Битва за Бахмут
бойові дії із захисту Бахмуту українськими військами З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Битва за Бахмут між українськими та російськими військами тривала із серпня 2022 по травень 2023 року під час російського повномасштабного вторгнення 2022 року. Вона завершилася відступом українських сил з міста. Битва стала найкровопролитнішою з початку російського вторгнення, і найкривавішою битвою піхоти з часів Другої світової війни. У ЗМІ битву називали «фортеця Бахмут» або «Бахмутська м'ясорубка».[⇨]
.png){kind=small}
Бахмут — районний центр Донецької області, що до російського вторгнення мав населення у 73 тисячі мешканців. Атаки на місто почалися у серпні 2022 року з південного сходу. Російські сили просувалися навколо міста у двох напрямках, беручи його з обох сторін у напівоточення. У січні 2023 року росіяни захопили Соледар, місто на північ від Бахмута, що суттєво ускладнило ситуацію для українських оборонців. У травні 2023 року українські війська відступили з Бахмута. В подальшому бої тривали на околицях, і до 2024 року російські війська підійшли до Часового Яру, що західніше Бахмута. Єдина околиця, яку українські війська продовжували тримати після відходу — Кліщіївка, панівна висота під Бахмутом.
Передумови
Бахмут, раніше відомий як Артемівськ, був місцем битви між Збройними Силами України та російськими бойовиками, що діяли під фасадом Донецької Народної Республіки в 2014 році. Терористичні угрупування захопили частину міста під час проросійських виступів в Україні в квітні 2014 року, і підрозділ українських спецпризначенців разом із Національною гвардією було направлено, щоб вибити бойовиків з міста. Проросійських бойовиків витіснили на околиці міста, де сутички тривали до липня 2014 року, коли вони остаточно відступили з цього району.[6]
Із 73 тисяч мешканців Бахмута до початку повномасштабної війни до травня 2022 року в місті лишалося менше 20 тисяч, завдяки цьому вдалося уникнути тієї кількості жертв, на яку сподівалися росіяни.[7]
Сили сторін
Перед битвою в Бахмуті український бригадний генерал Олександр Тарнавський стверджував, що Росія має перевагу в живій силі над Україною на східному фронті у співвідношенні п'ять до одного.[8]
Командування
На березень 2023 року керівником оборони східного фронту, в зону відповідальності якого входив Бахмут, був командувач ОСУВ «Хортиця» генерал-полковник Олександр Сирський. Обороною Бахмута керував бригадний генерал Андрій Гнатов. Безпосередньо ж у Бахмуті керували обороною комбриги 93-ї бригади полковник Павло Паліса та комбриг 3-ї бригади Національної гвардії полковник Олександр Півненко.[1]
Хід бойових дій
Узагальнити
Перспектива
Після захоплення Попасної 22 травня українські війська відійшли від міста, щоб посилити позиції в Бахмуті.[9] Тим часом російським військам вдалося просунутися на трасу Бахмут-Лисичанськ, поставивши під загрозу українські частини в районі Лисичанськ-Сєвєродонецьк.[10][11]
Обстріли Бахмута тривали до кінця червня та липня, посилившись після початку боїв під Сіверськом 3 липня.[12]
Після боїв за Сєвєродонецьк і Лисичанськ російські сили захопили більшість Луганської області, а поле битви змістилося в бік міст Бахмута та Соледару.
7 липня захисники змусили російських окупантів відступити під Бахмутом, відбивши кілька атак супротивника.[13]
25 липня українські сили відступили з Вуглегірської ТЕС разом із сусіднім селищем Новолуганське, давши російським силам «невелику тактичну перевагу» в напрямку Бахмута.[14]
Початок штурму Бахмута
1 серпня російські війська завдали масованих наземних ударів по населеним пунктам на південь і південний схід від Бахмута. Про те, що битва за Бахмут почалася, заявили і Міноборони Росії, і проросійські телеграм-канали.[15][16] Наступного дня Україна повідомила, що російські війська посилили авіаудари та обстріли Бахмута, розпочавши наземну атаку на південно-східну частину міста.[17] 4 серпня найманцям групи Вагнера вдалося прорвати українську оборону та вийти на вулицю Патріса Лумумби на східній околиці Бахмута.[18]
Російський ракетний удар 22 вересня знищив головний міст через річку Бахмутка, що розділяє місто навпіл, порушивши як цивільні переїзди, так і матеріально-технічне забезпечення українських військових.[19]
На кінець вересня 2022 року бої продовжували мати позиційний характер, а бойові дії йшли навколо Зайцева, Майорська,[уточнити][20] Одрадівки, траси Т 0513 з максимальним оперативним успіхом Збройних Сил Росії у вигляді захоплення Жованки.[21]
16 жовтня Міністерство оборони України опубліковало відео з позицій ЗСУ під Бахмутом.[22]
 |
Ні, це не кадри з нового фільму Сема Мендеса про битву під Верденом, або на Соммі. Йдеться про окопи у Бахмута Донецької області, які українська піхота кілька місяців утримує під шквальним вогнем рашистів |  |
— Міністерство оборони України у Twitter, [23] | ||
23 жовтня в східних околицях російські війська були відкинуті на 2 км в ході контратаки Збройних сил України.[24]
27 жовтня ЗС РФ захопили цементний завод.[25]
За даними CNN на 4 листопада, російські війська атакували меблеву фабрику.[26]
На початку грудня російські війська підійшли впритул до міста, зокрема, були взяті село Весела Долина, частина села Опитне і села Іванград. Українські війська вдались до маневреної оборони, проводячи контратаки і завдаючи втрат противнику.
