З 2005 року доцент кафедри екології та садово-паркового господарства Луганського університету імені Тараса Шевченка. Під його керівництвом захищено три дисертації за спеціальністю «зоологія» у галузі вивчення екології угруповань тварин. Викладає дисципліни: «Зоологія», «Екологія тварин», «Заповідна справа», «Охорона тварин», «Урбоекологія (екологія міських систем)», «Екологічні засади сталого розвитку». Також читав курси: «Вступ до спеціальності», «Основи наукових досліджень», «Великий практикум з екології», «Основи диверсикології», «Медична біологія».
Першими зоологічними об'єктами досліджень Ігоря Загороднюка були птахи. Курсові та дипломні проекти були присвячені вивченню міграцій та польоту птахів. Ці дослідження проводились під керівництвом професора Л.О.Смогоржевського в тісній співпраці зі своїми університетськими наставниками Олександром Цвелихом та Орестом Михалевичем. Дипломна робота Ігоря Загороднюка, присвячена птахам (чаплям), була представлена на орнітологічном конгресі (1982), результати цих досліджень були надруковані у Зоологічному журналі[2][3].
Одночасно, вже на 4 курсі університету, Ігор Загороднюк почав вивчати амфібій, зокрема гібридні зони, проводив експерименти з біотопічною пов'язаністю амфібій групи Bombina bombina— Bombina variegata, а також ставив експерименти з енергетики зимівлі у кумок та впливу зимівлі на вікову структуру популяції цих амфібій, що показано у першій самостійній публікації.[4]
Паралельно І.Загороднюк розпочав вивчення каріотипів амфібій та гризунів. Після розподілу на роботу в Інститут Зоології тематика досліджень була зміщена в сторону вивчення гризунів. Перша публікація з цього приводу була присвячена каріотипічній мінливості полівок звичайних[5]. Надалі, результати цієї праці стали основою при обґрунтуванні видової самостійності Microtus arvalis— M. obscurus. Це стало одним із результатів дисертаційного дослідження і предметом однієї з найбільш цитованої публікації Ігоря Загороднюка[6].
Один із засновників і віцепрезидент Українського теріологічного товариства НАН України, співорганізатор і координатор теріологічних шкіл. Голова Науково-консультативної ради з питань охорони кажанів при Міністерстві екології України. З 2006 року керівник Лабораторії екології тварин та біогеографії «Корсак» Луганського університету. Експерт Міжнародного союзу охорони природи та член комісії ЄС «EMA» (англ.European mammal assessment).
Доповідь Ігоря Загороднюка під час XXIV Теріологічної школи в Українському науково-дослідному протичумному інституті імені І.І.Мечникова (Одеса)
Теріологічна школа в України
І.В.Загороднюк є ініціатором створення та засновником теріологічної школи— щорічного зібрання теріологів, яке проходить з 1993р. у різних регіонах України.[7]
Таксономічні дослідження складають значну частину наукової роботи науковця, і вони закономірно змістилися від завдань мерономії (описи малих таксонів) до хорономії (аналіз груп) та виявлення закономірностей формування та існування низького або високого рівнів таксономічного різноманіття. Значну увагу в цих дослідженнях приділено групам еволюційно та морфологічно близьких видів, передусім гризунів. Внаслідок цього циклу досліджень описано 8 нових таксонів та запропоновано значну кількість нових таксономічних перестановок, змін рангів таксонів видової, родової та родинної груп.
Apodemus (Sylvaemus) falzfeini Mezhzherin & Zagorodnjuk, 1989[10] (надалі географічні межі суттєво розширено, що врешті призвело до зміни наукової назви, й описана форма тепер є підвидом Sylvaemus witherbyi falzfeini)
Окрім уперше описаних таксонів, дослідник також обґрунтував видовий, підродовий або родовий статус низки інших таксонів, назви яких тривалий час були в синонімах інших видів або родів. Такі дослідження зроблено самостійно, у співпраці або одночасно з іншими дослідниками. Такими є:
Sylvaemus Ognev, 1924 (мишак, або лісові миші— наразі визнаний окремий рід або підрід роду Apodemus,
Terricola Fatio, 1867 (норик, або чагарникові полівки)— наразі визнаний окремий рід або підрід роду Microtus,
Alexandromys Ognev, 1914 (шапарка, або сибірські полівки)— наразі визнаний окремий рід або підрід роду Microtus.
