Давидів

Дави́дів — село в Україні, адміністративний центр Давидівської сільської громади Львівського району Львівської області. Населення становить близько 5000 осіб^[3].

село Давидів
Герб Прапор
Панорама Давидова. На задньому плані — храм святих Петра та Павла Панорама Давидова. На задньому плані — храм святих Петра та Павла
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Львівський район
Тер. громада	Давидівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA46060090010018310
Облікова картка	с. Давидів[1]
Основні дані
Засноване	1355 (670 років)
Населення	5193
Площа	4,370 км²
Густота населення	1042,79 осіб/км²
Поштовий індекс	81151[2]
Телефонний код	+380 3230
Географічні дані
Географічні координати	49°44′39″ пн. ш. 24°8′17″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	309 м
Водойми	р. Давидівка
Найближча залізнична станція	Давидів
Місцева влада
Адреса ради	81151, Львівська обл., Львівський р-н, с. Давидів, вул. Незалежності, 1-А
Карта
Давидів
Давидів
Мапа
Давидів у Вікісховищі

Історія

Археологи твердять, що Давидів своєю історією сягає в глибину віків, свідченням чого є матеріали археологічних розкопок. Саму ж назву села пов’язують з іменем Давида Ігоровича, правнуком великого князя київського Ярослава Мудрого^[4].

На місці сучасного Давидова знайдено археологічні пам'ятки, які відносяться до пізньоскіфської культури, тож можна стверджувати, що на місці села існувало поселення ще у II столітті до н. е. На території сільради, біля с. Черепин, знайдено поселення з пам'ятками ранньозалізного часу (IX—VII століття до н. е.) і ранньослов'янської черняхівської культури (III—IV століття до н. е.), а також житло давньоруського часу (XII—XIII століття до н. е.).

Існує думка, що Давидів був заснований у XII столітті князем Давидом Ігоровичем і заселений полоненими половцями. У другій половині XIII століття Давидів був зруйнований татарськими військами Бурундая. Село відродилося лише у XIV столітті після завоювання поляками Львова^{[джерело?]}.

Перша письмова згадка про Давидів, яка дійшла до нас припадає на 20 березня 1355 р.: це акт про надання села польським королем Казимиром III  шляхтичу Григорію Тимшицю^[5] (чи Григорію Темнишу) зі Шлезька (тобто Сілезії)^{[джерело?]}. Його нащадки, які почали підписуватися «з Давидова», а потім — Давидовськими — успадкували дідівщину. Згадується також про те, що село стояло при давній дорозі з Галича до Львова.

Дідич Осташко з Давидова:

• 1415 року — отримав привілей короля Владислава II Ягайла щодо переведення Давидова на магдебурзьке право.
• у 1439 році фундував парафіяльний костел святого Станіслава в селі^[6].

З подальшої історії видно, що Давидів та його околиці неодноразово переходили з рук в руки різних феодалів. Село було заселено досить густо, а на територію Давидова було переселено чимало поляків. Під 1649 роком зазначається, що Давидів був вже власністю львівського католицького монастиря домініканців.

Після поділу Речі Посполитої і переходу Галичини до складу Австрійської імперії (друга половина XVIII століття) починається наступний етап в історії розвитку села. 1845 року в селі була відкрита початкова однокласна школа. У 1848 році в Давидові, як і по всій Галичині було скасовано панщину. 1897 року під час виборів до австрійського парламенту повстали селяни Давидова проти місцевої влади. Бунт було придушено лише з допомогою регулярних військ.

У XIX столітті громада Давидова мала власну печатку з гербом: у полі печатки — хорт зі свічкою в пащі, який лежить на книзі (герб домініканського ордену), над ним — герб «Одровонж» (стріла з роздвоєним оперенням), а також держава і потир^[7].

Жителі Давидова брали участь у боях першої світової війни, а також у національно-визвольних змаганнях українців у 1918—1921 роках.

За даними Володимира Щуровського, у Давидові під час українсько-польської війни діяв госпіталь УГА, комендантами якого були доктори Яцик Тадей, Гнідий Кость^[8].

Греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці в селі Давидів

У першій половині XX століття у Давидові, як деяких інших селах Галичини, переважало польське населення, лише 30 сімей у селі були українськими. У 1933 році жителі села на заклик священиків збирали гроші для голодуючих східних областей України.

До 1939 року село було заселене приблизно 90% поляками і 10% українцями.^{[джерело?]}

У 1947 році закінчилося сумнозвісне «добровільне» переселення, згідно з домовленістю між урядом Польської республіки та СРСР від 9 вересня 1944 року. Громадяни польської національності, які проживали в Давидові, виїжджали до Польщі, а звідти прибували українці. До Давидова приїхали люди з Річиці, Терношина, Хотинця, Дев'ятира та інших сіл.

Активно діяли в селі підрозділи УПА. Уряд намагався придушити їхні дії. За фальшивими звинуваченнями було арештовано чимало давидівців. Не оминула давидівців й жорстока хвиля сталінських репресій, що прокотилася українськими землями наприкінці 1940-х— на початку 1950-х років. Чимало жителів села довгі роки змушені були провести у сталінських таборах, у далеких снігах Сибіру та степах Казахстану.

1988 року в Давидові була відкрита школа, яка функціонує донині. Того ж року поблизу школи відкритий пам'ятник Тарасу Шевченку (скульптор Богдан Романець). У 2004 році жителі Давидова активно долучилися до подій Помаранчевої революції. Також у Давидові функціонує єдина в Україні брукована дорога, що сполучає села Давидів та Милятичі.

Досить динамічною є новітня історія села:

• активна участь жителів села у Помаранчевій революції та Революції Гідності;
• будівництво бруківкової дороги Давидів-Милятичі;
  

-      введення в дію нового приміщення амбулаторії сімейної медицини;

• введення в дію нового приміщення сільської ради та народного дому;
• введення в дію басейну дитячої юнацької спортивної школи «Тризуб плюс» (Басейн ДЮСШ «Тризуб плюс» зведено у 1989 році. Тривалий час басейн перебував у  незадовільному технічному стані, комунікації будівлі застаріли та не могли експлуатуватися без проведення реконструкції)^[9].

22 серпня 2016 року створена Давидівська об'єднана територіальна громада, що була першою ОТГ в тодішньому Пустомитівському районі Львівської області. Ініціаторами створення громади стали голови Давидівської, Пасіки-Зубрицької, Винничківської, Кротошинської та Чишківської сільських рад. ^[10]

18 грудня 2016 року відбулися вибори голови Давидівської сільської об’єднаної територіальної громади.

12 червня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено склад ело Давидівської сільської громади, до якої увійшли 12 сіл^[4].

Герб

На лазуровому щиті золота фігура гусляра, супроводжувана у верхніх кутах щита двома золотими восьмикінечними зірками. Щит обрамований золотим декоративним картушем та увінчаний золотою сільською короною.

Населення

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, у селі мешкало 5160 осіб, нині мешкає 4557 осіб^[1]. Мовний склад населення був таким^[11]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	4543	99.69%
російська	14	0.31%
Усього	4557	100%

Інфраструктура

В Давидові працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 10 крамниць, 3 аптеки^{[джерело?]}, школа, сучасний дім культури.

Церкви

Загалом у Давидові основними є дві церкви. Це церква Святих Верховноапостольних Петра і Павла, яка належить православній громаді і церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка належить до греко-католицької парафії. Окрім цих двох храмів, колись діяла церква Святого Миколая Чудотворця, яка функціонувала під час будівництва більшої православної святині. Також ще є церква Святого Дмитрія, яка була споруджена ще 1878 року.

• 
  Церква Святого Миколая
• 
  Дзвіниця поблизу православної церкви
• 
  Православна церква Святих Верховноапостольних Петра і Павла
• 
  Церква Святого Великомученика Дмитрія

Відомі особи

• Корнель Уєйський — польський поет, драматург, публіцист; мешкав у Давидові у 1839—1841 роках.
• Ернест Теодор Брайтер — польський, український публіцист і політик у Галичині, діяч ЗУНР, уродженець села^[12].
• Крет Зіновій Миколайович (нар. 1959) — український диригент, композитор і педагог. Народний артист України; уродженець села.