Loading AI tools
вид рослин З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Кульба́ба ліка́рська[1][2], Кульба́ба звича́йна[2] (Taraxacum officinale Wigg., Taraxacum vulgare Schrank., Taraxacum almaatense Schischk., Taraxacum retroflexum Lindb., Taraxacum campylodes G.E.Haglund) — багаторічна трав'яниста рослина роду кульбаба родини айстрових (Asteraceae).
| Кульбаба лікарська | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Айстроцвіті (Asterales) |
| Родина: | Айстрові (Asteraceae) |
| Підродина: | Цикорієві (Cichorioideae) |
| Рід: | Кульбаба (Taraxacum) |
| Вид: | Кульбаба лікарська (T. officinale) |
| Біноміальна назва | |
| Taraxacum officinale | |
В українській мові кульбаба відома під понад двома десятками синонімів: баранки, бабка, бабки, вовчий зуб, гуменце, купава, пустодуй, солдатики, літючки, летючки, бабакуля, падиволос, плішивець, дикий молочай (молочій), молочник, подойнички, чичик, чічак, чічик, малайниця, мелайниця, маївка, пухлянки, пушки[3].
Українське «кульбаба» утворене, певно, від ранішої форми *кульбава[4] (що змінило вимову внаслідок асиміляції «в»), похідної від прасл. *kulьbava květka («квітка, здатна до загинання, округлості»). Прикметник *kulьbava (чоловічий рід *kulьbavъ) — від дієслова *kuliti («гнути», пор. «кулитись»). З того ж кореня й кульбастий («горбатий», «загнутий»). Назва пов'язана з тим, що обірване стебло кульбаби, коли діти беруть його ротом («Кульбабо, розвернися!»), розривається на кінці на 3—4 частини, що загинаються у боки[4].
Латинська назва taraxacum виникла внаслідок латинізації арабської (tharakhchakon) або перської (talkh chakok) назви іншого складноцвіту. Біномінальна назва Taraxacum officinale означає «Кульбаба заспокійлива».
Рослина заввишки 10—40 см з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Головний корінь відносно товстий, зазвичай вертикальний, малогіллястий. Корені, розрізані на шматочки навіть у півсантиметра, дають листочки і потім цілі рослинки[5].
Стебла квіток безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками.
Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20-25 мм завдовжки, 7—10 мм заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Жолобки на листках збирають вологу і направляють її струмками до кореня[5].
Квітколоже голе, усі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня.
Жовта головка кульбаби — не окрема квітка, а цілий «кошик» з квітами: кожна квітка має вигляд трубочки з п'ятьма зрощеними пелюстками, з прирослими до них п'ятьма тичинками, бічні квітки мають пелюстки, які виросли в довгі язички[5].
Суцвіття-кошики закриваються в другу половину дня і у вологу погоду, оберігаючи пилок від намокання. У ясну погоду кошики відкриваються о шостій годині ранку і закриваються о третій годині дня[5]. За суцвіттям кульбаби можна дізнаватися час.
Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.
Квітне у травні-липні; сім'янки дозрівають приблизно через місяць після початку цвітіння. Нерідко спостерігається повторне цвітіння та плодоношення протягом усього літа.
У кульбаби велика здатність розповсюджуватися. Дозрівши плоди-сім'янки розправляють зверху парасолькою білі волоски, як парашут, і летять за вітром у різні сторони. Один кошик квіток дає до двохсот насінин, а вся рослина — до трьох тисяч[5] І якщо кожна кульбаба займає площу в 20 квадратних сантиметрів, то до десятого покоління, якби всі рослини виживали, знадобилася б площа в п'ятнадцять разів більша, ніж поверхня земної кулі[5]. Але не з усіх насінин виростають кульбаби, більшість їх гине.
Кульбаба лікарська — дуже поліморфний вид, який має численні апоміктичні форми. Деякі дослідники розглядають їх як самостійні види. Однак всі вони при заготівлі не відрізняються і використовуються в медицині нарівні з типовою формою[6].
Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур'ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Мешкає зазвичай в місцях з порушеною природною рослинністю, на слабозадернених ґрунтах, особливо поблизу житла. У цих умовах вона нерідко утворює значні за площею зарості. На порушених розорюванням і випасом лугах кульбаба не дуже рясна.
Тіньовитривала рослина. Поширена всією Україною, особливо у лісостепових районах. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Сумській , Харківській і Львівській областях. Запаси сировини значні.
Ці види кульбаби лікарського значення не мають, їх не слід заготовляти.
Заготовлюють корені кульбаби пізно восени в фазі в'янення її листків або рано навесні. Рослини викопують лопатами, обтрушують землю, обрізають ножами залишки листків, кінчик кореня, кореневу шийку і тоненькі бокові коріння. Викопані корені миють у холодній воді, і протягом кількох днів пров'ялюють на відкритому повітрі, поки з них не перестане виділятись молочний сік. Потім сушать, розклавши тонким шаром на папері або на тканині на горищах під залізним дахом з хорошою вентиляцією або під навісами. У печах або сушарках сушать при температурі 40-50°. Вихід сухої сировини становить 33—35 % від свіжозібраних. Сухі корені пакують у тюки вагою по 50—100 кг. Зберігають у сухих добре провітрюваних приміщеннях протягом п'яти років.
При культивуванні на добре удобреному і глибоко розрихленому ґрунті її коріння досягають значно більшої довжини, ніж в дикоростучих рослин. Коріння бувають придатні до вживання на другий рік; викопують їх восени.
Молочний сік кульбаби лікарської містить гіркі глікозиди тараксацин і тараксацерин, смолисті речовини, віск, каучук[7].
