Loading AI tools
місто в Харківській області, Україна З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Змі́їв — місто в Харківській області, входить в Чугуївський район, розташований на річці Сіверський Донець. Населення на 2001 рік становило 17 063.
| Змі́їв | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Харківська область | ||||||||
| Район | Чугуївський район | ||||||||
| Тер. громада | Зміївська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1640 | ||||||||
| Статус міста | з 1797 року | ||||||||
| Населення | ▼ 14 848 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Густота населення | 304,400 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 63409 | ||||||||
| Координати | 49°41′16″ пн. ш. 36°21′20″ сх. д.H G O | ||||||||
| Водойма | р. Сіверський Дінець | ||||||||
| Назва мешканців | зміїв'я́нин, зміїв'я́нка, зміїв'я́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Зміїв | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 42 км | ||||||||
| - автошляхами | 40 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Зміївська міська рада | ||||||||
| Адреса | 63404, Харківська обл., Чугуївський р-н, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 16 | ||||||||
| Міський голова | Голодніков Павло Вікторович | ||||||||
| Перший раз слободу Зміїв (заснована 1604 року) було затверджено містом у 1797 році. Зміїв перейменовано на Готвальд у 1976 році, з 02.08.1990 року місто Готвальд перейменовано на місто Зміїв. | |||||||||
|
| |||||||||
У 1976–1990 місто мало назву Готвальд на честь чехословацького комуніста і політика Клемента Ґотвальда.
Місто Зміїв розташоване на правому березі річки Сіверський Донець у місці впадання в неї річки Мжа, яка ділить місто на дві частини. На протилежному березі річки Сіверський Донець розташовані села Задонецьке і Камплиця. До міста прилягають населені пункти Зідьки, Бутівка, Вирішальний, Левківка, Чемужівка. Великий залізничний вузол, станція Зміїв, через місто проходить автомобільна дорога Р78.
Відстань від Змієва до Харкова — 50 км.
Нинішній герб Змієва має більш ніж 220-річну історію. Герб міста другої половини XVIII століття, 1803 року та сучасний — є промовистим: на ньому зображено змія із золотою короною на голові.
21 вересня 1781 року герб міста не було офіційно затверджено Сенатом Російської імперії та Катериною II в один день з усіма гербами повітових міст і губернського центру Харківського та Воронезького намісництв, бо Зміїв не був тоді повітовим містом.
Герб «старий», тобто історичний, і складений задовго до затвердження. Відмінною особливістю «старих» гербів було єдине поле щита — з гербом самого міста (без герба намісництва/губернського центру у верхній частині). Офіційно його затверджено 21 вересня 1803 року особисто імператором Олександром I.
У червоному полі герба зображений «золотий змій, що звивається вгору, а на голову одягнена корона», що показує промовисто саме ім'я міста, а також достаток змій в околицях.
1863 року К. Кене склав проект герба Змієва: На червленому щиті золотий змій, що звивається у стовп; у вільній частині щита герб Харківської губернії; щит увінчаний срібною баштовою короною та оточений золотими колосками, з'єднаними Олександрівською стрічкою.
На гербі міста XVIII століття художник зобразив змія, що повзе, на відміну від герба початку XIX століття, де зображено змія, що стоїть. Сучасний герб затверджено міською радою у 1990-х. На ньому, як і на гербі початку 19 століття, зображено змія, що стоїть.
 |
 |
 |
.png) |
Герб Змієва до 1803 року |
Герб міста з офіційним описом 1803 року |
Герб Змієва 1863 року. Проект Б.Кене |
Сучасний герб |
Існує мінімум п'ять топонімічних версій походження назви «Змієв»:[2]
За давньою легендою у цій місцевості жив Змій, дракон чи динозавр за сучасною термінологією.
Найдавніше поселення датується I тис до Р. Х.
Тут були скити (скіфи), сармати, готи, гуни, алани, авари, половці, печеніги, татари, і слов'яни.
Ігор Святославич, Новгород-Сіверський князь, вів війни з половцями, заснував у 1180–1185 роках на Діньці в усті річки Мож (або Мжи) Змієво городище.
На початку 17 століття навколишні землі були пограниччям Московії. Тому на землях Харківщини виникають російські застави та укріплення. Одним із них стало і Зміївське укріплення. Вже у «Книзі Великому Кресленню» (1627 року) написало
 |
… а ниже Мжа на Дінцю, з Кримської сторони, Змієво городище, а Змієв курган тож от Мжа версти з 2-і |  |
.