У працях І. Загороднюка запропоновано також низку уточнень щодо тлумачень рангів і обсягів надродинних груп (підряди і ряди) ссавців і запропоновано уніфіковані назви для всіх таксонів рядового рівня[13], у тому числі (для прикладу) в обсязі фауни України[14]:
Одна з головних тем досліджень науковця, започаткована від самого початку роботи в Академії наук (1983) під час дворічного періоду роботи у статусі «стажера-дослідника», завдяки чому було пройдено низку важливих стажувань— як у базовій установі (Інститут зоології АН УРСР) під керівництвом таких наставників, як Ігор Ємельянов, Орест Михалевич, Віталій Гайченко та Іван Сокур, так і в лабораторії цитогенетики Інституту біології розвитку АН СРСР під керівництвом Миколи Воронцова та Єлени Ляпунової, а надалі— в Інституті АН Чехословаччини (Брно) під керівництвом Яна Зіми та в Інституті систематики та еволюції тварин ПАН (Краків) під керівництвом Казимира Ковальського, Адама Надаховського та Броніслава Волошина. Постійною стала і співпраця з палеонтологами Інституту зоології АН України, які є фахівцями у вивченні мінливості й еволюції ссавців— Леонідом Рековцем, Вадимом Топачевським, Валентином Несіним.
У результаті таких стажувань дослідник отримав значний багаж знань про найпроблемніші групи й теми і значний поштовх для подальших досліджень, і з усього спектру ним було обрано тематику вивчення близьких видів ссавців. Власне, з нею і пов'язані такі ключові питання диверсикології та біологічної еволюції, як концепції виду та видоутворення, лімітувальна схожість, міжвидова гібридизація та конкуренція, складність гільдій та структура угруповань тощо. Першим об'єктом уваги стали мишовиді гризуни, насамперед полівки з родів Terricola, Microtus і миші з родів Mus та Sylvaemus, а згодом і щури Arvicola, ховрахи Spermophilus та мишівки Sicista, сарни Capreolus. У складі цих груп було виявлено й описано як нові для фауни України види, вже відомі в інших регіонах, так і нові для науки види і підвиди. Внаслідок цього циклу досліджень було проведено низку описів як видового складу груп, так і географічних ареалів нових видів, описано їхні морфологічні особливості та морфологічні ознаки, які можуть бути використані для діагностики, проведено значну кількість перевизначень колекційних зразків.
Поширення трьох видів-двійників групи «звичайна полівка» на теренах Східної Європи: полівки європейської (Microtus arvalis s. str.), полівки алтайської (Microtus obscurus, червоні квадрати) та полівки лучної (Microtus levis), за даними з: Загороднюк, 2007[15]
Надалі ці дослідження було поширено на інші групи ссавців, зокрема на кажанів. Основну увагу було приділено трьом групам— вуханям Plecotus, нічницям Myotis та нетопирам Pipistrellus, у складі яких на той час вже були відомі криптичні види, і щодо яких було проведено низку спеціальних досліджень, за підсумками яких було переглянуто як видовий склад фауни України та її окремих регіонів, так і ареали та діагностичні особливості «малих» видів зі складу цих груп. Ревізовано також й інші групи кажанів, зокрема підковиків Rhinolophus, у складі яких пропонувалося вирізняти в Україні 4 види, проте було підтверджено лише два, та пергачів Eptesicus, зі складу яких виокремлено новий таксон, Eptesicus lobatus.