9 грудня президент Володимир Зеленський звинуватив Росію в «знищенні» Бахмута, назвавши його «ще одним донбаським містом, яке російська армія перетворила на спалені руїни». Колишній військовий і очевидець бою Петро Стоун назвав бахмутський фронт «м'ясорубкою», мовляв, росіяни «цілодобово покривають Бахмут вогнем».[27]
20–21 грудня Бахмут відвідав президент України Володимир Зеленський.[28] Президент зустрівся з бійцями, нагородив медалями та виступив з промовами.[29] Візит відбувався на фоні активізації обстрілів міста.[30][31]
26 грудня губернатор Донецької області Павло Кириленко заявив, що місто зруйноване більш ніж на 60 відсотків.[32]
Нічийна земля на околиці Бахмута, листопад 2022 р.
Центр дітей та юнацтва після обстрілу 13 листопада
Президент України Володимир Зеленський в Бахмуті, 20 грудня 2022
.jpg)
.jpg)
8 січня під Бахмутом українські прикордонники ліквідували опорний пункт ворога.[33]
10 січня росіяни встановили вогневий контроль над трасою до Соледара.[34]
12 січня росіяни не змогли просунутись, їхні спроби штурму були провалені.[35]
13 січня Українські прикордонники знищили кілька груп ПВК Вагнера.[36]
14 січня було відомо, що в Бахмуті знищили 4158 житлових будинків.[37]
19 січня ЗСУ знищили два безпілотники ЗС РФ.[38]
20 січня Українські прикордонники відбили штурм росіян.[39]
21 січня росіяни не змогли прорвати оборону, прикордонники зупинили атаку.[40] Також було ліквідовано найманця з Танзанії, який воював у складі ПВК Вагнера,[41] і ворожий міномет.[42]
Захоплення Соледара
Водночас ситуація в самому місті та навколо нього була досить напруженою, великих перемог, які могли б змінити хід Битви за Бахмут, Українським військам здобути не поталанило, ворог продовжував активні бойові дії.
11 лютого ЗСУ збили ворожий літак[43]
Згідно витоку розвідувальних даних з Пентагону, стало відомо, що станом на 25 лютого 2023 року український гарнізон міста ледь не опинився в оперативному оточенні. Українським військовим була доступна лише одна ґрунтова дорога, що перебувала під артилерійським обстрілом супротивника. Аби запобігти повному оточенню, було залучено підрозділ «Кракен» та резервні підрозділи, які планувалось застосувати в майбутньому контрнаступі.[44]
2 березня голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко повідомив, що місто було зруйноване на 80 %, в ньому залишилося менше 5 тисяч мешканців.[45]
3 березня російські військові зруйнували міст на автомобільній дорозі між Бахмутом та селом Хромове.[46]
7 березня, за повідомленням ISW, російські війська зайняли східну частину міста.[47]
10 березня ЗСУ провели контратаку на сході Бахмута.[48]
11 березня Олександр Сирський заявив, що оборона Бахмута ламає плани росіян і змушує відмовитись від просування далі, хоча особливо помітних успіхів України все ще немає.[49]
28 березня підрозділи зенітно-ракетних військ Повітряних Сил Збройних Сил України знищили російський бомбардувальник Су-24М.[50]
31 березня бійці ЗСУ змусили російські окупаційні війська знизити темпи наступу в Бахмуті, стабілізувавши свої фланги на півночі і півдні. Про це йдеться у звіті аналітиків американського Інституту вивчення війни (ISW)[51]
3 квітня керівник угруповання «Вагнер» Пригожин заявив про нібито взяття Бахмута, показавши відеозвернення на фоні російського прапору, який, за його словами, було встановлено на адміністративній будівлі в Бахмуті. Інформацію про захоплення міста спростував заступник міського голови Марченко.[52]
В другій половині квітня українські військові повідомляли про застосування росіянами невстановлених газових речовин задушливої дії. Спроби росіян прорвати оборону в Бахмуті та його околицях відбуваються регулярно, проте не дають великого успіху, тим не менш російські війська, хоч і дуже повільно, але продовжують наступ.[53]
28-29 квітня на Бахмутському напрямку відбулось 27 боїв, армія РФ здійснила понад 500 обстрілів. ЗСУ продовжують контролювати дороги, які ведуть в місто, попри спроби РФ їх захопити.[54]
Станом на початок травня, згідно з аналізом ISW, російські окупанти контролювали більшу частину міста.[47]
5 травня голова російської ПВК «Вагнер» Євгеній Пригожин повідомив, що його підрозділ може вийти з Бахмуту 10 травня, оскільки, за його словами, чиновники не хочуть постачати вагнерівців боєприпасами та зброєю в необхідній кількості.[55]
6 травня російський чеченський державний діяч Рамзан Кадиров пообіцяв зайняти позиції ПВК «Вагнер» у разі їхнього відступу через брак боєприпасів.[56]
8 травня українським бійцям вдалось просунутись та звільнити від ворогів 1 кілометр території.[57]
10 травня українські військові звільнили ще кілька квадратних кілометрів території, контрольованої ворогом, поблизу Бахмута.[58]
В період з 10 по 12 травня речник Східного угруповання Збройних сил України Сергій Череватий та Олександр Сирський офіційно заявляли про просування українських сил на дистанцію від 250 метрів до 2 кілометрів, залежно від ділянки.[59][60]
В середині травня українські Збройні Сили продовжують контратаки в районі Бахмута.[61]
18 травня ЗСУ продовжують вести контрнаступальні дії на окремих ділянках фронту й просунулися вглиб на 700 метрів, звільнивши урочище Ступки. В самому Бахмуті найманці ПВК «Вагнер», за підтримки російських формувань, повільно, але просуваються.[62]
Відступ українських сил з Бахмута
20-21 травня російське командування заявило про повне захоплення Бахмута, проте українська влада надалі це заперечувала.[63] Взяття Бахмута росіянами фактично було визнано і ISW.[47]
21 травня Ганна Маляр та Череватий заявили, що ЗСУ утримують споруди та приміщення у південно-західній частині міста, а також взяли Бахмут в напівоточення.[64][65] Пізніше Сирський заявив, що ЗСУ готується до тактичного оточення міста.[66][67]
21 травня було підтверджено присутність ЗСУ в Бахмуті, в «районі літака», так як відео окремої президентської бригади було геолоковано.[68]
25 травня Ганна Маляр заявила, що ЗСУ продовжують тиснути ворога на флангах, щоб взяти місто у тактичне оточення.[69]
27 травня ISW заявив, що контратаки ЗСУ ускладнюють деблокаду ПВК Вагнера.[70] В той же день на околицях Бахмута було знищено РСЗВ «Град».[71]
29 травня Ганна Маляр заявила, що ворог намагається посилити підрозділи, але інтенсивність наступу менша.[72]
Наслідки російських артилерійських обстрілів житлових кварталів у південно-західній частині Бахмута, початок квітня 2023 року
,_frame_15989.jpg)
.jpg)
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
Український контрнаступ 2023
Влітку 2023 року позиції навколо Бахмута стали одним із напрямків довгоочікуваного українського контрнаступу.
Станом на початок червня Сили оборони України, зокрема, 3 ОШБр, повільно просувались на висотах довкола міста.[73] Російські полонені з підрозділу «Шторм Z», захоплені в ході контратак, розповідали про використання російськими військами загороджувальних загонів проти них.[74]
До кінця червня українські військові змогли відбити кілька позицій в районі Курдюмівки, Кліщіївки та на трасі Слов'янськ — Бахмут.[75][76][77]
Під час усього літа 2023 року українські сили поступово вели бої на півдні та півночі Бахмута, займаючи ключові висоти з метою здійснити оперативне оточення міста.
15 вересня 3 ОШБр разом з іншими підрозділами звільнила Андріївку. За заявами командування бригади, внаслідок «блискавичної атаки» ворожу 72 ОМСБр було оточено та знищено повністю, включно з начальником розвідки, трьома командирами батальйонів і особовим складом.[78] За словами заступника командувача 3 ОШБр Максима Жоріна, бої були надзвичайно важкими, але цей населений пункт є дуже важливим плацдармом для подальших боїв за Бахмут, а також дозволяє встановити вогневий контроль над залізницею.[79]
17 вересня бійці 80 ОДШБр, 5 ОШБр та бригади поліції «Лють» звільнили Кліщіївку.[80] Того дня російськими джерелами було підтверджено загибель командира 31-ї десантно-штурмової бригади полковника Андрія Кондрашкіна із позивним «Дунай».[81] За даними журналіста Юрія Бутусова, це сталося під Бахмутом. Кондрашкін та частини 31-ї бригади відбивали атаки 3-ї штурмової бригади ЗСУ на південь від села Андріївка, але українські сили прорвали оборону російських сил на цій ділянці.[82]
18 вересня командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський заявив, що на Бахмутському напрямку було пробито російську лінію оборони, а кілька найпідготованіших підрозділів ЗС РФ втратили боєздатність, серед них 72-га, 31-ша та 83-тя бригади.[83]
19 листопада росіяни влаштували невдалий штурм: двох було вбито, одного взято в полон.[84]
Оцінки
У ЗМІ битву називали «фортеця Бахмут»[85][86][87] або «Бахмутська м'ясорубка».[88][89]
Битва за Бахмут — найкровопролитніша битва з початку російського вторгнення в Україну 2022 року,[90][91] і найкривавіша битва піхоти з часів Другої світової війни.[92][93][94][95]
У мистецтві
- SPIV BRATIV — Бахмут[96]
- Антитіла — Фортеця Бахмут[97]
- Документальний фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» (2025)[98]
Див. також
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.