Митуса

Митуса — придворний співець перемиського єпископа (1240). Митуса — певно, зменшувальна форма від імені Дмитро^[1].

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Митуса (значення).

Файл:Husli Kyyiv.jpg

Зображення давньоруського співця на срібному браслеті. XII ст.

Співець Митуса у літописній та науковій літературі

Згадується у Галицько-Волинському літописі як «славетний співець», «який колись із гордості не схотів служити князю Данилові». Як зазначав Михайло Максимович, «Митуса був знаменитий у свій час церковний співець, що належав до півчих перемиського владики, але не побажав вступити до півчих князя Данила Романовича». Натомість історик Д.Іловайський (1832—1920) вважав Митусу придворним поетом з числа князівських дружинників.

Співець Митуса у художній літературі

Микола Костомаров присвятив Митусі баладу «Співець Митуса»^[2], а Іван Франко — поему «Бунт Митуси»^[3].

Джерела та література

• М. Ф. Котляр. Митуса [Архівовано 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 685. — ISBN 978-966-00-1028-1.

Література

• Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К.: Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
• Галицько-Волинський Літопис. Переклад Л.Махновця [Архівовано 16 травня 2013 у Wayback Machine.]

Посилання

• Митуса Дмитро // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — [Л – М]. — С. 395.
• Митуса // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 988. — 1000 екз.
• КАЛИНОВА КРОВ НАШИХ ПІСЕНЬ… [Архівовано 9 листопада 2011 у Wayback Machine.]
• Співець Митуса