Іван Золотаренко

Іва́н Никифорович Золотаре́нко (дата народж. невід., Корсунь — 17 жовтня 1655, Старий Бихів) — військовий та державний діяч гетьманської України, полковник корсунський (1652) та ніжинський (1652–1655), наказний гетьман сіверський (1654–1655). Один із найближчих соратників Богдана Хмельницького.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Золотаренко.

Іван Золотаренко
Народився	невідомо м. Корсунь, Київське воєводство, Річ Посполита
Помер	17 жовтня 1655(1655-10-17) м. Старий Бихів, Оршанський повіт, Вітебське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
Поховання	Корсунь-Шевченківський район
Країна	Гетьманщина
Діяльність	військовослужбовець
Знання мов	українська
Учасник	Битва під Батогом
Посада	наказний гетьман
Військове звання	полковник корсунський і ніжинський
Конфесія	християнство
Батько	Никифор Золотаренко
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в родині заможного корсунського міщанина. Отримав добру освіту. Його коштом у Корсуні побудували церкву Різдва Христового. Володів маєтностями у Батурині та Глухові.

Декілька разів їздив з посольствами від Богдана Хмельницького до Москви. На посаді корсунського полковника брав участь у Битві під Батогом 1652 р.. У 1653 році призначений полковником Ніжинського полку. У 1653 р. очолював корпус у складі Ніжинського, Чернігівського і Переяславського полків, що прикривав Україну від литовських військ під час військової кампанії під Жванцем^[1].

Як наказний гетьман очолив 20-тисячну українську армію (Ніжинський, Чернігівський і Стародубський полки) у поході на Білорусь^[2]. Під його проводом козацькі полки здобули Чечерськ, Гомель, Новий Бихів, Пропойськ, Бобруйськ, Річицю, Мінськ, Вільно, Глуськ, Свіслоч, Койданов та інші. Діючи на теренах ВКЛ, суворо тримав в покорі місцевих жителів^[3].

Загони Золотаренка до початку 1655 року нараховували 6000-8000 осіб. У липні 1655 р. українські війська на чолі з Золотаренком зайняли м. Мінськ і м. Вільно, а потім територію між Вільном та річкою Німан.

«Військові подвиги черкаського гетьмана супроводжувалися, однак, страшними жорстокостями; перед його ім'ям тріпотіли мешканці міст, до яких він наближався; в кращому становищі перебували міста, підкорені царськими воєводами, наприклад, Могильов, який здався 24 серпня Воєйкову і Поклонському, могильовському шляхтичу, виїхавшому добровільно на російську службу і отримавшому звання полковника»

17 жовтня 1655 р. застрелений при облозі Старого Бихова. Похований у Корсуні, до нашого часу могила не збереглася. Під час відспівування, 28 грудня 1655 р., яке правив протопоп Максим Филимонович, в Миколаївській церкві, де стояла труна з тілом Івана Золотаренка, від перевернутої свічки сталася пожежа, унаслідок чого згоріло понад 430 осіб. Після пожежі Василь Золотаренко відшукав обгорілий труп брата і поховав його^[4]. Легенда про поховання Івана Золотаренка була записана Люціаном Семеньським^[5].

Родина

Був одружений з дочкою чернігівського полковника Івана Аврамовича.

Мав брата Василя, який після його смерті деякий час виконував обов'язки ніжинського полковника (1655–1656).

Шурин гетьмана Богдана Хмельницького. Сестра Ганна — третя дружина Богдана Хмельницького.

В літературі

У творчості відомого поета й письменника Євгена Гребінки є повість «Ніжинський полковник Золотаренко» (написана 1842 року), у якій описана легенда про загибель славетного козацького полковника Війська Запорозького.

Вшанування пам'яті

У Корсуні-Шевченківському одна з вулиць має ім'я Івана Золотаренка.

У місті Чигирин є провулок Золотаренка.

23 листопада 2018 року на честь Івана Золотаренка в Ніжині на Стіні Героїв було встановлено меморіальну дошку^[6][7].

У місті Чернігів вулицю Шевцової перейменували на вулицю Івана Золотаренка.^[8]

Пам'ятна дошка Прокіпу Шумейко та Івану Золотаренко

Примітки

1. (пол.)Bobiatynski K., «Od Smolenska do Wilna». Warszawa, 2006 r.
2. (рос.)Мальцев А. Н., «Россия и Белоруссия в середине XVII века». М.: МГУ, 1974 г.
3. (рос.)Лобин Алексей,. Неизвестная война 1654-1667 гг. журнал «Скепсис». Архів оригіналу за 16.07.2012.
4. Літопис Самовидця. — К., 1972 р. — С. 72.
5. (пол.)Lucjan Siemieński, «Podania i legendy polskie, ruskie i litewskie [Архівовано 29 вересня 2017 у Wayback Machine.]» (15. Złotaryńko)
6. Формування «Стіни Героїв» завершено!
7. Стіну героїв створено у Ніжині. Голос України. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 29 листопада 2018.
8. У Чернігові перейменували ще 11 вулиць та два провулки. chernigiv-rada.gov.ua (укр.). Процитовано 1 червня 2023.

Джерела

• В. М. Горобець. Золотаренко Іван Нечипорович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 377. — ISBN 966-00-0610-1.
• Чухліб Т. В. Золотаренко (Нечипоренко) Іван — С. 167 [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Коваленко Сергій. Золотаренко Іван // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 2. — К.: Стікс, 2008.
• В. І. Сергійчук. Золотаренко Іван Ничипорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./ Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Золотаренко, Иван Никифорович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XIIa. — С. 632. (рос. дореф.)
• Золотаренко Иван Никифорович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)

Посилання

• Золотаренко Іван [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 507-508. — 1000 екз.