Дослідник веде на сайті Українського теріологічного товариства сторінку, присвячену криптичним видам ссавців, на якій можна знайти як загальнотеоретичні положення, так і окремі найбільш важливі факти, і все це супроводжено необхідними посиланнями на джерела[16]. Сумарно внаслідок досліджень криптичного різноманіття теріофауни України підтверджено та додано до списку фауни приблизно 15 видів, відсутніх у попередніх оглядах фауни, виданих у період 1938—1965 років. Окремі підсумки досліджень криптичного різноманіття представлено в таких публікаціях, як
«Політипні види: концепція та представленість у теріофауні Східної Європи» (1998)[17],
«Рівні морфологічної диференціації близьких видів звірів та поняття гіатусу» (2004)[18]
«Закономірності прояву географічної мінливості у двійникових комплексах ссавців» (2005)[19]
«Таксономія і номенклатура немишовидних гризунів фауни України» (2009)[20]
«Таксономія та рівні диференціації сліпаків (Spalacidae) фауни України і суміжних країн» (2009)[21]
«Таксономія гризунів Східних Карпат» (2016)[22] та багато інших.
На основі цих досліджень проведено низку загальнобіологічних розвідок і розроблено низку важливих тем, серед яких: «Вид в біології як неперервна система» (2001)[23],
«Вид в екології як популяційна система та як компонент біотичного угруповання» (2003)[24],
«Інвазія як шлях видоутворення» (2003)[25],
«Біологічний вид як ампліфікована сутність: ознаки буферизації та механізми її зрушення» (2004)[26]
«Біогеографія криптичних видів ссавців Східної Європи» (2005)[27],
«Конфлікт через збіг ніш у видів-двійників: оцінка за сталою Хатчінсона» (2007)[28]
«Криптичне різноманіття ссавців у Східній Європі як віддзеркалення багатоманітності проявів виду» (2008)[29],
«Різноманіття ссавців та видове багатство гільдій» (2008)[30]
«Закономірності розмірної диференціації видів і статей у багатовидовій гільдії» (2009)[31]
«Міжвидова гібридизація і фактори її формування на прикладі теріофауни Східної Європи» (2011)[32],
«Криптичне різноманіття біоти, види-двійники та дослідницький дальтонізм»[33] та багато інших.
Дослідження динаміки біорізноманіття
Значну увагу дослідник приділяє темі динаміки біотичного різноманіття. Ця ідея є альтернативою до ідей незмінності біоти, зокрема й складу фауни та актуальних задач охорони її попередніх станів з огляду на «червонокнижні» проблеми. Ідея визнає ротацію біотичного різноманіття як нормальний стан природних комплексів, що викладено в низці спеціальних публікацій[34][35]. Понад те, дослідник сформував і розвинув ідею інвазії як одного з ключових механізмів видоутворення[25] (тобто механізму формування біотичного різноманіття) і сформульовано ампліфікаційну концепцію виду[36].
Для оцінки рівня змін фауни дослідник запропонував Індекс ротації фауни (IFR)[37][38], успішно апробований при оцінках рівня змін теріофауни різних регіонів України за останні 50–180 років, зокрема Слобожанщини[39][40], Луганщини[41], Поділля[42]. Зокрема, було показано, що у перерахунку на 100 років (IFR100) у кожному з природних або історичних регіонів України відбулися зміни регіональних фаун на рівні 5–20%, найменшими вони є в Карпатах і Поліссі, найбільшими— на сході й півдні[43]. Оцінено роль різних систематичних груп у таких змінах і показано, що найбільших змін зазнали види копитних (IFR = 42.9%), хижих (IFR = 23.5%) та гризунів (IFR = 12.7%)[44].
Емблема першої конференції з циклу «Динаміка біорізноманіття»
У розвиток цих ідей організовано та проведено три конференції циклу Динаміка біорізноманіття (2012, 2013, 2014) і видано повноцінний збірник наукових праць за матеріалами першої з них[45], у якому вміщено 25 праць. Усі конференції «Динаміка Біорізноманіття» проведено в Луганському національному університеті, остання з них— вже в умовах фактичної окупації Донбасу, що не завадило (з певними ризиками) зробити й незмінний для таких конференцій польовий виїзд, що відбувся у заповіднику Провальський степ.
