Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Арно Шікеданц (нім. Arno Schickedanz; 15 грудня (27 грудня) 1892[1], Рига — наприкінці квітня 1945, Берлін) — німецький партійний діяч, дипломат, урядовець доби націонал-соціалізму, начальник штабу зовнішньополітичного управління НСДАП[2]. Пропонувався на посаду райхскомісара України[3], пізніше затверджений на посаді керівника планованого райхскомісаріату Кавказ.
| Арно Шікеданц | |
|---|---|
 | |
| Народився | 27 грудня 1892 Рига, Російська імперія |
| Помер | 15 квітня 1945 (52 роки) Берлін, Третій Райх |
| Країна | .svg){kind=small} Німеччина |
| Діяльність | політик, журналіст, дипломат |
| Відомий завдяки | посаді начальника штабу зовнішньополітичного управління НСДАП |
| Alma mater | Ризький технічний університет |
| Знання мов | німецька |
| Учасник | Перша світова війна і Друга світова війна |
| Посада | райхскомісар Кавказу |
| Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини |
| Конфесія | лютеранство |
Народився в Ризі (тоді — Російська імперія). Походив із балтійських німців. У своєму рідному місті познайомився з Альфредом Розенбергом, який виріс в естонському місті Ревель, а з 1910 року навчався в Ризькій політехніці. У літературі Розенберг зокрема називає Шікеданца «шкільним другом» і «корбратом»[4]. Згадка як про шкільного друга зумовлена спільним навчанням у Ризькій політехніці[5], а «корбрат» походить від заснованої 1875 року студентської корпорації (кор) «Рубонія», членами якої Розенберг і Шікеданц стали одного й того самого дня, 2 березня 1911 року[6]. В силу такої рано виниклої дружби Шікеданц залишався одним із небагатьох нерозлучних друзів Розенберга.[7] Зв'язок з Розенбергом мав визначальний характер і відтоді справляв вирішальний вплив на все його життя.
Разом із Розенбергом, як засвідчує Album Rubonorum, він із літа 1915 року продовжив навчання у Москві, здобувши там у січні 1918 року фах хіміка[8]. Тим самим особисто зіткнувся з правлінням більшовиків[9]. Восени 1918 року записався добровольцем у німецький кавалерійський полк[8] і таким чином узяв участь як вояк кайзерівської армії у Першій світовій війні[5]. Перед кінцем війни в 1918 році Шікеданц працював спільно з Ервіном фон Шойбнером-Ріхтером, Отто фон Курзелем і Максом Гільдебертом Бемом на німецьких окупантів у Ризі у відділі преси при Головному командуванні 8-ї армії (Обер Ост VIII)[5]. Отто фон Курзель, із яким Шікеданц до того часу співпрацював, був першим поряд із Ернстом Фрідріхом Тоде, кого відвідав Розенберг після переїзду в Мюнхен наприкінці 1918 року[10]. 1919 року він вступив у Балтійський ландесвер,[5][9] який у травні 1919 року відвоював окуповану більшовиками Ригу.
На початку двадцятих років Шікеданц працював у заснованій Максом фон Шойбнером-Ріхтером організації «Відродження» (нім. Wirtschaftliche Aufbau-Vereinigung), де він із фон Шойбнером-Ріхтером і Біскупським займався поточними справами[4][11]. Водночас Шікеданц був заступником директора[12] та особистим секретарем віцепрезидента організації Біскупського. Спільно з останнім він домовився з російським спадкоємцем престолу, великим князем Кирилом Володимировичем Романовим, що генерал Людендорф[13] міг би використати гроші в розмірі 500 000 золотих марок на просування спільної національної німецько-російської справи[14].
Шікеданц також підтримував фон Шойбнера-Ріхтера щодо видання тижневика «Економічно-політична кореспонденція „Відродження“ зі східних питань та їхнього значення для Німеччини» (нім. Wirtschaftspolitische Aufbau-Korrespondenz über Ostfragen und ihre Bedeutung für Deutschland).[11] З 1923 по 1933 рік Шікеданц був керівником берлінського бюро антисемітської щоденної газети Völkischer Beobachter[15]. За свою участь у гітлерівському путчі Шікеданц був пізніше зарахований до «старих бійців» і отримав так званий «орден крові»[16].
1927 року Шікеданц опублікував нібито гностичний і апокаліптичний[17], а також радикально антисемітський твір «Єврейство — антираса», а 1928 року його змістове продовження «Соціал-паразитизм у житті народів», де зобразив євреїв як «расу» паразитів і шкідників.[4] На останню публікацію потім відверто посилався Розенберг, перейнявши поняття та ідею паразитичної «антираси» в його вперше виданому 1930 року «Міфі XX століття».[18]
У нацистській Німеччині Шікеданц перебував на керівних посадах як у зовнішньополітичному управлінні НСДАП (APA), так і у міністерстві окупованих східних територій (RMfdbO). На чолі цих обох нацистських відомств стояв партійний ідеолог Альфред Розенберг. Важливість Шікеданца полягала в його ролі ідейного натхненника антисемітизму в усіх органах Розенберга[4]. Йому приписується першість у створенні терміну «антираса» (нім. Gegenrasse)[4]. Йому також належить ключова роль у розбудові зовнішньополітичного управління[5].
