Анджей Казімеж Потоцький
граф, польський політичний діяч у Галичині З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Анджей Казімеж Потоцький (пол. Andrzej Kazimierz Potocki, 10 червня 1861, Крешовиці — 12 квітня 1908, Львів) — австрійський граф, урядник, польський політичний діяч у Галичині, власник промислових підприємств та великих земельних наділів. Маршалок Галицького крайового сейму, вбитий Мирославом Січинським 1908 року.
| Анджей Казімеж Потоцький | |||
|---|---|---|---|
| Andrzej Kazimierz Potocki | |||
 | |||
| Народився | 10 червня 1861 Крешовиці | ||
| Помер | 12 квітня 1908 (46 років) Львів | ||
| Поховання | крипта костелу в Крешовицях | ||
| Громадянство | Австро-Угорщина | ||
| Національність | поляк | ||
| Діяльність | політичний діяч, власник маєтків | ||
| Відомий завдяки | маршалок Галицького крайового сейму, вбитий Мирославом Січинським | ||
| Alma mater | Грацький та Ягайлонський університети | ||
| Знання мов | польська | ||
| Членство | Kraków Agricultural Societyd і Polskie Towarzystwo Tatrzanskied | ||
| Посада | посол до Галицького сейму[d], член Палати Цислейтаніїd і член Палати панів Імперської Ради[d] | ||
| Партія | Польський клубd | ||
| Рід | Потоцькі | ||
| Батько | Адам Юзеф Потоцький | ||
| Мати | Катажина Потоцька | ||
| Брати, сестри | Артур Владислав Потоцький, Роза Потоцька[d] і Софія Потоцька-Замойськаd | ||
| У шлюбі з | Христина Тишкевичd | ||
| Діти | Катерина Потоцькаd[1] | ||
| Нагороди |
| ||
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Народився 10 червня 1861 року в місті Крешовицях (Краківського округу Королівства Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Краківського повіту Малопольського воєводства, Польща). Молодший син[2] графа Адама Юзефа Потоцького (пол. Adam Józef Potocki, 1822—1872[3]), власника маєтків, політика-консерватора[4], та дружини батька, уродженки Любомля (нині Волинської области) Катажини[2] з графів[5] Браніцьких[2] [6]. Представник Крешовицької гілки роду Потоцьких (гербу Срібна Пилява, гілка на Підгайцях[7]), яка володіла маєтками, зокрема, у містах Крешовицях, Кам'янці-Струмиловій.
Навчався спочатку вдома; серед домашніх учителів — письменник О. Шедлер, учитель братів Станіслава та Казімєжа Бадені. З 1877 року — в гімназії святої Анни у Кракові, де склав матуру з відзнакою 1879 року. Вищу освіту розпочав здобувати в Грацькому університеті (нині Австрія), де вивчав римське право, географію, філософію, психологію, історію. У квітні 1880 перервав навчання, оскільки проходив у Празі (нині столиця Чехії) однорічну військову службу як улан. Продовжив навчання в Ягайлонському університеті у Кракові, де 21 лютого 1884 року здобув ступінь доктора права[2].
Був послом до Райхсрату (віденського парламенту) та Галицького сейму (у 1901–1903 — маршалок сейму), з 1903 — намісник Королівства Галичини та Володимирії (Лодомерії). У 1901 році переїхав до Львова з Кракова.
Тривалий час виступав проти задоволення національних вимог українського населення у Галичині, підтримував москвофільську течію в громадсько-політичному житті краю. Зокрема, значне обурення серед українських політиків викликало обрання послом лідера галицьких москвофілів Володимира Дудикевича за підтримки А. К. Потоцького[8].
Під час виборів до Галицького сейму 1908 р. намагався шляхом виборчих порушень та політичного терору не допустити обрання до крайового парламенту представників українських партій національно-демократичного спрямування, застосував стару польську засаду «пустити русина на русина».[9] Завдяки його діяльності до Галицького сейму потрапили 11 народовців і радикалів, 10 москвофілів, що явно не відображало політичних настроїв Галичини того часу і викликало трактування такого розвитку подій як провокацію.
Видається, що зрозумів свою помилку, тому пробував за порадою Міхала Бобжинського відновити перемовини з українцями (Українським клубом). Навів особисті контакти з керівником народних демократів д-ром Євгеном Олесницьким, який схилявся прийняти пропозиції А. К. Потоцького (стримувало їх ймовірне несприйняття частиною української громади)[10]. Незадовго до смерті приїхав автомобілем до Стрия на зустріч із українським політиком Євгеном Олесницьким, запропонував йому уневажнення мандатів москвофілів, посаду віце-маршалка Галицького сейму, нову посаду другого віце-президента Крайової шкільної ради для українського шкільництва тощо. Угода була зірвана вбивством (Євген Олесницький пережив інфаркт, наступний — через рік)[11]. Не встиг обнародувати домовленості з Е. Олесницьким[8].
Незадовго до смерті Марко Каганець отримав два листи від намісника Галичини з вимогою не брати участь у виборах[12].
Убитий 12 квітня 1908 року у Львові українським студентом (3-й курс філософії[10]) Мирославом Січинським на знак протесту проти виборчих зловживань.
Сім'я
1889 року одружився із Кристиною з графів Тишкевичів, дочкою польського аристократа в Литві. У них народилося дев'ятеро дітей, зокрема:
- Катажина (1890—1977), дружина Леона Сапіги[10]
- Марія Тереза (1891—1918), дружина графа Юзефа Тишкевича[13]
- Ізабелла (1893—1962), дружина Францішека Красінського
- Кристина (1894—1963), дружина Станіслава Семенського-Левицького
- Адам (1896—1966)
- Артур (1897—1941)
- Анджей (1900—1939)
- Зоф'я (1902—1940), дружина Владислава Єзерського
- Йоанна (1904—1967), дружина Станіслава Потоцького
Нагороди і відзнаки
- Орден Лева і Сонця (1905),
- Великий хрест ордена Леопольда (1905),
- Орден Золотого руна (1907)[14]
- Почесний громадянин міст: Нового Санча[15], Золочева, Сокаля (1906)[16], Хирова, Бучача.
Вшанування
- Вулиці в різних містах; зокрема, теперішня Вулиця Генерала Чупринки (Львів), Галицька (Бучач)
Примітки
Джерела
Посилання
.svg){kind=link}
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.