З початком військових дій на сході України, І.В.Загороднюк починає збирати дані про їхній вплив на довкілля, опираючись на результати власних досліджень у регіоні в довоєнні часи. На основі власних експедиційних спостережень та опитуванню респондентів, автор аналізує дані щодо змін біоти в умовах воєнних дій. За даними І.В.Загороднюка, зона АТО за поточним режимом природокористування є заповідним об'єктом, оскільки всі форми природокористування вкрай обмежені, що призводить до посилення сукцесій в екосистемах. У зоні АТО створилися передумови для експансій низки чужорідних видів. Автор надає характеристику наявним у зоні АТО об'єктам природно-заповідного фонду України та змінам, які відбуваються на цих територіях, та звертає увагу на необхідність ретельного аналізу стану екосистем. Ці дослідження мають соціальне значення, оскільки виникають загрози, пов'язані з появою нових шкідників, хвороб, та змін біоти загалом.
[46][47][48]
І. Загороднюк веде активну діяльність щодо популяризації біологічних знань, про що свідчать безліч інтерв'ю за його участю стосовно найбільш актуальних та гострих проблем, пов'язаних з охороною природи та станом біорізноманіття в Україні.[49][50][51] У своїх публікаціях науковець також замислюється про морально-етичні аспекти роботи польовиків-зоологів.[52]
Учасники екологічного семінару після доповіді І.В.Загороднюка, ст. наук. співр. ННПМ НАН України, присвяченої проблемам захисту довкілля. Київський будинок вчених. На фото: модератор, доповідач та актив (22.11.2017).
Ігор Загороднюк є ініціатором видання Національного науково-природничого музею НАН України «Праці Теріологічної школи», його упорядником і науковим редактором із часу започаткування «Праць» 1998 року й дотепер. Редакторський досвід здобув під час роботи науковим редактором журналів «Вісник зоології» у 1997—1998рр. та «Науковий вісник Ужгородського національного університету» у 2004—2005рр. (випуски 14–17), а також окремих випусків інших видань. Є членом редколегій кількох наукових видань: «Вісник Національного науково-природничого музею», «Збірник праць зоологічного музею».[1]
Ігор Загороднюк є ініціатором, упорядником і науковим редактором видання Національного науково-природничого музею НАН України «Праці Теріологічної школи», від часу започаткування «Праць» у 1998 році. Був науковим редактором журналів «Вестник зоологии» у 1997—1998рр. та «Науковий вісник Ужгородського національного університету (Серія Біологія)» у 2004—2005рр. (випуски 14–17), а також окремих випусків інших видань. Є членом редколегії й науковим редактором журналу[1]: «Вісник Національного науково-природничого музею» (з 2013р.), членом редакційної ради журналів «Беркут» та «Спелеологія і Карстологія».
Емблема лабораторії «Корсак»
За ініціативою І. Загороднюка у травні 2003р. створено вебсайт Українського теріологічного товариства «Теріологічна школа», обсяг якого складає бл. 2500 файлів, у тому числі електронну бібліотеку, інформацію в якій об'єднано у 16 розділів. Загалом обсяг теріологічної читалки за даними на 23.12.2014р. складає 954 файли, у тому числі 866 у форматі pdf[53]. Згодом, у 2005 році спільно зі своїми студентами, а надто Оленою Годлевською (нині ведуча сайту) започаткував сайт групи з дослідження кажанів, що отримала назву «Український центр охорони кажанів» (УЦОК): сайт УЦОК (http://kazhan.org.ua) спеціалізується на поширенні знань про потреби охорони кажанів, він містить також невеличку бібліотеку та інформацію про дослідників та дослідження в Україні. Ще одним із вебсайтів став сайт «Раритетна фауна Карпат» (http://www.lucanus.org.ua/), створений у жовтні 2003 року, в період роботи в Ужгородському університеті спільно з Юлією Зіздою, яка згодом стала основною ведучою цього сайту. При цьому сайті створено розділ про Зоологічний музей Ужгородського національного університету[54].
Ще одним із помітних вебресурсів став сайт Лабораторії Корсак, створений і керований І. Загороднюком у період роботи в Луганському національному університеті (2005—2014)— «Екологія та охорона природи на сході України» (відомий як «сайт Корсак»). Сайт виконував ключову роль у поширенні знань про природу, дослідження і дослідників Донбасу, вміщував бібліотеку та значний масив довідкової інформації (670 файлів)[55]. Він проіснував упродовж 9 років, з жовтня 2005 до липня 2014 року, коли сервер університету був остаточно заблокований сепаратистами. Одночасно діяв і сайт Факультету природничих наук, ведучим і основним автором якого також був І. Загороднюк[56].
