Будинок на Терещенківській вулиці, 5
житловий будинок у Києві, Україна З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Будинок на Терещенківській вулиці, 5 — житловий будинок у Шевченківському районі Києва, на вулиці Терещенківській. Має статус пам'ятки архітектури та історії місцевого значення (охоронний № 1111-Кв). Зведений у 1934 році за проєктом харківського архітектора С. Григор'єва у стилі пізнього конструктивізму[1]. У цьому будинку, первісно відомому як «Перший будинок Раднаркому»[2], мешкало багато діячів науки та культури радянської доби[3].
| Будинок на Терещенківській вулиці, 5 | |
|---|---|
50°26′38″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д. | |
| Тип | будівля |
| Статус спадщини | пам'ятка архітектури місцевого значення України і пам'ятка історії місцевого значення України |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Київ |
| Архітектурний стиль | конструктивізм і неокласицизм |
| Архітектор | Григор'єв Сергій Вікторович |
| Скульптор | Гельман Макс Ісайович |
  Будинок на Терещенківській вулиці, 5 (Київ) | |
 | |
 Будинок на Терещенківській вулиці, 5 у Вікісховищі | |
Після перенесення у червні 1934 року столиці УСРР з Харкова до Києва, Рада народних комісарів УСРР наказала збудувати у Києві низку житлових будинків для своїх співробітників і працівників ДПУ, штабу УВО, ЦК, ВУЦВК, чия загальна потреба у житлі становила 1140 квартир[4]. У першій хвилі будівництва запланували звести п'ять житлових будинків загалом на 192 квартири[4], першим з яких став будинок на 12 квартир у київському Старому місті, на вулиці Терещенківській (тоді — Чудновського), 5 (інші чотири будинки спорудили на Липках). Будівництво житла для радянських урядовців довірили команді архітекторів з колишньої столиці — Харкова — на чолі з Сергієм Вікторовичем Григор'євим, чиєю першою спорудою в Києві став саме будинок на Терещенківській[5][6].
Вочевидь, проєктування першого урядового будинку почали ще до офіційного перенесення столиці до Києва, тому що так званий «Перший будинок Раднаркому» звели ударними темпами і урочисто здали того ж 1934-го року, до 27-ї річниці Жовтневого перевороту[7].
За радянських часів квартири у цьому будинку давали урядовцям і культурним діячам, лояльним до радянської влади[8]. Так, у будинку жили голова правління Спілки письменників України, депутат Верховних Рад УРСР і СРСР Микола Бажан, міністр освіти УРСР Іван Білодід, голова Держкіно УРСР Василь Большак, міністр освіти УРСР, голова Верховної Ради УРСР Павло Тичина. 26 січня 1980 року у квартирі, де жив останній, відкрили його літературно-меморіальний музей-квартиру[9][10]. Також у 1990—1996 роках у будинку діяв діяв меморіальний музей Миколи Бажана на громадських засадах, який очолювала вдова поета. Після її смерті у 1996 році меморіальний музей-квартира Бажана став частиною Національного музею літератури України.
Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну будинок № 5 постраждав від ракетного удару 10 жовтня 2022 року: були пошкоджені фасади та частково вибиті вікна, зокрема, в Літературно-меморіальному музеї Павла Тичини та музеї Миколи Бажана[11][12][13]. Музейні експозиції не постраждали.
Будинок чотириповерховий, з підвалами, цегляний, вкритий чотирисхилим вальмовим дахом, внутрішні перекриття пласкі. У плані прямокутний, двосекційний, на 12 дво-, три- та чотирикімнатних квартир[1][4].
В архітектурному плані будинок все ще відносять до періоду пізнього конструктивізму, проте в його плануванні та оздобленні вже помітні риси неокласицизму 1930-х років[14]. Останній проявляється перш за все у симетричному, вертикально розчленованому фасаді, центральна частина якого підкреслюється невисоким аттиком із ліпним фризом, а фланкують її невисокі рустовані ризаліти, в які винесені об'єми сходових кліток і суміжні з ними одновіконні прясла[15]. Вхідні групи в ризалітах первісно мали бути оформлені портиками, проте це викликало зауваження при затвердженні проєкту, тому реалізували інший, скромніший варіант, за яким вхідні двері обрамовувалися класицистичними спарованими пілястрами та увінчувалися ліпною аркою-архівольтом із замковим каменем під нею[15]. Втім, в оздобленні будинку все ще багато елементів, притаманних конструктивізму. Так, сходові клітки мають вертикальне засклення, розділене на три нерівні фрагменти вузькими віконними перекладками[2]. Балкони, що прилягають до ризалітів, зроблені кутовими, а прямокутні вікна чолового фасаду здебільшого майже квадратні, що також характерно для стилю конструктивізм[15].
