Брановицький Ігор Євгенович

І́гор Євге́нович Бранови́цький (25 квітня 1976(1976-04-25), Пуща-Водиця — 21 січня 2015(2015-01-21), Донецьк) — український військовик, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади, учасник війни на Сході України, захисник Донецького аеропорту. Під час вивезення поранених потрапив у полон російських силовиків, де і загинув від рук терориста Арсена Павлова (позив. «Моторола»). Герой України (2016, посмертно), лицар Ордену «Народний Герой України» (посмертно).

Ігор Євгенович Брановицький
Солдат
Загальна інформація
Народження	25 квітня 1976(1976-04-25) Пуща-Водиця, Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть	21 січня 2015(2015-01-21)[1] (38 років) Донецьк, Україна
Поховання	Берковецьке кладовище
Громадянство	Україна
Псевдо	«Натрій»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Десантні війська
Формування	90 ОАеМБ (81 ОАеМБр)
Війни / битви	Місія ООН в Анголі Війна на сході України Бої за Донецький аеропорт
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Орден «Народний Герой України» Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Брановицький.

Біографія

Народився 25 квітня в місті Київ. Батько — Євген Брановицький, офіцер радянської армії, учасник афганської війни, помер в 1990 від поранень. Мати — Ніна Костянтинівна, працювала фармацевтом. Ігор мав молодшого брата Юрія. Закінчив Київський технікум електронних приладів. Проходив службу в українській армії, служив у складі українського миротворчого контингенту ООН в Анголі. Учасник Революції Гідності. На момент смерті був розведений, дітей не мав^[2].

Війна на сході України

Мобілізований як доброволець, з кінця серпня 2014 року проходив військові навчання під Житомиром, з жовтня перебував у зоні АТО.

Президент України Петро Порошенко вручає нагороду Ніні Костянтинівні, матері Ігоря Брановицького

Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених з нового терміналу (серед них старшина Анатолій Свирид) і повернувся назад — разом із «Сєвєром» та Василем Соколовським, де був захоплений у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами у голову російським терористом Павловим («Моторола»)^[3]. У березні ідентифікований серед загиблих, яких вивезли з Донецька^[4].

Похований 3 квітня на Берковецькому кладовищі Києва (ділянка 86, ряд 11, місце 3)^{[5][6][7][8][9]}.

4 червня 2015 року нагороджений першою нагородою Ордена «Народний Герой України» (посмертно). Нагороду вручено матері героя^[10].

Нагороди

• Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2016, посмертно) — за виняткову особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[11];
• Орден «За мужність» III ст. (23 травня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[12];
• Указом № 1 від 4 червня 2015 р. нагороджений відзнакою Орден «Народний Герой України» (посмертно)^[13];
• Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно, 2015 р.).

Вшанування пам'яті

Знак «Кіборги» Брановицького Ігоря Євгеновича

В лютому 2016 року відкрито меморіальну дошку на будівлі технікуму, де навчався Ігор Брановицький.

5 вересня 2016 року Президент України Петро Порошенко в Маріїнському палаці вручив нагородні атрибути звання Герой України — орден «Золота Зірка» та інші — матері загиблого Героя Ніні Костянтинівні^[14].

2016 року на честь Ігоря Брановицького названо вулицю у Києві^[15].

29 грудня 2016 в Києві за підтримки благодійних фондів та участі громадських активістів й волонтерів презентовано колекційну марку, створену на честь воїнів, які загинули в боях на сході України. На ній зображені Ігор Брановицький, Ігор Гольченко, Микола Колосовський, Євген Лоскот, Андрій Матвієнко, Сергій Свищ, Олег Сидор, Сергій Табала, Георгій Тороповський.

8 вересня 2017 року в місті Кам'янець-Подільський на фасаді клубу військової частини А2738, де у 1995—1996 Ігор Брановицький проходив строкову службу, відкрито меморіальну дошку на його честь^[16].