Особливу увагу у своїх публікаціях Ігор Загороднюк приділяє пам'яті видатних вчених-зоологів. Ним підготовлено багато нарисів про життя та наукові здобутки зоологів різних часів. Автор описує життя і досягнення тих вчених, з якими йому пощастило працювати разом, а також ретельно відшукує відомості про тих видатних постатей української зоології, імена яких були майже забуті.
Серед багатьох публікації з історії науки, І.Загороднюк підготував дослідження, присвячене натуралісту-зоологу, досліднику фауни хребетних тварин Причорномор'я, педагогу, доценту Богдану Єлисейовичу Волянському (1901—1937), який вивчав фауну Криму та Одещини, а також навчав молодь. У публікації йдеться про життя та наукові здобутки вченого, який прожив лише 36 років, два рази був заарештований, репресований та розстріляний у 1937р., та, попри всі тяжкі випробування, «дослідження якого поклали якісну та міцну цеглину у знання, які ми всі розвиваємо».
[57][58]
Ігор Загороднюк, як учень одного з найвідоміших біологів-еволюціоністів радянської доби, морфолога, теріолога Миколи Миколайовича Воронцова, після смерті свого вчителя присвятив йому нарис, у якому описує життєвий шлях видатного вченого та з повагою і вдячністю згадує часи їхньої плідної співпраці.[59]
Приділяючи значну увагу персоналіям, дослідник також аналізує розвиток самих досліджень. Це відбито й у низці оглядів з історії тієї або іншої проблеми, проте також є спеціальні публікації. Серед них особливе місце посідають бібліографічні огляди, у тому числі такі праці, як «Бібліографія щодо фауни кажанів України» (1998)[60],
«Монографічні видання і збірки, присвячені теріофауні України» (2001)[61],
«Публікації про великих хижих ссавців України» (2001)[62],
«Бібліографія щодо хохулі в Україні» (2002)
[63],
«Бібліографія щодо спелеобіології в Україні» (2004)[64],
«Давні видання зоологічного профілю в Україні та теріологія на сторінках „Збірника праць Зоологічного музею“» (2008)[65],
«Українському теріологічному товариству— 30 років» (2012)[66],
«Видання Українського теріологічного товариства та розвиток часопису Праці Теріологічної школи» (2015)[67]. Важлива інформація про розвиток досліджень викладена в практично усіх випусках «Праць теріологічної школи» за 1998—2012 роки, коли видання були тематичними, у Передмовах редактора, а також у численних звітах про щорічні теріологічні школи, значну частину яких підготовлено за участі І. Загороднюка (див. розділ «Хроніка шкіл» на сайту Українського теріологічного товариства[68]) й опубліковано у провідних зоологічних виданнях (журнали «Вісник зоології», «Праці Теріологічної школи» та низка інших видань, зокрема у Львові, Сумах тощо).
У період роботи на Луганщині (в експедиціях до заповідників Луганщини у 1994—2003рр. та під час постійної роботи в Луганському університеті у 2005—2014рр.) значний сегмент розвідок присвячено дослідникам і науковим школам Луганщини та в цілому сходу України. Однією з перших таких розвідок стала книжка пам'яті Олександра Кондратенка «Теріофауна сходу України» (2006), що видана в серії «Праці Теріологічної школи»[69]
Продовженням цього стали розвідки, присвячені історії Зоологічного музею Луганського університету[70],
завдяки яким вдалося сформулювати гіпотезу про давність таких колекцій Було загальноприйнято, що музей створено 1972 року, Сергієм Панченком, при вселенні університету в новий корпус). Докладні історичні розвідки історії колекції, викладені у спеціальній статті, присвяченій як самим колекціям, так і Івану Сахну, засновнику зоологічного кабінету і згодом музею, відомому досліднику фауни степів і сходу України, представнику екологічної школи Володимира Станчинського[71].