Нова хвиля заселення земель Дикого поля, і зокрема, земель Слобожанщини, припадає на 1630-50-і роки, коли тисячі українців після невдалих повстань проти польської влади були змушені тікати від розправи.
1640 рік — офіційна дата заснування міста. Але того ж року татари захопили місто, яке відбили козаки Кіндратія Сулими.
У 1650-ті роки — південніше Змієва з'явився Зміївський Миколаївський козачий монастир, що був замком старих, поранених й інших козаків; вважається що монастир був скарбницею; він мав 6000 десятин землі і чисельні споруди (перелік у документах займає декілька сторінок).
1656 року у місто призначений московським царем воєвода — Яков Хитрово.
Наприкінці XVII століття Зміїв вже був достатньо великим поселенням, який оточували посади — Замостя, Зьєдьки (сучасні Зідьки), Піски. І якщо деякий час він входив до складу Чугуївського повіту, то з 1657 р. сам став повітовим містом — центром Зміївського повіту. Джерела згадують також про озброєння місцевої фортеці: у 1668 р. вона мала 7 великих чавунних гармат, 290 ядер і багато пороху, при цьому її оточували 2 вали і створювалася система підземних ходів.
У 1688, 1692 та 1736 роках на місто було здійснено татарські напади[6].
Перебування слобожанських поселень під владою російського царя і сильний гніт з боку церкви та козацької старшини не найкращим чином відбивалися на настроях волелюбних поселенців. Так, 1668 року у ряді міст і містечок Слобожанщини спалахнуло повстання, яке очолив Іван Сірко. Під час бойових дій проти урядових військ повсталі спалили Зміїв.[7][6] У декількох сутичках повсталі були розбиті, багато втекли на Правобережжя.
Через 2 роки, 1670 року, деякі міста Слобожанщини підтримали повсталих під керівництвом Степана Разіна, зокрема, тут діяли загони запорізьких та донських козаків, якими командував сподвижник Разіна — Олексій Хромий. А Зміїв став центром повстання на тутешніх землях. Після того, як царським військам вдалася придушити бунт, на місцевих дорогах були повішені кілька десятків людей[8].
1691 року татари зруйнували місто.
З 1736 року набіги татар припинилися за свідченням харківського полковника Квітки.
Майнові статки населення на 1765 рік можна характеризувати за допомогою відомості Зміївського військового правління про майновий стан жителів Змієва:
1788 року Зміївський монастир було зруйновано за наказом Катерини II.
У 1861 році мешкало 4105 осіб, налічувалось 582 будинки (6 мурованих), існували 3 православні церкви, 11 крамниць, 129 ремісників (переважно бондарі), міський банк, поштова станція, 2 кожум'яцькі, 7 салотопних заводів.[9]
За даними на 1864 рік у Змієві мешкало 3524 особи (1887 чоловічої статі та 1637 — жіночої), налічувалось 704 дворові господарства, існували 2 православні церкви, повітове училище, лікарня, поштова станція, 3 кожум'яцькі, салотопний та олійний заводи, відбувалось 4 щорічні ярмарки та базари 2 на тиждень[10].
У результаті погіршення умов життя кількість населення Змієва вперше за останні 100—120 років стало зменшуватися: 1861 — 4105 осіб, 1863 р. — 3771, 1864 р. — 3524. Багато йшли на заробітки, переїжджали в сусідній Харків, який став великим промисловим центром.
Після земельної реформи інтенсивно розвиваються промисли і ремесла: борошномельний, винокурний, шкіряний і т. д. У 1865 р. в місті проживало 159 ремісників, деякі з яких мали найманих робітників і учнів. Зміївці мали можливість купити товари у 15 магазинах, а також на 4 щорічних ярмарках.
Розвивається місцева промисловість: у 1892 р. була відкрита паперова фабрика, а через 7 років діяло вже 6 підприємств. Обгортковий папір на фабриці в той час виготовляли з соломи, яку доставляли місцеві селяни за досить символічну плату. Використовувані технології на всіх підприємствах були застарілими і примітивними, майже всі операції виконувалися вручну, робочий день тривав до 12 годин.
