявність НДР. ФРН фактично навіть не визнавала анексію Калінінграда і Клайпеди СРСР.
Брежнєв заявляв, що капіталістичні країни перейшли від ідеології «стримування комунізму», запропонованої Гаррі Труменом, до ідеї «конвергенції двох систем» і «мирного співіснування». Рейган заявляв, що ні.
На початку 1976 року переніс клінічну смерть. Після цього він так і не зміг фізично відновитися, і його важкий стан і нездатність керувати країною з кожним роком ставали все очевидніше. Брежнєв страждав астенією (нервово-психічною слабкістю) та атеросклерозом мозкових судин. Працювати він міг лише годину-дві на добу, після чого спав, дивився телевізор і т. д. У нього з'явилася наркотична залежність від снодійного — нембутала.
16 червня 1977 — 10 листопада 1982 року — голова Президії Верховної Ради СРСР.
1978 року нагороджений орденом «Перемога», який вручався тільки у воєнний час за видатні заслуги у командуванні фронтом при перемогах, що забезпечили корінний перелом у стратегічній обстановці (нагородження було скасовано указом Михайла Горбачова 1989 року).
Групі відомих радянських журналістів було доручено написати спогади Брежнєва («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), покликані зміцнити його політичний авторитет. Завдяки мільйонним накладам, гонорар Брежнєва склав 179 241 рубль. Включивши мемуари генсека у шкільні та вишівські програми і зробивши їх обов'язковими для «позитивного» обговорення у всіх трудових колективах, партійні ідеологи добилися прямо протилежного результату — Л. І. Брежнєв став героєм численних анекдотів ще за свого життя.
12 грудня 1979 року Брежнєв і його найближчі соратники прийняли рішення про здійснення державного перевороту в Афганістані та про введення радянських військ в цю країну, що стало початком багаторічної участі СРСР у внутрішньоафганському конфлікті.
1981 року, напередодні 50-річчя перебування Леоніда Ілліча в партії, тільки для нього одного був випущений відлитий із золота значок «50 років перебування в КПРС» (для інших ветеранів КПРС цей знак виготовлявся зі срібла з золоченням).
23 березня 1982 року під час візиту Брежнєва до Ташкента на літакобудівному заводі на нього завалилися містки, повні людей. У Брежнєва зламалась ключиця, яка так і не зрослася. Після цього випадку здоров'я було остаточно підірвано. 7 листопада 1982 року відбулася остання публічна поява генсека. Стоячи на трибуні Мавзолею Леніна, він протягом кількох годин приймав військовий парад на Червоній площі, а проте його важкий фізичний стан впадав у вічі навіть на офіційній зйомці.
Леонід Брежнєв помер на 76-му році життя 10 листопада 1982 року на державній дачі «Заріччя-6». Тіло було виявлено охороною о 9 годині ранку. Першим з політичних діячів на місце смерті приїхав Юрій Андропов. Про смерть Брежнєва ЗМІ повідомили лише через добу, 11 листопада о 10 годині ранку. Похований на Красній площі Москви біля Кремлівської стіни. США на похоронах представляли віцепрезидент Джордж Буш-старший і держсекретар Шульц.
На думку відомого дослідника радянської номенклатури М. С. Восленського, після отримання поста Генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєв став активно просувати на вищі керівні пости членів номенклатури з числа своїх земляків по Дніпропетровській області і товаришів по службі з Молдови. У тому числі:
Восленский висловлює думку про те, що підбір керівних кадрів за принципом особистого знайомства і земляцтва був спрямований на зміцнення особистого впливу Брежнєва в рядах номенклатури.
Раніше, в 2002 році, в Новоросійську обговорювалося питання про присвоєння одній з вулиць міста імені Брежнєва.
За час моєї роботи головним конструктором змінилося чотири Верховних Головнокомандувачів, і лише один з них, якого називали маразматиком, Л. І. Брежнєв, вважав для себе необхідною особисту бесіду з головним конструктором з питань використання ним, як Верховним Головнокомандувачем, інформації попередження про ракетний напад. Деякий час після введення [в жовтні 1976] в дію першої черги СПРН він викликав мене і близько півтори години питав, яка імовірність узагальнених і точність кількісних оцінок ракетної обстановки, який сенс мають різні сигнали попередження, чому деякі з них вимагають тільки підвищеної уваги, а деякі — рішучих дій з можливо необоротними наслідками. Тільки ця бесіда для мене повний доказ мерзості тих, хто обзивав і висміював Брежнєва. І в останні роки його життя я був свідком живого інтересу до справи і повної ясності розуму цієї людини. У 1980 році під його головуванням відбулося спеціальне засідання Ради Оборони СРСР, присвячене питанням СПРН. […] Л. І. Брежнєв виявив неабиякий інтерес, ставив багато запитань, вникаючи в суть проблем, по ходу засідання вносив поправки в підготовлений проект рішення. Його активна поведінка сильно контрастувало в порівнянні з поведінкою інших членів Ради Оборони. — Зі спогадів В. Г. Рєпіна, головного конструктора СПРН і СККП в 1970—1987 рр. |
За опитуваннями Левада-Центру, проведеним у квітні 2013 року, громадяни Росії оцінюють Л. І. Брежнєва краще інших керівників країни. Позитивно до нього ставиться 56 % опитаних, негативно — 29 %. На другому місці — Ленін (55 % і 28 %). За ним слідують Сталін (50 % і 38 %), Микола II (48 % і 21 %), Хрущов (45 % і 35 %), Єльцин (22 % і 64 %) і Горбачов (22 % і 65 %).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.