Вовк Федір Кіндратович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вовк.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Вовк Федір.

Хведір (Федір) Кіндратович Вовк^[1][2](нар. 5 (17) березня 1847(18470317), с. Крячківка, Пирятинський повіт Полтавської губернії — 29 червня 1918, Жлобин, Білорусь) — український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець та літературознавець. Автор першої загальної науково обґрунтованої концепції антропологічного складу українців^[3].

|Посада=

Хведір Кіндратович Вовк
Хведір Вовк. Галац, 1881-1882 Хведір Вовк. Галац, 1881-1882
Народився	5 (17) березня 1847(1847-03-17) с. Крячківка, Пирятинський повіт Полтавської губернії
Помер	29 червня 1918(1918-06-29) (71 рік) Жлобин, Білорусь
Країна	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	антрополог, археолог, етнограф
Alma mater	Київський Імператорський університет Св. Володимира
Галузь	археологія, антропологія, етнографія
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет
Вчене звання	професор Сорбонни приват-доцент, доцент, професор Петроградського університету
Науковий ступінь	доктор природничих наук Паризького університету
Науковий керівник	Володимир Антонович Михайло Драгоманов
Відомі учні	Іван Раковський Олександр Алешо Анатолій Носов Зенон Кузеля Володимир Гнатюк Петро Єфименко Левко Чикаленко Олександр Шульгин Сергій Руденко Олександр Шульгин Сергій Теплоухов
Аспіранти, докторанти	Єфименко Петро Петрович
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
Відомий завдяки:	дослідження скелета стопи першовідкривач Мізинської культури антропологічне виокремлення українства видавець творів Т. Г. Шевченка
Батько	Кіндрат Матвійович Вовк
Мати	Ганна Федорівна Арістова
У шлюбі з	Христина Васнєвська (від 1872) Олександра Реммельмаєр (від 1893)
Діти	перша родина сини: Володимир, Юрій друга родина син Юрій, донька Галина
Нагороди	Премія Годара (фр. Prix Godart) Паризького антропологічного товариства[fr] Велика медаль Поля Брока ПАТ Бронзова медаль Всесвітньої виставки 1900 р. Премія К. Бера Петербурзької академії наук Золота медаль ім. П. Семенова-Тян-Шанського Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Роботи у Вікіджерелах  Вовк Федір Кіндратович у Вікісховищі

В еміграції у Швейцарії та Франції з 1879 по 1905 роки, у Росії — з 1906 по 1917 роки.

Життєпис

Хведір Вовк, 1871 р.

Народився 17 березня 1847 року в селі Крячківка на Полтавщині. Батько — відставний офіцер, служив економом у панських маєтках. Мати походила з білоруської шляхти.

Після закінчення навчання в Ніжинській гімназії вступив до Новоросійського університету в Одесі, пізніше перейшов на природничий відділ Київського університету ім. Святого Володимира, де вивчав хімію, ботаніку, зоологію, порівняльну анатомію, анатомічну антропологію. Після закінчення навчання в університеті стає членом Київської громади; разом з М. Драгомановим, В Антоновичем, Тадеєм Рильським, П. Чубинським, П. Житецьким бере участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів.

Хведір Вовк

Київська «стара» громада разом зі студентською, 1874 р. Зліва направо: перший ряд: невідомо, Комарецький, невідомий представник студентської громади, Олександр Русів (скарбник), Іродіон Житецький, Волянський, Трохим Біленький, Михайло Левченко; другий ряд: Микола Лисенко, Павло Чубинський, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Орест Левицький (делегат студентів при старій громаді), Діаконенко; третій ряд: Фаворський, Михайло Драгоманів, Петро Косач (?), Білоусів, Микола Ковалевський, Пащенко, Хведір Вовк, Володимир Антонович, Микола Вербицький, Вільям Беренштам, невідомо, невідомо, Павло Житецький, невідомо.

Протягом 1874–1876 рр. працює помічником ревізора губернського секретаря, одночасно бере участь у Південно-західному відділі Російського географічного товариства як його засновник і дійсний член. У 1874 році бере участь в організації та діяльності III Археологічного з'їзду. Через переслідування 1879 року змушений був надовго виїхати за кордон.

З 1887 р. оселився в Парижі, де вивчав (у Г. де Мортільє^[fr] Л. Манувр'є^[fr], П. Топінара, Ж. Ерве, У. Т. Амі, Ш. Летурно, П. Брока) антропологію, порівняльну етнографію і археологію.