Важливим ключем до розуміння історії досліджень стала розвідка, присвячена унікальній зоологічній пам'ятці— монографічному опису фауни хребетних Слобожанщини (на той час «Харківської губернії»), підготовленому Олександром Чернаєм,— «Фауна Харьковской губерніи и прилежащих к ней мест» (публікації 1850—1853 років). У значній за обсягом праці (96 стор.) автор навів важливі біографічні деталі про О.Черная і, на основі аналізу стану знань про тогочасну фауну та їх порівняння з сучасними даними, проаналізував зміни фауни за 160 років.
Цей аналіз поклав початок циклу досліджень, у яких на основі аналізу давніх джерел проводяться порівняння на двох рівнях: 1) змін знань про склад фауни (загалом відповідає змісту повідомлення 1[72]), 2) змін самого складу фауни (загалом відповідає змісту повідомлення 2[40]).
Потужним продовженням розвідок з історії зоологічних та екологічних досліджень, персоналій, колекцій та центрів стала книга з історії Факультету природничих наук Луганського університету, по суті єдиного впродовж тривалого часу центру розвитку досліджень: «Факультет природничих наук: шляхами зростання» (2013). Для цього видання дослідник підготував понад 10 розділів, присвячених і Зоологічному музею, і кафедрам зоології та екології, і біостанції, й екоклубу «Корсак» тощо, які було об'єднано у два великі «кафедральні» розділі— «Кафедра зоології»[73] та «Кафедра садово-паркового господарства та екології»[74]. Тоді ж, до 90-річчя факультету, у співпраці з луганськими колегами (а надто Тетяною Косоговою), було підготовлено довідник «Факультет природничих наук Луганського національного університету ім. Т. Шевченка в особах відомих випускників»[75].
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2015 рік) за цикл праць «Наукові основи збереження та відновлення біотичного і ландшафтного різноманіття України в умовах змін навколишнього середовища».[76]
Індекс Гірша за персональним профілем у Гугл-Акедемії складає h = 36. Найцитованішими 10-ма працями за цим критерієм є:
Годлевська О., Парнікоза І., Різун В., Фесенко Г., Куцоконь Ю., Загороднюк І., Шевченко М., Іноземцева Д. Фауна України: охоронні категорії [Архівовано 18 квітня 2018 у Wayback Machine.]. Довідник. ред. О. Годлевська, Г. Фесенко.— Видання друге, перероблене та доповнене.— Київ, 2010.— 80 с. = 102 цит.
Загороднюк І. В., Ємельянов І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею.— 2012.— Том 10.— С. 5–30. = >93 цит.
Загороднюк И. В., Боескоров Г. Г., Зыков А. Е. [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] Изменчивость и таксономический статус степных форм мышей рода Sylvaemus (falzfeini— fulvipectus— hermonensis— arianus) // Вестник зоологии.— 1997.— Том 31, №5–6.— С. 37–56 = 59 цит.
Окрім публікацій з високим індексом Гірша, сам дослідник виділяє найбільш вагомі публікації, перелік яких розміщено на сайті Теріошколи. Публікації поділено на наступні основні категорії:
Книги та збірки
Загороднюк I., Покиньчереда В., Киселюк О., Довганич Я. Теріофауна Карпатського біосферного заповідника.— Київ: Інститут зоології НАН України, 1997.— 60 c.— (Вестник зоологии. Додаток №5).
Загороднюк І. В., Зерова М. Д., Чумак В. О. та ін. Тваринний світ // Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника.— Київ: Інтерекоцентр, 1997.— C. 239—334. (+ «Додаток 7. Контрольний список фауни КБЗ»: с. 650—711).
Доценко И. Б., Загороднюк И. В., Манило Л. Г. и др. Каталог типовых экземпляров зоологического музея ННПМ НАН Украины / Под ред. Е.М.Писанца.— Киев: Зоол. музей ННПМ НАНУ, 2001.— 138 с.
Загороднюк И. (ред.). Фауна Украины: охранные категории (справочник) / Парникоза И. Ю., Годлевская Е. В., Шевченко М. С., Иноземцева Д. Н.— Киев: Киевский эколого-культурный центр, 2005.— 60 с.
Годлевська О., Парнікоза І., Різун В., Фесенко Г., Куцоконь Ю., Загороднюк І., Шевченко М., Іноземцева Д. Фауна України: охоронні категорії. Довідник. Видання друге, перероблене та доповнене / За ред. О. Годлевської, Г. Фесенка.— Київ, 2010.— 80 с.— ISBN 978-966-7830-13-5.