26 грудня 1934 року Розенберг висловив свою зацікавленість у налагодженні зв'язків із королем Румунії Каролем II, при цьому хотів, щоб ці зв'язки встановив Шікеданц. Того дня Розенберг записав у своєму щоденнику: «Наближається Різдво, я повинен відправити Лекку з кількома втішними словами після майже 3 тижнів перебування назад у Бухарест. Надіюся, в січні вдасться відновити обірвані ниточки. Зв'язки Румунії з Н.[імеччиною] справді варті зусиль. Шікеданц мав би тут поговорити з королем наодинці, щоб підготувати договір про дружбу, з „нашим“ посланництвом можливо все»[19].
15 червня 1939 року Шікеданц на посаді керівника управління «Схід» в APA надіслав голові райхсканцелярії Гансу Генріху Ламмерсу свою розробку східноєвропейських питань[20]. На тлі ідеології германізації APA він виступав проти пакту Гітлера-Сталіна, оскільки той обмежував би можливості розширення «німецького життєвого простору»[20]. Адже, як ідеться в доповіді, особливо з огляду на українців і білорусів, для майбутнього облаштування східного простору «політико-психологічна обробка населення цих земель, з одного боку, служить полегшенню суто військових дій, а з другого боку, можливому подальшому використанню окремих національностей у німецьких інтересах»[20]. Тут Шікеданц уперше сформулював ідею APA про те, що Німеччина повинна єднатися проти Росії з неросійськими народами всередині та за межами Радянського Союзу[20]. Вже в тому самому році Шікеданц подав заявку на посаду у зовнішньополітичний відділ райхсканцелярії, та все ж його прохання було відхилено[21]. А Розенберг 25 серпня 1939 року у своєму щоденнику відзначив: «У мене є відчуття, що цей московський пакт коли-небудь помститься націонал-соціалізму. […] Як ми можемо ще говорити про порятунок і облаштування Європи, коли нам доводиться просити допомоги у руйнівника Європи?»[22].
Не пізніше, ніж у вересні 1939 року послабився зв'язок між APA та Лондоном. Розенберг писав 24 вересня 1939 року: «Вчора ось прийшов з Монтре папірець брит.[анського] радника англ.[ійського] міністерства авіації. Він просить, щоб приїхав Шікеданц. Тож він дотримав свого слова, (тоненька) ниточка до Лондона все ще тримається. Завтра доповісти фюреру та Г.[ерінгу]. Мені цікаво, чого панове з Лондона очікують від нас у вигляді можливої основи для миру»[23].
У квітні 1940 року Розенберг утілив свій намір працевлаштувати Шікеданца в райхсканцелярії як зв'язкового APA. 13 квітня 1940 року він записав у своєму щоденнику: «Оскільки Р.[айхс]-комісаріат Норвегії підзвітний Р.[айхс]-канцелярії, Шікеданц провів перемовини з Ламмерсом, який призначив його уповноваженим Р.[айхс]-канцелярії. Тепер через його руки проходить усе листування з Норвегією (включаючи МЗС)»[24].
Після того, як у 1941 році було створено Імперське міністерство з питань окупованих східних територій (RMfdbO), Шікеданц там теж обійняв посаду начальника штабу[25] у головному управлінні II зі східних і кадрових питань[4]. Спочатку Шікеданца Розенберг просував на «райхскомісара» України[5]. Одначе з пам'ятної записки Розенберга випливає, що він зрештою визначився щодо України на користь Еріха Коха[26]. Натомість Шікеданц дістав посаду «райхскомісара» або верховного «цивільного управителя» райхскомісаріату «Кавказ» з осідком у Тбілісі. Проте цей райхскомісаріат під час часткової окупації кавказьких земель групою армій «Південь» залишався під військовою адміністрацією, тому Шікеданц не зміг відіграти тут політичної ролі. Пов'язана з цим «місія» Шікеданца і дипломата Отто Бройтігама провалилася[4].
2 квітня 1941 року, незадовго до нападу вермахту на Радянський Союз, Шікеданц склав пам'ятну записку, у якій писав, що «вслід за військовими діями з нашого боку дуже скоро прийде військовий розвал СРСР»[27]. Крім того, Шікеданц писав у цьому меморандумі, що «московитську Росію слід створити як зону депортації небажаних елементів населення у великих масштабах» і що «більшовицько-єврейську державну адміністрацію» необхідно ліквідувати шляхом «повного знищення»[27]. Предметом цієї його записки була і Білорусь як «другий за величиною резервуар євреїв у СРСР», а також балтійські держави, куди б довелося вивезти як більшу частину «інтелектуальних прошарків», так і «расово меншовартісних», щоб «найбільш придатні за расою» могли там асимілюватися[27].
1942 року, крім діяльності в APA і RMfdbO, Шікеданц був також «райхсамтсляйтером» у «Канцелярії генерал-губернатора Кракова», тобто заступником у канцелярії Ганса Франка[4]. 1943 року Шікеданц був найбажанішим кандидатом Розенберга на зміну вбитого генерального комісара Білорусі Вільгельма Кубе, та через опір групенфюрера СС Курта фон Готберга висуванцю Розенберга стати наступником Кубе не вдалося[15].
У 1943—1944 роках він був начальником штабу райхскомісара окупованих східних територій Норвегії[4] Йозефа Тербофена.
Незадовго до кінця війни Шікеданц, щоб уникнути відповідальності, скоїв самогубство. За словами Розенберга, він застрелив у Берліні свою дружину, свою восьмирічну дочку і себе[28][29].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