На початку XX століття у 4 зміївських навчальних закладах (одним з яких було ремісниче училище) навчалося близько 500 дітей, причому відсоток учнів дітей нижчих верств суспільства не перевищував 7 %. При цьому у 1909 р. все населення міста і навколишніх сіл обслуговувалося лише 2 лікарями та 5 фельдшерами.
Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 6543 осіб[11]. У роки Першої світової війни відбувалося збіднення і розорення селян, пов'язані з масовими мобілізаціями і браком робочої сили.
Новини про падіння самодержавства через близькість Харкова дійшли Змієва дуже швидко, у повіті почалася боротьба за владу між прибічниками різних політичних течій. Восени 1917 року прихильники радянської влади (більшовики, ліві есери, комуністи-боротьбисти та ін.) фактично встановили свій режим. Але вже у листопаді-грудні 1917 року влада перейшла до рук Української Центральної Ради.
20 січня 1918 було проголошено встановлення «радянської влади» у повіті. Після вигнання більшовиків з квітня по грудень цього року ця місцевість була підконтрольна гетьману П. Скоропадському і військовій адміністрації німецького командування. Наприкінці листопада 1918 року розпочинаються антигетьманське повстання Директорії УНР. Услід за цим почались бойові дії радянських військ проти українських національних сил (Друга радянсько-українська війна). Після встановлення «радянської влади» почалася боротьба з інакомисленням (т. зв. «червоний терор») і паралельно вживалися заходи щодо зміцнення свого впливу, включаючи такі суперечливі методи, як продрозкладка і примусова мобілізація до Червоної Армії.
Наприкінці травня 1919 року контрнаступ Добровольчої армії на Донбасі переріс у наступ на Москву, в ході якого 20 червня Зміїв зайняли війська А. І. Денікіна (Збройні сили Півдня Росії). Однак після вирішальної Орловсько-Кромської битви (вересень-жовтень 1919 року) прибічники Білого руху були розгромлені і вже наприкінці грудня на Зміївщині було відновлено «радянську владу»[12].
У березні 1923 року було створено Зміївський район. У цей період динамічно розвивається економіка регіону: будуються нові підприємства, запускається невелика електростанція (1926 р. кількість електроламп на місто становило приблизно 260 штук). У цей період 42 % населення були зайняті в сільському господарстві, і лише 14 % — у промисловості.
1928 року Зміїв став селищем міського типу.
У 1930-ті роки Зміївщину, як і весь Радянський Союз, охоплює індустріалізація і колективізація. Наприкінці 30-х років у Змієві працювала 10-річна, дві семирічні і початкова школа, загальне число учнів досягало 2 тисяч осіб. Працював Будинок культури, 2 клуби, міська бібліотека. Для боротьби з хворобами і загального оздоровлення населення теж зробили чимало: працювала Зміївська лікарня, поліклініка, пологовий будинок, аптеки, тубдиспансер, санстанція[13][14][15].
Встановлено, що голод 1932—1933 рр. охопив лише села, що підтверджує міцний зв'язок голодомору з колективізацією. «Ми розпитували старих, батьків про 1932—1933 рр. І моя мама теж все своє життя трудилася на фабриці. Кажуть, що як почалися труднощі, відразу фабрика завела своє підсобне господарство, створили запас продуктів на зиму. І тоді людям видавали потроху, підтримували робітників, їх сім'ї, пенсіонерів…»[16]
Загалом, підвищена смертність по Зміївському районі простежується з 1929 по 1933 рр. Пік смертності населення району припав на 1931 та 1932 рр. Внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Змієві та Замості — 559 людей[17].
Додаток до протоколу засідання бюро Київського обкому Комуністичної партії України, 22 лютого 1933 р. (англійський переклад Бібліотеки Конгресу) «Про усунення продовольчого дефіциту в колгоспах, районах гострого недоїдання» дає розуміння про різнобічні заходи влади, задля ліквідації наслідків голоду[18]. Але такого роду документи були прийняті запізно.
Сотні місцевих жителів призвані в Червону армію. 22 жовтня 1941-го німецькі війська ввійшли до Змієва. У цей час були сформовані 2 партизанські (радянські) загони — під командуванням Я. А. Брехунця (близько 70 осіб) та І. С. Любченка (більше 80 осіб). Радянські партизани проводили: масове розповсюдження листівок, зрив військових постачань німецької армії, ліквідацію патрулів і т. д. Ці загони були розгромлені німцями 1942 року.