Оздоблення чолового фасаду стримане: перший поверх і ризаліти прикрашені білими рустуванням, вікна третього і четвертого поверху — білими ліпними підвіконними фільонками, притаманними українському бароко[14], аттик центральної частини — великим білим ліпним панно. Також білим кольором прокреслені рамкові облямування віконних прорізів з другого по четвертий поверх і декоративні архівольти над вхідними дверима[1]. Автором ліпних вставок був скульптор М. І. Гельман[1]. Підвіконні вставки-фільонки містять декоративні рослинно-квіткові композиції, в центрі яких, в залежності від розмірів вікон, розташовується рельєфна ваза (у більших за розмірами фільонках) або куманець (у менших)[14]. Ліпне панно у фризі центральної частини первісно, за пропозицією Гельмана, мало містити зображення на тему дозвілля і відпочинку, натякаючи на те, що в цьому будинку відпочивають у родинному колі стомлені важкою працею радянські урядовці[16]. Втім, у реалізованому варіанті панно містить стандартні радянські символи: серп і молот у щиті, роги достатку та гірлянди[14].
Особливістю цього будинку став темно-сірий тиньк, яким вкриті його стіни[17]. Річ у тім, що наприкінці 1920-х років виснажилися місцеві поклади зеленої спондилової глини — основної складової київської жовтої цегли[17]. Окрім того, київські цегельні заводи після довгого періоду занепаду і розрухи були реконструйовані згідно із новими вимогами соціалістичного господарства, що, втім, призвело до зниження якості цегли[17]. Будинки, зведені у 1920-х роках, не тинькували, тому під впливом клімату вони швидко втрачали гарний вигляд. Це було абсолютно неприпустимо для будинків, де мала жити радянська еліта, тому новий будинок на Терещенківській (та й більшість наступних будинків цього періоду) вкрили рельєфним темно-сірими тиньком «під шубу»[17][7].
У 1937 році професор С. Гіляров у своїй статті «Два роки столичної архітектури» назвав будинок на Терещенківській, 5 «першою ластівкою столичної архітектури» і однією з «найбільш вдалих будов столичного Києва»[18]. Будинок № 5 — цікавий зразок архітектурного поєднання конструктивізму 1920-х та класицистично-монументальних форм 1930-х років[1].
- I поверх:
- кв. № 1 — академік Білодід Іван Костянтинович (липень 1957 — грудень 1974)[3]
- II поверх:
- кв. № 3 — поет Тичина Павло Григорович (у 1944—1967 роках)[3][10]
- кв. № 4 — диригент Турчак Стефан Васильович (у 1980—1988 роках)[9]
- III поверх:
- кв. № 5 — у 1934—1938 роках — радянський державний діяч Сухомлин Кирило Васильович (репресований), у 1944—1983 роках — письменник і громадський діяч Бажан Микола Платонович[3]
- кв. № 6 — академік Шліхтер Олександр Григорович (у 1936—1940 роках)[9]
- IV поверх:
- кв. № 9 — письменник Большак Василь Григорович (у 1973—1988 роках)[3]
- № квартири невідомий — оперна співачка Мірошниченко Євгенія Семенівна (у 1985—2009 роках)[19][20]
- № квартири невідомий — письменник Загребельний Павло Архипович (у 1977—1999 роках)[21]
- Миколі Бажану — бронзова з барельєфним портретом, скульптор І. Макогон, архітектор О. Стукалов; встановлена у 1984 році[9].
- Павлу Загребельному — бронзова з барельєфним портретом; встановлена 20 серпня 2014 року[21].
- Євгенії Мірошниченко — бронзова з барельєфним портретом, скульптор І. Мельничук; встановлена 27 квітня 2019 року[19][20].
- Кирилові Сухомлину — бронзова з барельєфним портретом, скульптор В. Проскуров, архітектор Г. Урсатий; встановлена у 1989 році[9], демонтована.
- Павлу Тичині — бронзова з барельєфним портретом, скульптор А. Фуженко, архітектор Т. Довженко; встановлена у 1971 році[9][22].
- Стефану Турчаку — бронзова з рельєфним зображенням ліри і нотного стану, скульптор В. Сівко; встановлена у 1994 році[9].
- Олександру Шліхтеру — білий мармур, архітектор І. Шмульсон; встановлена у 1959 році[9][22], демонтована в рамках декомунізації.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
