Бурштиновий шлях
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
48°10′27″ пн. ш. 16°58′51″ сх. д.
| Бурштиновий шлях | |
 | |
| Країна |
 Данія,  Німеччина,  Республіка Польща, .svg){kind=small} Франція,  Нідерланди,  Швейцарія,  Австрія,  Італія, .svg){kind=small} Угорщина,  Чехія,  Словаччина,  Росія,  Литва,  Латвія і  Естонія |
|---|---|
 | |
 | |
 Бурштиновий шлях у Вікісховищі | |
Бурштиновий шлях — давній маршрут, яким відбувалася передача торгівлі бурштином. Маршрут був складною системою торгових шляхів, якими бурштин доставляли з місць походження (Балтії та узбережжя Північного моря) до Середземномор'я, а, особливо, для Італії, Греції та Єгипту, які в стародавні часи були основними центрами споживання необробленого бурштину. Мінерал був важливим елементом декору та ювелірних виробів бронзової доби.
Вироби з цього каменю знайшли в гробниці Тутанхамона, а також у храмі Аполона в Дельфах.
Бурштиновий шлях — це один із стародавніх маршрутів усіх історичних доріг, якими протягом століть з'єднувались Європа та Азія, території від Північної Африки до Балтійського моря.
З розвитком перших і появою у ІІ–І тисячоліттях до н. е. нових цивілізацій виникають торгові шляхи та ланцюги обміну товарами. В Європі утворили бурштиновий та олов'яний шляхи.[1]
Бурштин перевозили з узбережжя Північного та Балтійського морів шляхом Вісли і Дніпра, річок Італії, Греції, Чорним морем і до Єгипту тисячі років тому.
У римські часи, основний маршрут бурштину проходив від узбережжя, з територій Прусії, перетинав території Бої (нині Чехія і Словаччина) і досягав північної Адріатики — Аквілєї (у наш час — узбережжя Венеціанської затоки), яка була центром торгівлі бурштином. Маршрут також проходив через Чорне море, щоб приєднатися до Шовкового шляху з Азії. Згодом торгівля бурштином процвітала вздовж водних шляхів, які пов'язували Балтійське та Чорне моря.
Бурштин здавна видобували на узбережжі Балтійського моря — від острова Рюгена до Західної Двіни.[2]
У пізніші часи, Бурштиновий шлях починався з прусських територій Кауп (городище було розташоване поблизу теперішнього села Мохове, на південно-західному куті Куршської затоки) і Трусо. Навіть сьогодні Калінінградську область називають Бурштиновим краєм, оскільки на її території розташовано понад 90 % розвіданих світових запасів цього мінералу.
Існують твердження, що саме Норик контролював знаменитий «Бурштиновий шлях», що починався на північному сході сучасної Італії, в Аквілеї[3]. Маршрут проходив через міста Норика та Паннонії — Емону (тепер Любляна), Саварію (тепер Сомбатгей), Скарбанцію (тепер Шопрон) і Карнунт (тепер Бад Дойч-Альтенбург під Віднем) на Дунаї[4]. З останнього дорога йшла у напрямку до рік Морава і Мура довжиною 600 римських миль (888 км), досягаючи Балтійського узбережжя та племені естіїв[5]. Свідчення про останнє наявне вже у Геродота:
“… Адже я не вірю в існування ріки, що називається у греків Ерідан, котра впадає у Північне море (звідти, за розповідями, привозять бурштин)”[6].
Бурштиновий шлях проходив і через Галицьку землю: 1) Вісла — Сян — Дністер та 2) Німан — Західний Буг — Дністер, і з'єднував Балтійське та Чорне моря.[7]
На нижній Віслі у Вроцлаві (Бресляу, Переяслав) було перевалочне торжище. Саме звідти надходив бурштин у міста північної Італії.[8]
Археологічні дослідження давніх білоруських міст[9] дозволяють зробити висновок, що потоки візантійського імпорту в Городненське князівство та Полоцьку князівство йшли в основному через Волинь, тобто давнім бурштиновим шляхом.[7]
Ю. Колосовська звернула увагу на те, що намисто з бурштину латиняни називали словом «monilia», що дуже схоже на болгарське та українське «моністо».[10] Колосовська вважає, що це слово занесене у Середнє Подніпров'я з берегів Адріатики.
