Іван Золотаренко
полководець Гетьманщини XVII століття З Вікіпедії, вільної енциклопедії
полководець Гетьманщини XVII століття З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іва́н Никифорович Золотаре́нко (дата народж. невід., Корсунь — 17 жовтня 1655, Старий Бихів) — військовий та державний діяч гетьманської України, полковник корсунський (1652) та ніжинський (1652–1655), наказний гетьман сіверський (1654–1655). Один із найближчих соратників Богдана Хмельницького.
| Іван Золотаренко | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився | невідомо
м. Корсунь, Київське воєводство, Річ Посполита |
| Помер | 17 жовтня 1655 м. Старий Бихів, Оршанський повіт, Вітебське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита |
| Поховання | Корсунь-Шевченківський район |
| Країна | Гетьманщина |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Знання мов | українська |
| Учасник | Битва під Батогом |
| Посада | наказний гетьман |
| Військове звання | полковник корсунський і ніжинський |
| Конфесія | християнство |
| Батько | Никифор Золотаренко |
Народився в родині заможного корсунського міщанина. Отримав добру освіту. Його коштом у Корсуні побудували церкву Різдва Христового. Володів маєтностями у Батурині та Глухові.
Декілька разів їздив з посольствами від Богдана Хмельницького до Москви. На посаді корсунського полковника брав участь у Битві під Батогом 1652 р.. У 1653 році призначений полковником Ніжинського полку. У 1653 р. очолював корпус у складі Ніжинського, Чернігівського і Переяславського полків, що прикривав Україну від литовських військ під час військової кампанії під Жванцем[1].
Як наказний гетьман очолив 20-тисячну українську армію (Ніжинський, Чернігівський і Стародубський полки) у поході на Білорусь[2]. Під його проводом козацькі полки здобули Чечерськ, Гомель, Новий Бихів, Пропойськ, Бобруйськ, Річицю, Мінськ, Вільно, Глуськ, Свіслоч, Койданов та інші. Діючи на теренах ВКЛ, суворо тримав в покорі місцевих жителів[3].
Загони Золотаренка до початку 1655 року нараховували 6000-8000 осіб. У липні 1655 р. українські війська на чолі з Золотаренком зайняли м. Мінськ і м. Вільно, а потім територію між Вільном та річкою Німан.
«Військові подвиги черкаського гетьмана супроводжувалися, однак, страшними жорстокостями; перед його ім'ям тріпотіли мешканці міст, до яких він наближався; в кращому становищі перебували міста, підкорені царськими воєводами, наприклад, Могильов, який здався 24 серпня Воєйкову і Поклонському, могильовському шляхтичу, виїхавшому добровільно на російську службу і отримавшому звання полковника»
17 жовтня 1655 р. застрелений при облозі Старого Бихова. Похований у Корсуні, до нашого часу могила не збереглася. Під час відспівування, 28 грудня 1655 р., яке правив протопоп Максим Филимонович, в Миколаївській церкві, де стояла труна з тілом Івана Золотаренка, від перевернутої свічки сталася пожежа, унаслідок чого згоріло понад 430 осіб. Після пожежі Василь Золотаренко відшукав обгорілий труп брата і поховав його[4]. Легенда про поховання Івана Золотаренка була записана Люціаном Семеньським[5].
Був одружений з дочкою чернігівського полковника Івана Аврамовича.
Мав брата Василя, який після його смерті деякий час виконував обов'язки ніжинського полковника (1655–1656).
Шурин гетьмана Богдана Хмельницького. Сестра Ганна — третя дружина Богдана Хмельницького.
У творчості відомого поета й письменника Євгена Гребінки є повість «Ніжинський полковник Золотаренко» (написана 1842 року), у якій описана легенда про загибель славетного козацького полковника Війська Запорозького.
У Корсуні-Шевченківському одна з вулиць має ім'я Івана Золотаренка.
У місті Чигирин є провулок Золотаренка.
23 листопада 2018 року на честь Івана Золотаренка в Ніжині на Стіні Героїв було встановлено меморіальну дошку[6][7].
У місті Чернігів вулицю Шевцової перейменували на вулицю Івана Золотаренка.[8]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