Листки кульбаби містять аскорбінову кислоту (50—70 мг/100 г), каротин (6—8 мг/100 г), альфа-токоферол, солі кальцію, фосфору[7]. Знайдено також нікотинову кислоту, залізо, марганець, флавоноїдні глікозиди[7].
З коріння кульбаби виділено трипертенові з'єднання, Р-ситостерин, сігмастерин, інулін до 24 % (восени вміст інуліну наближається до 40 %, навесні зменшується до 2 %[7]), холін, нікотинова кислота, яблучна кислота (2 %[5]), нікотинамід, гіркі й дубильні речовини, цукор, вітаміни, смоли, віск, каучук (до 3 %), білки (5 %[5]) і олію, яка містить гліцериди олеанової, пальмітинової, лінолевої, мелісової і церотинової кислот.
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Лікарська, вітамінозна, харчова, медоносна, технічна і косметична рослина.
У науковій медицині використовують корінь кульбаби — лат. Radix Taraxaci i листки — лат. Folium Тагахасі. З них готують порошки, екстракти, відвари; їх включають разом з хвощем, деревієм та іншими травами до складу шлункових і апетитних чаїв. Їх рекомендують як апетитний, жовчогінний і проносний засіб, що поліпшує травлення при запорах.
Галенові препарати з коріння кульбаби або свіжі її корені використовують для збудження апетиту і покращення травлення, в тому числі для покращення секреторної і моторної діяльності шлунку і кишки, для підвищення жовчовідділення і секреції травних залоз. Як самостійно, так і в суміші з іншими жовчогінними засобами застосовують при холециститах, гепатохолециститах, анацидних гастритах, ускладненнях патологій гепатобіліарної системи і хронічними запорами.
Екстракт кульбаби густий використовують при виготовленні пілюль.
Препарати цикорію дикого та кульбаби лікарської досить ефективні при лікуванні хворих з жировою інфільтрацією печінки. Корінь кульбаби лікарської в суміші з листками кропиви дводомної використовується також для поліпшення лактації у породіль.[7]
У народній медицині цю рослину застосовують як апетитний, кровоочисний, сечогінний, жовчогінний, проносний засіб, при хворобах жовчного міхура, печінки, при водянці, діабеті, базедовій хворобі, геморої, хворобах нирок і сечового міхура, для поліпшення обміну речовин. Корені застосовують при венеричних хворобах, болях у животі, квітки — при ревматизмі, підвищеному тиску крові, безсонні. Молочним соком закапують очі при трахомі, запаленні очей, застосовують його при сухій екземі.
З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби, ними зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння, кульбаба входить до складу противугревого лосьйону.
Здавна використовують у народній медицині сік кореня кульбаби для виведення ластовиння і пігментних плям на обличчі.
При укусі бджоли, молочний сік кульбаби позбавляє болю і набряку[5].
Листки кульбаби містять вітамін С (50-70 мг %), каротин (6-8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору. Відвари з них застосовують як вітамінний засіб при недокрів'ї, знесиленні, порушенні обміну речовин.
Свіжі листки придатні для салатів після попереднього вимочування в солоній воді, їх можна маринувати в оцті й додавати до овочевих страв як приправу. На смак зелень кульбаби дещо гіркувата. Щоб зменшити гіркоту, рослину перед зриванням накривають від сонячного проміння. Молоді листки ще прикриті торішнім листям і травою відзначаються світлішим забарвленням і ніжністю. Вони не такі гіркі та придатні для салатів[8].
Маринують і пуп'янки кульбаби, вживають їх замість каперсів (які кладуть в солянки й вінегрети[5]). Салат із листя кульбаби з майонезом, олією, сіллю та гірчицею має у Франції назву «пісанлі[fr]» (фр. salade de pissenlit, дослівно «салат з кульбаби») і вважається справжнім делікатесом[8][9]. Листя кульбаби є інгредієнтом гіркувато-кислого на смак ліонського салату[10]. Варене листя кульбаби з соусом вживають у їжу в Лівані та Туреччині під назвою «хіндіба» (Hindbeh)[11].
Їдять і корені кульбаби, попередньо проварені у двох водах з додаванням оцту[5].
З коренів готують сурогат кави, а цукор, що міститься в них, при підсмажуванні карамелізується й надає відвару аромату й кавового забарвлення. Інулін при підсмажуванні перетворюється на цукор. Розрізане вздовж коріння кульбаби висушують, потім підсмажують до почервоніння й хрустіння. Підсмажені корені кульбаби солодкуваті, з ними можна пити чай. Підсмажені корені розмелюють і вживають як каву[5].
У Франції вивели кілька культурних сортів кульбаби, що відрізняються своїми розмірами, листям і щільністю бутонів. За даними французького щорічника департаменту землеробства ще в 1930-х роках у західних районах Франції плантації кульбаби займали близько 150 тис гектарів. Культивують також в Іспанії[8].
Кульбаба як медоносна рослина дає велику кількість пилку, багатого на білки. Починаючи з ранньої весни бджоли збирають з неї пилок, поповнюючи запаси азотистих речовин, необхідних для годування молодих робочих бджіл. Мед з кульбаби густий, швидко кристалізується, забарвлення від яскраво-жовтого до темно-бурштинового кольору. Сильні сім'ї, підвезені до масивів кульбаби, збирають в день по 3 кг нектару. Один кошик дає 0,5 мг цукру. Медопродуктивність 4,3 кг/га.
Літні листки кульбаби — добрий корм для кролів, цінна силосна рослина. На пасовищах вона не бажана.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