Загороднюк І. (ред.). Динаміка біорізноманіття 2012: зб. наук. пр. / Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка».— Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2012.— 252 с.— ISBN 978-966-617-297-9.
Загороднюк І. В., Косогова Т. М., Соколов С. О. , Шейко В. І., Шайдурова С.О.Факультет природничих наук Луганського національного університету ім. Т. Шевченка в особах відомих випускників.— Луганськ: ПП КФ Графік, 2013.— 44 с.
Загороднюк І., Покиньчереда В. Таксономія ссавців східнокарпатського регіону // Загороднюк I., Покиньчереда В., Киселюк О., Довганич Я. Теріофауна Карпатського біосферного заповідника.— Київ: Ін-т зоол. НАНУ, 1997.— С. 16–23.— (Додаток 5 до журналу «Вестник зоологии»).
Загороднюк І. Контрольний список теріофауни України // Ссавці України під охороною Бернської конвенції / Під ред. І.В.Загороднюка.— Київ, 1999.— С. 202—210.— (Праці Теріологічної Школи, випуск 2).
Загороднюк І. В. Криптичне різноманіття фауни ссавців степової зони Східної Європи // Заповідні степи України. Стан та перспективи їх збереження (Матеріали міжнародної наукової конференції, 18–22.09.2007р., Асканія-Нова, Україна).— Асканія-Нова, 2007.— С. 52–54.
Загороднюк И. В., Михайленко А. Г., Тесленко С. В. Полевки рода Microtus в Молдове // Синантропия грызунов (М-лы 2 совещания, Иваново, 1993 / Под ред. В.Е.Соколова, Е.В.Карасевой).— Москва: ИЭМЭЖ, 1994.— С. 88–91.
Загороднюк І. В. Зміни фауни унгулят України в історичні часи // Вестник зоологии.— Київ, 1999.— Supplement №11.— С. 91–97.— (Кінь Пржевальського (Equus przewalskii Pol., 1881): проблеми збереження та повернення в природу. Матеріали VI Міжнародного симпозіуму).
Загороднюк І. Склад та історичні зміни фауни хижих ссавців України // Великі хижі ссавці України та прилеглих країн (Матеріали Школи-семінару 15–17 грудня 2000).— Київ, 2001.— С. 14–17.— (Novitates Theriologicae, Pars 4).
Загороднюк І. Контрольний список родів і видів кажанів України // Міграційний статус кажанів в Україні / За ред. І. Загороднюка.— Київ: Українське теріологічне товариство, 2001.— С. 42–46.— (Novitates Theriologicae. Pars 6).
Загороднюк И. В. Номенклатура и система рода Arvicola // Водяная полевка. Образ вида / Под ред. П.А.Пантелеева.— Москва: Наука, 2001.— С. 174—192.— (Серия «Виды фауны России и сопредельных стран»).
Коробченко М. А., Загороднюк І. В. Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські // Проблеми вивчення й охорони тваринного світу у природних і антропогенних екосистемах. Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 50-річчю … зведення «Животный мир Советской Буковины» / За ред. І.В.Скільського та Н.А.Смірнова.— Чернівці: ДрукАрт, 2010.— С. 229—238.
Коробченко М. А., Загороднюк І. В., Ємельянов І. Г. Підземні гризуни як життєва форма ссавців // Вісник Національного науково-природничого музею.— Київ, 2010.— Том 8.— С. 5–32.
Загороднюк І. В. Вид в біології як неперервна система // Феномен співіснування двох парадигм: креаціонізму та еволюційного вчення / За ред. І.Г.Ємельянова.— Київ: НВП «Вирій», 2001.— С. 153—181.
Загороднюк І. В., Полуда А. М., Ємельянов І. Г. Фауна України: стан і заходи збереження // Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи / За редакцією Ю.Р.Шеляг-Сосонка.— Київ: Хімджест, 2003.— С. 38–72.
Загороднюк І. Раритетна фауна та ознаки раритетності // Раритетна теріофауна та її охорона.— Луганськ, 2008.— С. 7–20.— (Праці Теріологічної школи, випуск 9).
