Клонорхоз

Клонорхо́з (англ. clonorchiasis; chinese liver fluke disease, лат. clonorchosis) — хронічний біогельмінтоз із переважним ураженням біліарної системи (жовчних проток) і підшлункової залози. Клонорхоз дуже схожий на опісторхоз, деякі науковці вважають, що ці два гельмінтози слід об'єднати в одну нозологічну форму.^[3]

Клонорхоз
Доросла особина Clonorchis sinensis — збудника клонорхозу Доросла особина Clonorchis sinensis — збудника клонорхозу
Спеціальність	інфекційні хвороби, medical parasitologyd і гельмінтолог[d]
Симптоми	нудота[1], діарея[1], гарячка, біль у животі, гепатит, жовтяниця, холецистит, хронічний панкреатит, цироз печінки, холангіт і злоякісна пухлина
Причини	C. sinensisd
Препарати	празиквантел[2] і альбендазол[2]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	1F80
МКХ-10	B66.1
DiseasesDB	29302
MeSH	D003003
Clonorchiasis у Вікісховищі

Історичні факти

Самий ранній запис про хворобу, яка нагадує клонорхоз, відомий від 278 року до нашої ери з китайської провінції Хубей. Але самого збудника виявив аж у 1874 році Джеймс Макконнелл, професор патології і лікар в клініці медичного коледжу в Калькутті. Він провів розтин 20-річного китайського теслі, знайшов збільшену печінку і розширені жовчні протоки, які, як він зазначив, блокувалися «маленькими, темними, червоподібними гельмінтами». Макконнелл порівняв їх з відомими на той момент трематодами і прийшов до висновку, що знайдений ним гельмінт значно відрізнявся від них.^[4] Ґрунтовний науковий опис зробив і опублікував Томас Спенсер Кобболд у 1875 році. Він назвав його Distoma sinense. Але у 1876 році, Рудольф Лейкарт назвав його Distomum spithulatum. Кенсу Ішісака описав перший випадок клонорхоза в Японії в 1877 році. Артур Луз у 1907 році створив для цього гельмінта новий рід Clonorchis (від грец. κλώνος — прут / гілка, грец. όρχις — яєчко). Гаруджіро Кобаяші був першим дослідником, що виявив 1991 року коропових риб як другого проміжного хазяїна гельмінта. Масатомо Муто виявив у 1918 році молюсків як першого проміжного хазяїна.^[5][6]

Актуальність

Трематодози, які передаються харчовими продуктами, включаючи клонорхоз, щороку спричинюють у всьому світі втрату 2 мільйонів років життя через інвалідність і смерть.

Осередки клонорхозу є в окремих регіонах Росії (басейн річки Амур), у країнах традиційного туризму в Південно-Східній Азії (особливо Китай, Північна і Південна Корея, В'єтнамі, Лаос, Таїланд). Ця інвазія чинить значний вплив на здоров'я людей та економіку країн регіону, спричинює цироз печінки і рак жовчних протоків. Міжнародне агентство з вивчення раку (IARC) класифікує збудника клонорхозу як агента групи 1, канцерогенних для людини.

Внутрішня будова дорослої особини Clonorchis sinensis.

Етіологія

? Клонорхоз
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Підцарство: Еуметазої (Eumetazoa) Надтип: Білатеральні (Bilateria) Тип: Плоскі черви (Platyhelminthes) Клас: Трематоди (Trematoda) Підклас: Дігенеї (Digenea) Ряд: Plagiorchiida Підряд: Opisthorchiata Надродина: Opisthorchioidea Родина: Opisthorchiidae Рід: Clonorchis Вид: Cl. sinensis
Біноміальна назва
Clonorchis sinensis (Looss, 1907)
Посилання
Вікісховище: Clonorchiasis

Збудником клонорхозу є трематода Clonorchis sinensis (синонім — двовустець китайський) роду Clonorchis, родини Opisthorchiidae, надродини Opisthorchioidea. За зовнішнім виглядом нагадує котячого двовустеця Opisthorchis felineus і Opisthorchis viverrini. Тіло гельмінта пласке, завдовжки 10-20 мм, завширшки 2-4 мм, має присоски. Яйця жовто-коричневого забарвлення з кришечкою на одному кінці. Від яєць збудника опісторхозу відрізняється відсутністю шифткоподібного виступу.

Життєвий цикл збудника клонорхозу.

Епідеміологічні особливості

Джерела інвазії

Клонорхоз — пероральний біогельмінтоз, природно-осередкова інвазія. Дефінітивним хазяїном і джерелом інвазії є інфіковані люди і м'ясоїдні ссавці (собаки, коти та інші), проміжними хазяями — прісноводні черевоногі молюски роду Bithynia, додатковими — коропові риби (в'язь, лин, білий амур, чорний амур, товстолоб, головень, карась японський, короп, золоті рибки тощо) та деякі прісноводні раки. У Китаї відомі 102 види риб, що переносять збудника клонорхозу^[7], на Корейському півострові — 40^[8], у Російській Федерації — 7^[9].

Механізм та фактори передачі

Механізм зараження — оральний, шлях передачі — харчовий. Яйця гельмінта з фекаліями, при попаданні у воду заковтують деякі прісноводні молюски родів Bithynia, Melanoides, Alocinma, Parafossarulus, Semisulcospira, Assiminea, в тілі яких приблизно через 2 тижні формуються личинки — церкарії. Церкарії активно проникають у підшкірну клітковину й м'язи риб і раків, де перетворюються в метацеркаріїв. Людина та рибоїдні тварини заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленої (в тому числі — сирої, солоної, маринованої, копченої, сушеної тощо) інфікованої риби або раків.

