Вікно (Коломийський район)
село в Коломийському районі Івано-Франківської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Вікно́ — село (у 16—17 століттях містечко) в Україні на Покутті, у Городенківській міській громаді Коломийського району До 2020 адміністративно належало до Городенківського району Івано-Франківської області України та було центром однойменної сільської ради.
| село Вікно | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна | Україна | ||||
| Область | Івано-Франківська область | ||||
| Район | Коломийський район | ||||
| Тер. громада | Городенківська міська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA26080030050035354 | ||||
| Облікова картка | Вікно | ||||
| Основні дані | |||||
| Перша згадка | 1453 | ||||
| Населення | 1339 | ||||
| Площа | 15,994 км² | ||||
| Густота населення | 83,72 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 78125 | ||||
| Телефонний код | +380 3430 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 48°39′52″ пн. ш. 25°22′23″ сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
263 м[1] | ||||
| Найближча залізнична станція | Вікно | ||||
| Відстань до залізничної станції |
2 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 78103, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, м. Городенка, вул. Шевченка Тараса, буд. 77 | ||||
| Карта | |||||
 Вікно | |||||
 Вікно | |||||
| Мапа | |||||
 | |||||
|
| |||||
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області» увійшло до складу Городенківської міської громади.[2]
Історія
Узагальнити
Перспектива
Найдавніші часи
Засноване у часи Галицько-Волинської держави. Назва походить від джерела «Вікнина», яке розташоване в центрі села і не замерзає навіть взимку.
Перші згадки про Вікно стосуються 15 століття. У документі 1453 року вказано, що шляхтич Пречлавський (пол. Przecławski герба Короп або Задора) розділив свій маєток між племінниками, і одному з них дісталися села Вікно, Піддовга (пізніше повністю знищене татарами) і Чернятинці (сучасний Чернятин). У квітні 1485 року суд коломийських комірників закріпив цей розподіл[3].
Містечко
1591 року Вікно згадується як містечко — «село покинув і осів у містечку Вікні тишківський отаман Влашин з сім'єю»[4]. Позначене на мапі Боплана як значний населений пункт «лат. Okena». Проте внаслідок татарського набігу 1621 року укріплене містечко Вікно зрівняне з землею[5] і знову стає селом.
Під владою Ценських
У 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Галичина до 1918 року опиняється під владою Габсбургів. З середини 18 століття Вікном володіє польська шляхетська родина Ценських (гербу Помян, пол. Cieński z Cieni i z Okna h. Pomian)[6].
При переїзді у 1816 році в новозбудовану садибу до Вікна Ценські перевезли з Чернелицького замку унікальну мистецьку колекцію (твори Кранаха, Рубенса, ван Реймерсвале, Рафаеля, Менгса), книгозбірню та архів. Було закладено парк з оранжереєю.
Після реформи 1848 року (скасування панщини) активізувався розвиток сільського господарства. Наприкінці 19 століття (під час будівництва залізниці) за 2 км від села збудовано залізничну станцію «Вікняни».
На рубежі 19—20 століть у пошуках кращої долі багато малоземельних мешканців села емігрувало до Америки.
Франко у Вікні
У другій половині жовтня 1884 року у Вікні побував Іван Франко[7]. Дідич села Людомір Ценський[pl] на три дні забрав заарештованого письменника з коломийської тюрми — щоби той начебто попрацював у його маєтку (поширена на той час практика). Насправді Франко був шанованим гостем.
Перебуваючи у Вікні, Франко написав листа до Івана Белея, у якому повідомляв, що передав у друк біографічний нарис про Володимира Навроцького.
20 століття
Після невдачі Української революції 1917–1921 років та анексії ЗУНР Польщею нестерпне соціально-економічне становище західноукраїнських земель у її складі викликало закономірний спротив населення. Зокрема, в 1932 році у Вікні відбувся страйк сільськогосподарських робітників[8]. Польська влада відповіла на акції протесту хвилею «пацифікацій».
У 1925 році, після смерті Тадеуша Ценського, останнім дідичем села став його син Ян — згодом єдиний (таємний) єпископ латинського обряду України в радянські часи. У «золотому вересні» графський маєток пограбовано та імовірно знищено місцевим населенням, яке після подій польсько-української війни та «пацифікації» 1930 року ставилося до колишніх феодалів (польських націоналістів) із закономірною ненавистю. На базі маєтку радянською владою після Другої світової війни проведено колективізацію.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 1338 | 99.93% |
| російська | 1 | 0.07% |
| Усього | 1339 | 100% |
Довідкова інформація
Прізвища, «кутки», місцевості
Характерні віконські прізвища: Березовський, Бутницький, Василик, Велич, Гев'юк, Кобилянський, Круць, Левко, Мартинюк, Москалюк, Муляк, Погреда, Савицький, Хома.