За працю «Скелетні видозміни ступні у приматів і людських расах» (фр. Variations squelettiques du pied chez les Primates et chez les races humaines)^[4] (1901) отримав премії Godar і Російської академії наук.

З 1905 р. — доцент антропології Петербурзького університету. Хведір Вовк (професор Петербурзького університету) як антрополог — послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи.

У 1904—1906 рр. робив наукові екскурсії в Галичині, Буковині та Угорщині.

З урахуванням публіцистичних статей спадщина Хведора Вовка нараховує 628 праць,^[5] виданих по усьому світові переважно іноземними мовами.

Вовк — член Російського географічного товариства в Петербурзі, Історичного й Антропологічного товариства в Парижі, активний популяризатор української культури в Європі. Науковець — один з перших дослідників палеолітичних пам'яток на території України (Мізинська стоянка, зокрема).

Вчений зібрав значний матеріал з етнографії українського народу. Він — автор праць «Антропологічні особливості українського народу», «Етнографічні особливості українського народу» (обидві 1916, увійшли до другого тому видання «Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ»), у яких обґрунтував, що українці — окремий слов'янський народ зі специфічним домінуючим антропологічним типом.

Після Жовтневого перевороту 1917 року уряд Української Народної Республіки звернувся до всіх відомих українських діячів науки і культури, які з тих чи інших причин були змушені залишити батьківщину, із закликом повернутися в Україну та взяти участь у розвитку національної держави. Вовк на це запрошення відгукнувся, але дорогою з Петербурга до України (у білоруському Жлобині) раптово помер.

Науковий спадок

Викладачі та студенти Наукових курсів українознавства у Львові (організованих ТПУНЛШ), 5 липня 1904 р. Зліва направо: перший ряд (сидять): М. Дверницька, В. Чикаленківна, А. Трушева, І. Труш; другий ряд (сидять): П. Рябков, Т. Ревакович, І. Брик, М. Ганкевич, Хв. Вовк, М. Грушевський, І. Франко, М. Грушевська, Вол. Гнатюк; третій ряд (стоять): Вол. Дорошенко, М. Підлісецька (Мудракова), Г. Чикаленківна, К. Голицинська, О. Андрієвська, М. Липа, І. Липа, Ф. Шолудько, В. Панейко, Л. Сміщук, Л. Гарматій; четвертий ряд (стоять): Вол. Лаврівський, Е. Голицинський, Юл. Бачинський, М. Крушельницька (Дроздовська), Дм. Дорошенко, Я. Грушкевич, Л. Чикаленко, Мих. Грушкевич, Ст. Дольницький, А. Хомик, М. Росткович; п'ятий ряд (стоять): Юл. Ситник, Ол. Скоропис, Дм. Розов, Д. Старосольська (Шухевичівна), Вол. Загайкевич, Т. Єрми (п-ні Боднарова), Мих. Мочульський.

Чоловічі антропологічні типи українців (1928)

Жіночі антропологічні типи українців (1928)

Хведір Вовк в останні роки життя

Екслібрис Кабінета Антропології та Етнології імені професора Хведора Вовка

Хведір Вовк. Галичина, 1905 рік

Хведір Вовк зробив вагомий внесок в розвиток української антропології. Однак слід застерегти від некритичного сприйняття зібраних ним даних з фізичної антропології. Зауваживши величезну роботу, проведену науковцем, слід відмітити недостатню вибірку вимірювань, похибки інструментів тих часів, особливості наукової школи^[6]. У будь-якому разі на той час роботи Вовка були висококласними дослідженнями, проведеними за останнім словом науки, котрі справили вплив на майбутнє покоління українських вчених та розвиток і вдосконалення вітчизняної антропології загалом. Зокрема, одним з товаришів Хведора Вовка був Дмитро Дяченко, син котрого, Василь, разом з етнографом Всеволодом Наулком та іншими пізніше провів значно ширші та досконаліші дослідження, котрі є актуальними й нині.