В регіоні Чорного моря, окрім Бурштинового шляху, проходив і Шовковий шлях[11].
Детальні мережі торгового маршруту. Вплив на цивілізації
Західноєвропейський бурштиновий шлях проходив по Рейну, Ельбі.[12]
Давній Центрально-європейський бурштиновий шлях зв'язував усю Європу в систему трьох морів: Балтійського, Адріатичного й Чорного. Із Балтійського моря цей бурштиновий шлях ішов з р. Вісла до Дунаю (через р. Варта—р. Одра—р. Морава). З Дунаю виходив у Чорне море або Адріатичне (через р. Раба, р. Драва, р. Сава), або навіть Егейське (через р. Морава Балканська, р. Маріца).[12]
Східноєвропейський бурштиновий шлях ішов із Вісли до Дністра: через р.Західний Буг—р. Серет або через р.Сян (Ярослав)—р. Вишня—р. Вережина чи р. Сян (Перемишль)—р.Вар—р.Стрвяж. Із Дністра йшов прямий шлях до Чорного моря.[12]
Існував ще один шлях від Дністра до Дунаю з виходом до Чорного моря — через Онут-Кучур-Прут-Дереглуй-Серет Карпатський.[12]
Ці головні транс'європейські шляхи існували ще в епоху міді й бронзи (ІІІ–ІІ тис. до н. е.). Цей період був часом зародження міжрегіональної торгівлі, коли почали діяти перші великі торгові шляхи: соляні, бурштинові, мідні, олов'яні, шовкові тощо.[12] Більшість із цих шляхів були й транскарпатськими і об'єднувалися в одну транскарпатську систему, оскільки в Карпатському регіоні були одні з найбільших у Європі родовищ міді, срібла та солі, а з Одера йшло в Карпати олово, яке потрібне для виготовлення бронзи.[12] Одночасно ці шляхи визначають і напрямки міграцій.
Міграції і завоювання
Тогочасний західноєвропейський бурштиновий шлях визначає напрямки міграції населення неолітичної культури лінійно-стрічкової кераміки, енеолітичної (трипільської, гумельницької, лендельської, лійчастого посуду та кулястих амфор), бронзової доби (культури шнурової кераміки, комарівсько-тшинецької, ноа, фракійського гальштату, голіградської), ранньозалізної доби (пшеворської, зарубинецької, липицької тощо).[12]
Східноєвропейський бурштиновий шлях визначає як напрямки міграцій прафракійських, праслов'янських, балтських і германських племен, але часто є й межею їх відповідних археологічних культур.[12]
Германські племена у ІІІ–ІІ ст. до н. е. бурштиновими шляхами завойовували Центральну Європу. Одна їхня група йшла по Ельбі до верхів'їв Рейну й Дунаю, а друга — по Віслі до Дунаю.[12] У перші століття нашої ери вони рушили вже на територію провінцій Римської імперії.
Особливого значення набули бурштинові шляхи в римський час (II–VI ст. н. е.). Ця «золота доба» європейської торгівлі та розповсюдження римського економічного й військового впливу та римської культури (у тому числі християнства) була перервана аварами (568–729 рр.).[12]
Бурштинові шляхи мали надзвичайно велике значення і як трансготські[13] й трансслов'янські шляхи міграцій. Готські (східногерманські) військові дружини були організаторами численних сухопутних, а також річкових і морських походів до Римської імперії. На території України, Молдови й Румунії готи перебували майже 200 років.[12] Основною їх територією стала в II ст. н. е. багата на річки й озера Волинь, слов'янське населення якої вимушено переселилося на Прикарпаття.[14][12]
Захопивши Волинь, готи через Західний Буг і Серет дійшли до Дністра, де розділились: одні пішли вниз Дністром до Чорного моря, а інші через Серет Карпатський дійшли до Дунаю.[12] Остготи стали політичним стержнем поліетнічної провінційно-римської черняхівської культури, поширеної в ІІ–V ст. на великій території України, Молдови й Румунії.[12] Володіючи всім Східноєвропейським бурштиновим шляхом, готи мали вихід як до Балтійського, так і до Чорного моря.[12] Тому східноримська (візантійська) імперія була змушена використовувати активніше Волзький шлях, а західноримська імперія — морський.[12] Нижня ділянка бурштинового шляху (Дністер — Серет Карпатський), очевидно, деякий час була границею остготів і вестготів. Останні зайняли карпатську Дакію (270–375 рр.), яку після них захопили гепіди.
Як і готська, слов'янська міграція старими бурштиновими шляхами з V ст.* особливо добре простежується археологічно в напрямку поширення найдавніших слов'янських пам'яток празького типу на Середній Дунай через Дністер—Віслу—Мораву й через Дністер—Серет Карпатський на Нижній Дунай.[12] Уперше виділившись (сформувавшись після загальної політичної й економічної кризи) з поліетнічної черняхівської культури на Середньому Подністров'ї (контактна зона фракійців-германців-слов'ян-сарматів), носії празько-корчацької культури до кінця VII ст. освоїли землі Моравії, Словаччини й Чехії. У VI ст. частина слов'янського населення Прикарпаття повернулася на землі Волині, залишені готами. Ці події стали тими першими історичними віхами, які визначили на багато століть етнічну та культурну спорідненість населення галицько-волинських земель.[12] Буго-Дністровська ділянка Вісло-Дністровського (Дунайського) шляху знову була в руках слов'ян Волині й Прикарпаття. У VI–VII ст. слов'янське населення празької культури (склавіни) й пеньківської (анти), вийшовши на Дунай, пішло далі на південь й опанувало землі Балкан.[12] Зокрема, прикарпатські хорвати заселили традиційно близькі їм за природно-кліматичними умовами гірські й передгірні райони Верхньої Драви та Сави. Таким чином, балканські хорвати взяли під свій контроль південну частину бурштинового шляху з виходом до Адріатичного моря (м. Аквілея).[12] Прикарпатські хорвати тримали традиційно нижню ділянку Східноєвропейського бурштинового шляху з виходом до Чорного моря й Дунаю.
З бурштиновими шляхами великою мірою були пов'язані й перші державотворчі процеси: утворення держав Само (625–659 рр.), Великої Моравії, Чехії, Польщі, Великої Хорватії, Київської Русі.[12] Уся їх рання історія була історією боротьби за контроль над цими транс'європейськими шляхами. Ті шляхи, які ще недавно їх об'єднували в один-єдиний слов'янський світ, тепер роз'єднали. Зокрема, по Західному Бугу й Сяну пройшла границя між західними та східними слов'янами. Стає більш зрозумілою й проблема боротьби Великої Моравії, а пізніше Чехії, Польщі та Київської Русі за «Червенські гради» (Західна Волинь) і Перемишль (Західна Галичина). Це була боротьба за оволодіння Вісло-Буго-Дністровським і Вісло-Сяно-Дністровським шляхами.[12]
- Хорватська: Jantarski put
- Чеська: Jantarová stezka
- Німецька: Bernsteinstraße
- Естонська: Merevaigutee
- Угорська: Borostyánút
- Італійська: Via dell'Ambra
- Латиська: Dzintara Ceļš
- Литовська: Gintaro kelias
- Польська: Szlak Bursztynowy або Jantarowy Szlak
- Російська: Янтарный путь
- Словацька: Jantárová cesta
- Словенська: Jantarjeva pot
На Рівненщині розроблено фестивальний маршрут «Бурштиновий шлях», який вперше був організований в 2010 році.[15]
Сучасна автомагістраль A1 у Польщі офіційно носить назву Автомагістраль Бурштинова.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