Назви «кутків» та місцевостей: Броварища, Долини, Залевади, Клевчуки, Солонець, Тямпа.
Визначні місця
Узагальнити
Перспектива
Усипальниця Ценських
Церква Святого Архангела Михаїла
Парафіяльний храм на традиційному місці, з традиційною назвою на честь небесного покровителя села. Належить Українській православній Церкві (Київського патріархату), хоча до 1946 року був греко-католицьким. Збудований у 90-х роках 20 століття замість розібраної «під шумок»[10] і попри поодинокі протести дерев'яної церкви, пам'ятки архітектури[11] 1774 року[12]. Одним із ініціаторів будівництва був місцевий уродженець Микола Круць.
Спорудження нової Михайлівської церкви є прикладом сучасного нехлюйного ставлення до історичного надбання на Прикарпатті, коли історичні пам'ятки (в основному культового призначення) перебудовують або навіть руйнують із начебто «добрими намірами».[13]
На церковному подвір'ї ще у радянські часи влаштовано лапідарій, куди звозилися надмогильні і пам'ятні хрести зі всього села. Це врятувало їх від знищення — зокрема, хрест 1848 року на честь скасування кріпацтва. Під час будівництва нової церкви відкрито давні поховання (до 1792 року навколо церкви був сільський цвинтар).
У 19 столітті священиками були представники родин Карачевських та Осадца.
Могила сотника «Грома»
На сільському кладовищі похований місцевий уродженець, один із останніх польових командирів УПА — сотник «Грім».
Інші пам'ятки
Інші пам'ятки 19—20 століть — стара будівля залізничної станції «Вікняни», двоповерхова споруда в центрі села, читальня «Просвіти»[14].
Відомі особи
У Вікні народилися
- 1 травня 1849 — Станіслав Спитек Ценський (пол. Stanisław Spytek Jan Kanty Cieński z Cieni herbu Pomian), посол до Райхсрату.
- 1851 — Лешек Ценський (пол. Leszek Cieński z Cieni herbu Pomian, 1851–1913), посол до Галицького Сейму.
- 6 квітня 1856 — граф Тадеуш Целестин Ценський (пол. Tadeusz Celestyn Cieński z Cieni herbu Pomian), галицький польський політик та громадський діяч, сенатор Польської Республіки.
- 1889 — отець Михайло (Осадца), композитор, релігійний діяч, засновник і диригент хору «Боян» у Бродах.
- 29 січня 1908 — Юліан Францішек Тарнавський, олеський міський суддя, підпоручик піхоти запасу Війська Польського, жертва Катинського розстрілу.
- 1920 — Василик Ярослав Олексійович, сотник УПА «Грім».
- 9 вересня 1935 — Бутницький Іван Миколайович, ректор Тернопільського національного педагогічного університету у 1982–1984 роках.
- 18 грудня 1938 — Книшук Михайло Іванович[15]), український майстер декоративного мистецтва, скульптор. Член Національної спілки художників України (1986). Батько Данила Книшука.
- 16 вересня 1950 — Москалюк Наталія Василівна, комсомольський діяч, лауреат премії Ленінського комсомолу (Премія Ленінського комсомолу)[16].
- 1 лютого 1952 — Круць Микола Федорович, «король українського шиферу», «бронзовий призер» трійки найзаможніших прикарпатців станом на 2008 рік.
- 1969 — Кобилянський Богдан Миколайович, голова Городенківської громади (з 19 листопада 2020 року[17]). Колишній сільський голова Вікна (1998—2005 роки), голова Городенківської районної ради (2006—2015) та РДА (2015—2017), заступник голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації (2017—2019).
- 11 лютого 1970 — Березовський Володимир Іванович, заступник голови Голосіївської районної в м. Києві держадміністрації, діяч українського молодіжного руху (очолював Союз українського студентства, Український молодіжний парламент, координаційну раду СКУМО, був першим заступником голови УНКМО).
- 10 грудня 1993 — Галай Андрій Миколайович (1993-2014), солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
отець Михайло (Осадца)
.jpg)
Галерея
Двір Ценських у Вікні перед 1939 роком
Знищена церква св. Михайла у Вікні
Поздовжний переріз і план знищеної церкви
«Нова» церква св. Михайла у Вікні
Могила сотника «Грома»
Сільський голова Іван Березовський на робочому місці
Примітки
Джерела та посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.