25 жовтня 2019 року в Києві на честь Ігоря Брановицького було створено молодіжний простір «Натрій»^[17].

Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 21 січня^[18][19].

2022 року на честь Ігоря Брановицького названо вулицю у Кам'янці-Подільському.

Примітки

1. Українська Вікіпедія — 2004.

   d:Track:Q199698
2. Цензор.НЕТ. "Можливо, Захарченко попаде під амністію, але ж ця с#ка пальцем показала на мою дитину і сказала: "Розстріляти!"", – мама убитого в плену бойца Игоря Брановицкого. Цензор.НЕТ (рос.). Процитовано 3 квітня 2023.
3. Як «Моторола» стратив «кіборга» — розповідь очевидця // «ВВС Україна», 16 квітня 2015. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015.
4. Дорогою ціною. Як ми шукали зниклого кіборга // «Українська правда. Життя», 23 квітня 2015. Архів оригіналу за 23 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015.
5. Слава Богу! Разговаривал с Толей, киборгом «забытого батальона». // facebook George Tuka, 22 лютого 2015(рос.)
6. Я хочу, щоб ви запам'ятали ім'я та обличчя цього чоловіка
7. Війна забирає найкращих
8. Київ на колінах прощався з кіборгом, який прийняв мученицьку смерть від «Мотороли» (фото) // ГО «Український союз інвалідів, ветеранів Афганістану, учасників бойових дій», 4 квітня 2015. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 4 червня 2015. [Архівовано 11 квітня 2015 у Wayback Machine.]
9. Мого сина вбили двічі // «Українська правда. Життя», 30 квітня 2015. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 4 червня 2015.
10. 22 великих украинца удостоились звания «Народный Герой Украины»: среди них известные воины, медики и волонтеры. ФОТО
11. Указ Президента України від 23 серпня 2016 року № 349/2016 «Про присвоєння І. Брановицькому звання Герой України»
12. Указ Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
13. Ігор Брановицький. uaheroes.com. Архів оригіналу за 8 лютого 2022.
14. «Завдяки їхній самопожертві ми живемо та дихаємо», — Президент вручив ордени «Золота Зірка» Героя України матерям загиблих героїв АТО [Архівовано 6 вересня 2016 у Archive.is] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 5 вересня 2016 р.
15. Рішення Київської міської ради від 10 листопада 2016 року № 315/1319 «Про перейменування бульвару, вулиць, найменування площі та присвоєння імен скверам в місті Києві» // Хрещатик. — 2016. — № 127 (4897). — 23 листопада. — С. 5.
16. У Кам'янець-Подільському відкрили меморіальну дошку загиблому в Донецькому аеропорту Герою України Ігорю Брановицькому [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Міністерства оборони України, 8 вересня 2017
17. На честь «кіборга» Ігоря Брановицького у Києві створюють молодіжний простір «Натрій». Радіо Свобода. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019.
18. В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 21 січня 2022.
19.  Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 21 січня на YouTube

Посилання

• Он никогда не вернется домой… [Архівовано 28 вересня 2015 у Wayback Machine.], Валерий Логинов, офицер, позывной «Аскольд», Обозреватель, 27.09.2015 (рос.)
• У Києві відкрили меморіальну дошку Ігорю Брановицькому
• «День незалежності. Ігор Брановицький» з циклу документальних фільмів «Нескорені», телеканал СТБ, 2016 [Архівовано 26 квітня 2020 у Wayback Machine.]
• Ірина Штогрін. «Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» — Ніна Брановицька [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.] // «Радіо Свобода», 21 січня 2019
• Брановицький Ігор Євгенович [Архівовано 20 січня 2022 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
• Брановицький Ігор Євгенович [Архівовано 8 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Український меморіал

Попередник:	Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 163 23 серпня 2016	Наступник:
Чибінєєв Валерій Вікторович		Колодій Сергій Володимирович