Laissez-faire
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Laissez-faire (з фр. «дозвольте робити», МФА: [lɛsefɛʁ] ( прослухати)) — «принцип невтручання» — економічна доктрина, згідно з якою державне втручання в економіку повинне бути мінімальним, зосереджене на захисті людей та їх власності, національній безпеці, та надання обмеженої кількості суспільних благ, таких як дороги.[1] Вперше обґрунтована в роботах економістів фізіократів, та підтримана представниками класичної школи політекономії (зокрема, в праці Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів»). Наразі, прибічників доктрини можна знайти серед лібертаріанців.
Основним аргументом прихильників даного принципу є твердження про те, що вільна економіка — така саморегульована система, яка сама знаходить ефективну рівновагу, втручання ж держави спотворює отримувані економічними агентами сигнали і ефективна рівновага виявляється недосяжною. Державі відводять роль «нічного сторожа» — встановлення правил взаємодії економічних агентів на ринку і спостереження за їх виконанням, але ніяк не самостійного суб'єкта ринку.