Loading AI tools
найпоширеніша мовна сім'я З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Індоєвропе́йські мо́ви — найпоширеніша родина споріднених мов родом із Західної та Південної Євразії, які вважаються нащадками праіндоєвропейської. Представлена на всіх населених континентах Землі, число носіїв перевищує 2,5 млрд. За гіпотезами деяких сучасних лінгвістів, є частиною макросім'ї ностратичних мов[1]. Деякі європейські мови цієї сім'ї, такі як англійська, французька, португальська, російська, нідерландська й іспанська, поширилися внаслідок колоніалізму в сучасний період, і тепер ними розмовляють на декількох континентах. Офіційний статус ділиться на кілька гілок або підродин, з яких є вісім груп з живими сьогодні мовами: албанська, вірменська, балто-слов'янські, кельтські, германські, еллінські, індоіранські та італійські; і ще шість підрозділів, які вимерли.
| Індоєвропейські мови | |
|---|---|
| Поширені: | Доколоніальна епоха: Євразія і Північна Африка Сьогодні: прибл. 3.2 млрд носіїв у світі |
| Класифікація: | Одна з основних у світі мовна родина |
| Групи: |
Італьські (включаючи романські мови)
|
| ISO 639-2 and 639-5: | ine |
Сучасне поширення індоєвропейських мов у Євразії: Неіндоєвропейські мови
Пунктирні/смугасті області вказують, де багатомовність поширена (більш помітні при повному збільшенні карти). | |
Сьогодні найбільш поширеними окремими мовами є англійська, гіндустані, іспанська, бенгалі, французька, російська, португальська, німецька, перська і пенджабі, на кожній з яких розмовляють понад 100 млн осіб. Однак багато інших малих індоєвропейських мов перебувають під загрозою зникнення: наприклад, корнською мовою розмовляє менше 3500 осіб.
У цілому 46 % населення світу (3,2 мільярда) розмовляють індоєвропейськими мовами як першою мовою спілкування, що на сьогоднішній день є найвищим серед усіх мовних родин. За оцінкою Ethnologue, існує близько 445 живих індоєвропейських мов, з яких понад дві третини (313) належать до індоіранської гілки.
Всі індоєвропейські мови походять від єдиної доісторичної мови — праіндоєвропейської мови, якою розмовляли колись в епоху неоліту. Невідомо, чи індоєвропейська сім'я пов'язана з якою-небудь іншою мовною родиною більш віддаленим генетичним спорідненістю, хоча було зроблено кілька спірних пропозицій на цей рахунок.
Протягом XIX століття лінгвістична концепція індоєвропейських мов часто використовувалася як взаємозамінні з расовими концепціями арійців і яфетітів.
Термін індоєвропейські мови (англ. Indo-European languages) був уперше запроваджений англійським дослідником Томасом Юнгом в 1813 році[2]. У німецькомовній літературі частіше використовується термін індогерманські мови (нім. indogermanische Sprachen). Іноді раніше індоєвропейські мови називалися «арійськими», проте зараз цим терміном називається підродина індоєвропейських мов, що включає нуристанську гілку та індоіранські мови.
Належність окремих мов і мовних груп до родини індоєвропейських мов визначається на підставі подібності їхньої структури, досліджуваної за допомогою порівняльно-історичного методу і пояснюваної як результат їх походження від єдиної у минулому індоєвропейської прамови.
За ознаками ближчої спорідненості індоєвропейські мови поділяються на групи мов і окремі мови на рівні груп.
Існує 7 груп живих індоєвропейських мов і 3 окремі мови, до яких належать також відомі з історії близькоспоріднені з ними мертві мови, що були попередніми етапами розвитку сучасних мов або належали до відповідних груп як самостійні мови.