Навесні 1943 року розгорнулися бої за Харків і Слобожанщину. Лише через півроку Зміїв зайняли радянські війська — 18 серпня 1943 року. Прізвища сотень воїнів, загиблих у цих боях, вписані на пам'ятні стели, розташовані в центральному парку, поруч з вічним вогнем.
На фронтах загинули близько 1000 жителів міста, понад 1900 — нагороджені орденами і медалями. Загинули приблизно 1170 мирних жителів.
_1.jpg)
22 грудня 1948 Зміїв було віднесено до категорії міст[19]. До цього часу були побудовані нові житлові будинки, вперше багато вулиць були заасфальтовані, облаштовувалися площі, місця відпочинку. До Зміївської міської ради приєднувалася частина території ліквідованої Замостянської селищної ради та територія паперової фабрики, яка була підпорядкована Зідьківській селищній раді.
1960 року було відкрито одну з найбільших у країні на той час Зміївську ГРЕС.
У 1960-ті роки Зміїв забудовується масивами 2-3-поверхових житлових будинків, відкриваються готель, універмаг, будинок побуту (в центрі міста, на Радянській площі). Місто і район поступово газифіковані за рахунок відкритого Шебелинського родовища природного газу, розташованого в сусідньому районі — Балаклійському.
За період «застою» відбулось розширення населеного пункту за рахунок багатоповерхових житлових мікрорайонів.
9 травня 1972 було відкрито обеліск загиблим під час війни воїнам. На території західного мікрорайону м. Змієва був споруджений обеліск землякам-афганцям, які не повернулися.
Однією з помітних подій на початку 1980-років стало відкриття на вулиці Широнінців нової будівлі школи № 1. Наприкінці 80-х років починається робота зі створення Зміївського районного історико-краєзнавчого музею, який був відкритий 11 лютого 1991.
 | Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2013) |
Національний склад населення за даними перепису 2001 року[20]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 84,20% |
| росіяни | 14,63% |
| білоруси | 0,44% |
| інші/не вказали | 0,73% |
За даними перепису 1897 року[21]:
| Мова | Чисельність, осіб | Доля |
|---|---|---|
| Українська | 4 171 | 89,26 % |
| Російська | 465 | 9,95 % |
| Інші | 37 | 0,79 % |
| Разом | 4 673 | 100,00 % |
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[22]:
| Мова | Чисельність, осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| Українська | 14 215 | 83,74% |
| Російська | 2 694 | 15,87% |
| Білоруська | 28 | 0,17% |
| Болгарська | 3 | 0,02% |
| Вірменська | 2 | 0,01% |
| Румунська | 2 | 0,01% |
| Інші/Не вказали | 32 | 0,18% |
| Разом | 16 976 | 100% |
Місто розташоване на залізничній лінії Харків — Кавказ та автошляху обласного значення Харків — Зміїв — Балаклія.
Наприкінці 19-го століття фауну Зміївського повіту досліджував відомий ентомолог С. О. Мокржецький.
З 2013 року працює Зміївське наукове краєзнавче товариство (офіційна реєстрація 9 квітня 2014 року).
За даними 1995 року у місті функціонувало 6 дитячих садків: «Барвінок», «Берізка», «Зірочка», «Ялинка», «Ромашка» та «Сонечко». На 2014 рік працюють 3 дитячі садочки[23].
Серед закладів середньої та позашкільної освіти працюють:
Також у Змієві працюють Зміївська центральна бібліотека та Зміївська районна дитяча бібліотека.
З 2012 року Зміїв, став центром Зміївського благочинного округу Ізюмської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату). Головним храмом благочиння є Свято-Троїцький храм[27], настоятелем якого є благочинний протоієрей Олександр Белозор[28].
У Змієві народилися:
 |
 |
 |
 |
Меморіал воїнам-односельцям, що загинули у роки Другої світової війни |
Меморіал червоноармійцям, вбитим у 1918—1921, 1924 роках |
Пам'ятна дошка О. С. Пушкарьову |
Пам'ятник землякам — героям Радянського Союзу |
 |
 |
 |
 |
 |
Державний прапор України на честь 20-ї річниці незалежності |
Пам'ятний знак Чорнобилю |
Пам'ятник двічі Герою Радянського Союзу З. К. Слюсаренку |
Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченко |
 |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