Загороднюк І. В. «Наріжні види» в системі ключових об'єктів охорони біорізноманіття // Заповедники Крыма. Биоразнообразие и охрана природы в Азово-Черноморском регионе: Матер. VII Междунар. науч.-практ. конф. (Симферополь, 24–26 октября 2013 г.).— Симферополь, 2013.— С. 333—338.
Петрушенко Я. В., Годлевська О. В., Загороднюк I. В. Дослідження населення кажанів в заплаві Сіверського Донця // Вісник Луганського державного педагогічного університету. Біологічні науки.— 2002.— №1 (45) (Теріологія в Україні 2002).— С. 121—124.
Загороднюк І. Б. М. Попов та початки хіроптерології в Україні // Міграційний статус кажанів в Україні.— Київ, 2001.— С. 173 (3-я стор. обкладинки).— (Novitates Theriologicae, pars 6).
Загороднюк І., Дикий І. Професор Кость Татаринов // Фауна печер України / За редакцією І. Загороднюка.— Київ, 2004.— С. 4–5.— (Серія: Праці Теріологічної Школи, випуск 6).
Загороднюк І. В., Ємельянов І. Г. Пам'яті Юлія Івановича Крочка // Вестник зоологии.— 2008.— Том 42, №3.— С. 283—285.
Загороднюк І., Ємельянов І. Українському теріологічному товариству— 30 років // Теріофауна заповідних територій та збереження ссавців / Упорядники: І. Загороднюк та З. Селюніна.— Гола Пристань: Укр. теріол. тов-во, 2012.— С. 73.— (Novitates Theriologicae. Pars 8). ISBN 978-966-1510-81-3.
Цвелых А.Н.Михалевич О.А., Загороднюк И.В. Взаимосвязь частоты взмахов крыльями и скорости полета у серой цапли (Ardea cinerea L.) // 18 Международный Орнитологический Конгресс.— М., 1982.— С. 139—140. (рос.)
Загороднюк И.В. Влияние зимовки на возрастную структуру популяций краснобрюхой жерлянки // Вид и его продуктивность в ареале.— Свердловск, 1984.— Ч. 5.— С. 18–19. (рос.)
Загороднюк І. В. Вид в біології як неперервна система // Феномен співіснування двох парадигм: креаціонізму та еволюційного вчення / За ред. І.Г.Ємельянова.— Київ: НВП «Вирій», 2001.— С. 153—181.
Факультет природничих наук: шляхами зростання / За ред. В.Д.Дяченка, О.О.Кисельової, А.О.Климова.— Луганськ: Видавничо-поліграфічний центр ТОВ «Елтон-2», 2013.— 365 с.
Загороднюк І. Бібліографія щодо фауни кажанів України // Європейська ніч кажанів '98 в Україні.— Київ, 1998.— С. 184—197.— (Праці Теріологічної школи; Випуск 1).
Загороднюк І.В.Кафедра зоології // Факультет природничих наук: шляхами зростання / За ред. В.Д.Дяченка, О.О.Кисельової, А.О.Климова.— Луганськ: Елтон-2, 2013.— С. 142—173.— ISBN 978-617-563-117-1.
Загороднюк І. В., Соколов С. О., Шевченко А. М. та ін. Кафедра садово-паркового господарства та екології // Факультет природничих наук: шляхами зростання / За ред. В.Д.Дяченка, О.О.Кисельової, А.О.Климова.— Луганськ: Елтон-2, 2013.— С. 283—363.— ISBN 978-617-563-117-1.
Загороднюк І. В., Косогова Т. М., Соколов С. О., Шейко В. І., Шайдурова С.О.Факультет природничих наук Луганського національного університету ім. Т. Шевченка в особах відомих випускників.— Луганськ: ПП «КФ ГРАФіК», 2013.— 44 с.
Лабораторія «Корсак»— науковий центр, що займався питаннями дослідження поширення, екології, історичних змін та питань охорони фауни сходу України (2006—2014).
СРСР
Україна
Загороднюк Ігор Володимирович у Вікісховищі
.jpg)
-fig2-(map).jpg)