Найбільшу групу живих індоєвропейських мов становлять індійські мови — 96, якими розмовляє понад 770 млн людей. До них належать мови гінді та урду (2 різновиди єдиної літературної мови в Індії і Пакистані), бенгалі, пенджабі, маратхі, гуджараті, орія, асамі, синдхі, циганська та ін., а також мови шастр (священних текстів) — ведійська і санскрит, на яких збереглося багато письмових пам'яток.
До групи іранських мов належать живі мови — перська (фарсі), таджицька, дарі (фарсі-кабулі), афганська (пушту), осетинська, ягнобська, курдська, белуджійська, талиська, ряд памірських мов та ін. (всього 81 млн носіїв) і мертві мови — авестійська, мідійська, давньоперська, середньоперська (пахлеві), парфянська, согдійська, хорезмійська, скіфська, аланська, сакська (хотанська). На підставі ряду спільних структур, ознак іранські мови об'єднуються з індійськими в індоіранські мови: є припущення щодо їхнього походження від колишньої мовної єдності.
Балто-слов'янські мови (від прабалто-слов'янської), на думку більшости індоєвропеїстів[3], утворюють філогенетичну одиницю, тоді як меншість приписує їхню подібність тривалому мовному контакту.
До групи германських мов (бл. 550 млн носіїв) належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька, африкаанс, їдиш, шведська, данська, норвезька, ісландська, фарерська і мертві — готська†, бургундська†, вандальська†, гепідська†, герульська† та інші.
Романська група мов (576 млн носіїв) представлена живими мовами — французькою, провансальською (окситанською), італійською, сардинською (сардською), іспанською, каталанською, португальською, румунською, аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські мови розвинулися на основі латинської мови, літературна форма якої відома тепер за численними писемними пам'ятками і застосовується досі як мова католицької літургії та (обмежено) як міжнародна мова науки. Латинська мова разом з мертвими мовами оскською й умбрською утворювали групу італьських мов.
Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов — ірландської, гельської (шотландської), валлійської, бретонської, менської, корнської і мертвих кельтіберської†, лепонтійської†, галльської†. У минулому кельтські мови були поширені на великій території Європи — від нинішньої Великої Британії до Карпат і Балкан. У структурі кельтських мов є ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об'єднують у загальнішу італо-кельтську групу.
Грецька мова (12,2 млн носіїв) посідає серед індоєвропейських мов окреме місце на рівні мовної групи. В її історії виділяються давньогрецький (давньогрецька мова) і середньогрецький (візантійський) періоди.
Албанська мова (4,9 млн носіїв) генетично пов'язана з мертвими іллірійською та мессапською мовами.
Вірменська мова (понад 6 млн носіїв) вважається наступницею колишньої мови хайаса-арменів у складі держави Урарту.
Численними писемними пам'ятками представлені дві групи повністю вимерлих індоєвропейських мов — анатолійська, або хетсько-лувійська (мови хетська клинописна[4], або неситська, лувійська клинописна, палайська, ієрогліфічна хетська, лідійська, лікійська, карійська, сидетська, пісидійська) і тохарська (мови тохарська А, або карашарська, чи турфанська, і тохарська В, або кучанська). Менше відомостей збереглося про інші мертві індоєвропейські мови — фригійську, фракійську, іллірійську, мессапську, венетську.
Протягом тривалого розвитку після розпаду прамови, що мала високорозвинену будову синтетичного типу, індоєвропейські мови зазнали значного будовного розрізнення — від синтетизму (найкраще збереженого в балто-слов'янських мовах) до аналітизму (найбільше розвиненого в африкаанс), від фузійності багатьох давніх індоєвропейських мов до аглютинації у нових індійських та іранських мовах. Істотні відмінності з'явилися також у фонетиці індоєвропейських мов. Існує думка (зокрема, докладно обґрунтована російським мовознавцем В. Іллічем-Світичем) про належність Індоєвропейських мов разом з афразійськими, уральськими, алтайськими, дравідськими і картвельськими до ширшої «надродини» т.з. ностратичних мов.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