Хведір Вовк у своїх дослідженнях сперечався з теоріями ряду російських істориків, що відносили Україну до лише однієї з етнічно-географічних областей південно-західної Росії й заперечували існування української європейської нації з окремою мовою і відмінною від відсталої російської європейською високорозвиненою культурою. У своїх численних працях з археології, антропології та етнографії вчений у ті часи переконливо довів, що українці — слов'янський народ, з окремішим антропологічним типом котрий має цілком оригінальні етнографічні особливості. Він проводить тезу про кардинальні відмінності українців від росіян і відзначає натомість беззаперечні свідчення величезної кількості спільних рис громадян України з цивілізованими європейськими народами. Завдяки низці його праць на українському матеріалі з порівняльної етнографії — нового в той час у Європі методу систематизації, класифікації та обробки етнографічних даних — українська етнографічна та археологічна науки піднялися на один рівень з найрозвиненішими європейськими народознавчими науками кінця ХІХ-початку XX століття. Вчений, дотримуючись ідей і засад французької антропології, що мала провідну в той час природничу та антропологічну школу, переконливо доводив, що етнографія є галуззю антропології як передісторії. Світове визнання принесла вченому надзвичайно цікава й донині неперевершена праця вченого, побудована на широкому матеріалі світової порівняльної етнографії із залученням величезного кола джерел, — «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», яку було видано спершу в Болгарії, згодом у Парижі (1892).

Перебуваючи тривалий час у вимушеній еміграції, Хведір Вовк узяв на себе важку ношу популяризатора України та її культурних надбань: активно публікує в зарубіжних наукових виданнях численні розвідки, у яких знайомить Європу з нашою самобутньою культурою, етнографією і висвітлює її з точки зору західноєвропейської науки. Водночас він у численних статтях у російських та українських виданнях публікує український матеріал і вказує на його всеєвропейське значення, переконливо доводячи, що тільки тоді українська археологія та етнографія стануть на справді науковий ґрунт, коли українські вчені переконаються в її здобутках у Західній Європі й не будуть голослівно тішитися зі своєї самобутності.

10 лютого 2015 р. вітчизняні дослідники заснували «Центр палеоетнологічних досліджень» ім. Федора Вовка. Метою Центру є «розв'язання наукових, освітніх і пам'яткоохоронних проблем у сучасних археологічній, антропологічній, ентологічній та інших суміжних науках». Центр діє на базі кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка^[7][8].

Праці

• Variations squelettiques du pied chez les Primates et chez les races humaines (докторська дисертація);
• D écouvertes pré historiques de M. Chvoika а Kiev (1899);
• Rites et usages nuptiaux en Ukraine (1891);
• Свадбарските обреді на слов'янські народи (1890);
• Le traoneau dans les rites fun é raires de l'Ukraine (1895);
• Європейські питання в слов'янській стороні (1882);
• Задунайска Січ по місцевим згадкам і розповідям (1883);
• La fraternisation en Ukraine (1892);
• Les dolmens de l'Ile d'Yeu (1895);
• Українське рибальство у Добруджі.
• Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини (1908);
• Український народ в минулому і сучасному: Антропологічні особливості українського народу [Архівовано 2 січня 2018 у Wayback Machine.]. Етнографічні особливості українського народу [Архівовано 2 січня 2018 у Wayback Machine.]. — Петроград, 1916.
• Студії з української етнографії та антропології / проф. Хведір Вовк. — Прага: Укр. громад. вид. фонд, [1928] (Друк. «Легіографія»). — 354, [2] с.: іл., [23] арк. іл.^[9]
• Студії з української етнографії та антропології [Архівовано 2 січня 2018 у Wayback Machine.]. — Київ, Мистецтво, 1995.

Пам'ять

• У 1992 році одна з вулиць Львова отримала ім'я Хведора Вовка.^[10]
• У 2008 році в рідному селі Хведора Вовка йому встановлено меморіальну дошку^[11].

• 
  Пам’ятний знак у селі Крячківка

• У 2016 році на честь Хведора Вовка перейменовано одну з вулиць Полтави^[12].
• 17 березня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 170 років з дня народження Хведора Вовка (1847—1918), антрополога, етнографа, археолога.^[13]
• Наприкінці 2023 року в рамках проєкту «Цифрове Сховище Пам'яті» Науковим архівом Інституту археології НАН України оцифровано фонд Хведора Вовка, створено сайт, куди викладено фотографії та негативи фонду.
• В липні 2024 року вулиця Арістова у Кривому Розі перейменована на вулицю Хведора Вовка.

Див. також

• Кабінет антропології та етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН