Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Олесь (Олександер, Олександр) Йосипович Бабій (17 березня 1897, с. Середня, нині Калуського району Івано-Франківської області — 2 березня 1975, Чикаго, США) — український письменник та літературознавець[1], автор гімну ОУН «Зродились ми великої години». Доктор літературознавства. Писав під псевдонімом Хмелик[2].
| Олесь Бабій | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Псевдонім | «Хмелик» | |||
| Народився | 17 березня 1897 с. Середня, Калуський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина | |||
| Помер | 2 березня 1975 (77 років) м. Чикаго,  США | |||
| Поховання | Український цвинтар святого Миколая | |||
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР →  Польща → США | |||
| Національність | Українець | |||
| Діяльність | поет, прозаїк, драматург, есеїст | |||
| Alma mater | Празький університет | |||
| Науковий ступінь | Доктор літературознавства | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1919—1975 | |||
| Жанр | вірш, поема, повість, новела, оповідання, п'єса, монографія, мемуари | |||
| Magnum opus | Марш українських націоналістів (пісня) | |||
| Партія | Організація українських націоналістів | |||
|
| ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.[3]
 Зовнішні відеофайли | |
|---|---|
 |
Гімн ОУН «Зродились ми великої години» |
Народився в селі Середня Калуського району в багатодітній селянській родині. Початкову освіту одержав у містечку Войнилів, середню здобував у Калушi, Чорткові та Львові.[4]
У 1914 році зголосився добровольцем до УСС, але, через обмеженість чисельності, був направлений до іншої частини армії Австро-Угорщини, воював на італійському фронті[5].
Після проголошення ЗУНР став заступником Миколи Федюшка, який був комендантом військової міліції у Войнилові.
У 1919-му взяв участь у поході Галицької армії на Київ. Захворів на тиф і одужав. Перебув з УГА увесь час – аж до інтернування в польських таборах, звідки вдалось втекти.
Після війни у Львові, разом з Василем Бобинським, Романом Купчинським та Юрієм Шкрумеляком, організував групу поетів-символістів «Митуса», публікувався в газетах.
Українське громадсько-політичне життя в цей час найвільніше розвивалося у Чехословаччині і він виїхав до Праги. У 1924-29 роках він здобув вищу освіту і став доктором літературознавства в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, який був відкритий за підтримки чеського уряду в Празі. У 1926-27 роках був редактором журналу ГУНМ «Національна думка».
У 1927-му в Празі вийшла поема Бабія «Гуцульський курінь», яку Дмитро Донцов назвав антиподом «Червоної зими» Володимира Сосюри.
З 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні відбувся перший Конгрес українських націоналістів. Олесь Бабій на ньому був одним із представників ГУНМ, очолював культурно-освітню комісію та виступав на пленумі. У 1929 році після Конгресу повернувся до Львова, де співпрацював з газетою «Діло».
У 1931 році польська поліція заарештувала шістьох учасників Конгресу, впізнаних за фотографією, — Олеся Бабія, Осипа Бойдуника, Юліяна Вассияна, Євгена Зиблікевича, Степана Ленкавського, Зенона Пеленського. У 1932 році, коли Бабій перебував під арештом, у журналі «Розбудова нації» було опубліковано його гімн ОУН «Зродились ми великої години», котрий було визнано найкращим проєктом гімну націоналістів із поданих на розгляд.
5 вересня 1932 року розпочався процес над учасниками Конгресу, 9 вересня 1932 р. у Львові винесли вирок Олесю Бабію, засуджений до 4 років в'язниці. Поки Бабій відбував свій термін, Богдан-Ігор Антонич назвав його найздібнішим поетом свого покоління. Вийшовши з в’язниці, видав у 1936 році повість «Дві сестри.
Друга світова війна змусила Бабія покинути Львів. У 1939 році він виїздить до Холма, працював шкільним інспектором на Підляшші, вчителем гімназії в м. Холм.
У 1944 році емігрував за кордон, до Німеччини, де в таборах для переміщених осіб у Карлсфельді та Мюнхені прожив чотири роки.
1948 виїхав до США. Працював у Чиказькому університеті, в редакції українського часопису. Член Об'єднання українських письменників «Слово». В цей період найбільш здібний поет свого покоління переважно вчителював. В американському періоді його творчості, який став останнім, треба виділити поему «Повстанці», видану 1956 року, і п’єсу в одній дії «Олена Степанівна» — 1966 року. Поема «Повстанці» є своєрідною віршованою хронікою українського села першої половини ХХ століття, яке весь час має боронитись від завойовників. П’єса «Олена Степанівна» присвячена першій українській жінці-офіцеру, хорунжій Січових Стрільців Оленів Степанів (псевдо — Степанівна). Події у п’єсі відбуваються 1915 року в розпал боїв на горі Маківка. Дідич просить Андрія Мельника відсторонити Олену Степанівну від участі в бойових діях, а їй пропонує вигідний шлюб. Але Олена Степанівна без вагань обирає битву і пророкує появу вільної Української Держави.
Помер 2 березня 1975 року у Чикаго. Похований на цвинтарі святого Миколая.[6]
Першим надрукованим твором Хмелика став написаний молодим старшиною УГА під Соколівкою вірш «На Київ!» («Над Київом хмара нависла грізна»), створений під час наступу на однойменне місто об'єднаних українських армій, Наддніпрянської й Галицької. Його було опубліковано в газеті «Стрілецька думка» від 5 жовтня 1919 року, ще раніше, покладений на мелодію «Сокільського маршу» Ярославенка, він увійшов до маршового репертуару військових оркестрів.
Загалом Бабій Олесь Йосипович — автор поетичних збірок «Ненависть і любов» (1921), «Поезії» (1923), «Прамати» (1923), «Під шум Прута» (1923), «За щастя оманою» (1930), «Перехрестя» (1930), «Остання офіра цісареві» (1937), «Пожнив'я» (1939), «Світ і людина [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]» (1947); поем «Гуцульський курінь» (1927), «Жнива» (1946), «Повстанці» [Архівовано 6 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (1956); збірок малої прози «Шукаю людини» (1921), «Гнів» (1922); повістей «Перші стежі» (1931), «Дві сестри» [Архівовано 6 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (1938), «Останні» (1938); драматичних творів «Родинна тайна», «Воєнна любов», «Олена Степанівна [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.]» (1966); досліджень про творчість Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Богдана-Ігоря Антонича та інших письменників. Також написав вступне слово до львівського видання поеми «Енеїда» І. Котляревського (1936), монографію про літературознавця М. Євшана, спогади про художника П. Ковжуна. Співробітник «Літературно-наукового вістника», часопису «Діло» та інших львівських видань.
Уперше новий Марш української армії було представлено 13 березня 2017 року в Києво-Могилянській Академії, напередодні Дня українського добровольця. «Зродились ми великої години» виконали Олег Скрипка та Ансамбль пісні й танцю ЗСУ. Слова Маршу — це видозмінений текст Гімну українських націоналістів («Зродились ми великої години») Олеся Бабія і Омеляна Нижанківського.
24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став маршем українського війська на параді до дня Незалежності України. Також тут вперше було офіційно використано вітання «Слава Україні!» — «Героям Слава!»[4][5].
14 березня 1997 р. в с. Середнє на стіні школи була відкрита пам'ятна дошка на честь 100-річчя з дня народження поета.
4 листопада 2021 року Київрада перейменувала вулицю Миколи Кузнєцова на честь Олеся Бабія.[7]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