Сприйнятливість та імунітет

Тривалість життя збудника в організмі людини — 25-40 років і більше. У людей, що проживають в ендемічних районах, формується імунітет який передається трансплацентарно та обумовлює легший перебіг хвороби. В осередках клонорхозу зараження проходить ще в дитинстві й хвороба перебігає в гострій формі, залишаючись часто нерозпізнаною. Існує високий ризик зараження для мандрівників в ці райони.

Патогенез

В основі патогенезу лежить запалення епітелію жовчних протоків, аденоматозна проліферація його, приєднання вторинної мікрофлори, механічна дія гельмінта, токсико-алергічні реакції, нейротрофічні розлади. Суттєвих відмінностей в патогенезі при клонорхозі та опісторхозі немає. У гострій стадії розвивається токсико-алергічний гепатит, тоді як в хронічній стадії — формується хронічний холангіт, холецистит, панкреатит. На сьогодні цей гельмінтоз розглядають як підтверджений предиктор виникнення раку жовчних протоків (холангіокарцинома) і підшлункової залози. Вважають, що розвиток холангіокарциноми являє собою багатофакторний процес, при якому паразити відіграють роль стимуляторів злоякісного росту.

Схема уражень, які спричинюють деякі трематоди. Зеленим зліва позначені клінічні прояви клонорхозу.

Клінічні ознаки

Гостра стадія

У неімунних осіб захворювання перебігає по типу гострого токсико-алергічного гепатиту, що проявляється загальною слабкістю, гарячкою, больовими відчуттями в правому підребер'ї, збільшенням печінки, рідше — селезінки, лімфаденітом. Частою є жовтяниця. Через 2-4 тижні гострі прояви стихають, одночасно у випорожненнях хворих з'являються яйця збудника. В імунних людей, які мають спадковий захист, гострі прояві виражені слабко.

Хронічна стадія

Клінічний спектр у хронічну стадію маніфестує проявами холецистоангіохоліту, хронічного гепатиту і панкреатиту, в далеко запущених випадках може розвинутися цироз печінки, холангіокарцинома. Ведучими проявами є загальна слабкість, зниження апетиту, нудота, непереносимість жирної їжі, гіркота в роті, біль по ходу підшлункової залози і в правому підребер'ї, диспепсія.

Діагностика

Клінічна діагностика

У клінічній діагностиці враховують клінічні прояви (наявність гострого токсико-алергічного гепатиту, холангіт), епідеміологічний анамнез (перебування в ендемічний територіях разом із фактом вживання там коропової риби).

Лабораторно-інструментальна діагностика

Під час гострої фази виявляють лейкоцитоз із еозинофілією, збільшення ШОЕ, підвищений рівень прямої фракції загального білірубіну, збільшена активність АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази (ЛФ), гамма-глютамілтранспептидази (ГГТП) і помірне порушення білкового складу крові. Упродовж хронічної фази виявляють — еозинофілію, можлива анемія. Найбільше поширення для діагностики процесу в жовчних шляхах мають рентгенологічні методи (холецистохолангіографія з внутрішньовенним введенням контрастних речовин, ретроградна холангіопанкреатографія), ультразвукове дослідження жовчних шляхів, печінки і підшлункової залози, комп'ютерна томографія органів гепатопанкреатичної зони тощо.

Яйце Clonorchis sinensis в мазку фекалій.

Специфічна діагностика

Ведучу роль у верифікації діагнозу має мікроскопічний метод — копроовоскопія та дуоденальне зондування із дослідженням вмісту 12-палої кишки на яйця збудника. Застосовують і серологічні реакції — імуноферментний аналіз (ІФА), але лише в гострій фазі поява IgM є доказовою наявності клонорхозу. У хронічній стадії часто виявляють IgG, але це не є підтвердженням діагнозу, адже може свідчити про перенесену раніше хворобу.

Лікування

Лікування клонорхоза повинне бути комплексним і поряд зі специфічними препаратами включати патогенетичну (десенсибілізуюча й дезінтоксикаційна) терапію.

Етіотропне лікування

Золотим стандартом специфічної терапії вважають празиквантел у дозі 0,25 г/кг 3 рази на добу протягом 1-3 днів залежно від тяжкості інвазії.

Патогенетична терапія

У гостру стадію призначають дезінтоксикаційні препарати, протиалергійні.
У хронічну стадію призначають патогенетичні засоби — жовчогінні, ферментні препарати, засоби, що впливають на тонус і моторику шлунково- кишкового тракту; дієтотерапію, яка направлена на щадіння органів гепатопанкреатичної ділянки (стіл № 5 за Певзнером), дуоденальні зондування 1—2 рази на тиждень протягом 1—2 місяці, у разі приєднання вторинної інфекції — антибіотики з урахуванням чутливості, при розвитку анемії — повноцінну білково-вітамінну дієту, препарати заліза.

Профілактика

Велике значення мають охорона водойм від фекального забруднення, запобігання інвазії риби, в тому числі й під час промислового вирощування в штучних водоймах, а також санітарно-освітня робота, мета якої переконати населення не споживати сиру і напівсиру рибу, дотримуватися встановлених правил копчення, соління, заморожування, термічної обробки.