Бабій Олексій Михайлович

Олексі́й Миха́йлович Бабі́й, або Олекса Бабій, псевдоніми «Арієць», «Білий» (також мав прибране прізвище «Андрій Левчук»^[1]; 11 вересня 1909, с. Жизномир — 18 липня 1944) — активний член мельниківської фракції ОУН^[2].

Олексій Михайлович Бабій
старшина артилерії дивізії СС Галичина
Загальна інформація
Народження	11 вересня 1909(1909-09-11) Жизномир, Бучацький район, Тернопільська область, СРСР
Смерть	18 липня 1944(1944-07-18) (34 роки) Гута Пеняцька
Псевдо	«Арієць», «Білий»
Військова служба
Приналежність	Українська держава (1941)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бабій.

Не плутати з Бабій Олесь Йосипович.

Життєпис

Олекса Бабій народився 11 вересня 1909 року в с. Жизномирі Бучацького повіту коронного краю Королівство Галичини та Володимирії Австро-Угорської монархії (нині у складі Бучацької міської громади Тернопільської области, Україна).

Навчався в Бучацькій гімназії^{[джерело?]}, закінчив учительську семінарію в Чорткові.

У 1928 році в Жизномирі створили осередок руханкового пожежного товариства «Луг», секретарем якого став Олекса Бабій. Однорічну військову службу відбував у польській артилерії^[3].

З 1930-х — член ОУН, арештований поліцією. Щоб уникнути переслідувань, емігрував до Парижа (Франція), працював у часописі «Українське слово»^[3]. Влітку 1941 р. був учасником похідних груп ОУН(м) на Полтавщині та Харківщині.

В 1941 році Бабій - співробітник зондеркоманди 4А Айнзацгрупи С, яка брала участь, зокрема, у масовому винищенні євреїв у Бабиному Ярі 29 - 30 вересня 1941 року в Києві. Його особиста участь у діях групи не підтверджена, на думку історика Юрія Радченка: «Невідомо докладно чим Бабій займався в період підготовки та проведення розстрілів у Бабиному Яру 29-30 вересня».^[4].

В 1942 року вдалося уникнути розстрілу гестапо під м. Кременчук Полтавської області. Перейшов на нелегальне становище. З 01.1943 р. бойовий ком. ОУН(м), здійснив вдалий напад на Дубенську в'язницю. К-р загонів ОУН(м) на Кременеччині та у Володимир-Волинському р-ні Волинської обл.

У квітні 1943 р. за наказом Проводу ОУН(м) Олексій Бабій вступив до Галицької стрілецької дивізії СС, що пізніше отримала назву 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина», пройшов старшинський вишкіл^[1]. 18 липня 1944 року загинув під час битви під Бродами.

Похований біля села Гута-Пеняцька Бродівського р-ну Львівської області.

Вшанування

На честь 110 - річниці Олекси Бабія в його рідним селі Жизномир Тернопольскої області на бібліотеці була встановлена меморіальна дошка.^[5]

Примітки

1. Мизак, Нестор (2004). За тебе, свята Україно. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА: Книга четверта. Чернівці: Букрек. с. 330. ISBN 978-966-600-573-4.
2. Ленартович, О.Ю. (2011). Український національно-визвольний рух на Волині в роки Другої світової війни. Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки. с. 209, 215. ISBN 978-966-600-573-4.
3. Лесів, Роман (Червень 2018 року). "Арієць": життя і боротьба (PDF). Українське слово. с. 8. Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2018.
4. Юрій Радченко. «…з Житомира мене перекинули на фронт до м. Василькова для пошуку комуністів і жидів, пізніше – бандерівців»: біографія активіста ОУН (м) Олекси Бабія в світлі «Спогадів про втечу від розстрілу» *. www.historians.in.ua. Процитовано 30 травня 2023.
5. На Тернопільщині відкрили пам'ятну дошку бійцю ОУН. @bastion_tv (укр.). 21 жовтня 2020. Процитовано 30 травня 2023.