Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Above (укр. Вище) — єдиний студійний альбом американського рок-гурту Mad Season, який вийшов у 1995 році.
Above | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Студійний альбом | |||||
| Виконавець | Mad Season | ||||
| Дата випуску | 14 березня 1995 | ||||
| Записаний | 1994 | ||||
| Жанр | альтернативний рок, грандж | ||||
| Тривалість | 55:36 | ||||
| Мова | англійська | ||||
| Лейбл | Columbia Records | ||||
| Продюсер | Брет Еліасон, Mad Season | ||||
| Хронологія Mad Season | |||||
| |||||
Супергурт Mad Season створювався як короткостроковий сторонній проєкт учасників гранджових гуртів Pearl Jam, Alice in Chains та Screaming Trees, що прагнули відмовитися від алкоголю та наркотиків. Рішення про створення альбому музиканти ухвалили після кількох репетицій та концертних виступів. Above був записаний за десять днів і вийшов у березні 1995 року. За три місяці було продано понад 500 тисяч примірників альбому, що зробило Above «золотим» згідно з рейтингом RIAA. Центральна пісня «River of Deceit» досягла другого місця в хіт-параді Billboard Album Rock Tracks і часто звучала на радіостанціях альтернативного року.
Above виділявся на тлі решти гранджової сцени різноманітністю стилів, поєднуючи елементи блюзу, кантрі-року, джазу та металу. Музичний жанр альбому не піддається точної класифікації; критики називали його «блюзовим гранджем», «лаунж-гранджем» або «альт-джаз-фьюжном». Авторство текстів повністю належить Лейну Стейлі, а музика написана разом усіма учасниками Mad Season. Критики стримано прийняли платівку, відзначивши її експериментальний характер, еклектичність та похмуру атмосферу.
Дебютний альбом залишився єдиним для Mad Season. Через чотири роки від передозування помер басист Джон Сондерс, а ще за кілька років — вокаліст Лейн Стейлі. На згадку про загиблих музикантів у 2013 році було випущено подарункове видання, що включало невидані треки та рідкісні відеозаписи концертних виступів.
З часом Above набув репутації одного зі знакових альбомів, записаних за часів занепаду гранджової субкультури. Пісню «River of Deceit» відносять до кращих гранджових композицій, а її концертне виконання — до найбільш пам'ятних моментів у кар'єрі Лейна Стейлі.
Історія одного з найбільш неоднозначних альбомів альтернативного року дев'яностих розпочалася восени 1994 року. За кілька місяців до цього музичний світ вразило самогубство Курта Кобейна, який довго боровся з наркозалежністю.[1] Ця трагедія була не першою, але стала найгучнішою в ланцюжку смертей героїв грандж-сцени, після чого сіетлський рух пішов на спад[2]. Nirvana розпалася, а її колишні учасники зосередилися на випуску раніше невиданого матеріалу. Alice in Chains відмовилися від участі в концертному турі з Metallica, оскільки вокаліст Лейн Стейлі вів боротьбу з героїновою залежністю, і зникли з поля зору. Одним з гранджових колективів, які продовжували активну діяльність, були Pearl Jam, що записували свій черговий альбом Vitalogy. Саме гітаристові Pearl Jam Майку Маккріді судилося об'єднати на сцені та в студії музикантів ключових грандж-гуртів[3].
Ідея створення проєкту народилася за півтори тисячі миль від центру грандж-сцени — у Міннеаполісі. Саме там восени 1994 року познайомилися 28-річний гітарист Pearl Jam Майк Маккріді та маловідомий 40-річний басист Джон «Бейкер» Сондерс із Чикаго, які лікувалися від алкогольної та наркотичної залежності в реабілітаційній клініці «Хазельден». Музиканти знайшли спільну мову і вирішили допомогти один одному вести здоровий спосіб життя, а потім і спробувати разом щось зіграти або записати. Маккріді не мав труднощів з грошима, тому запросив Сондерса перебратися до Сіетлу і купив йому бас-гітару та інше обладнання. Щоб укомплектувати колектив, Маккріді звернувся до барабанщика Screaming Trees і Skin Yard Баррета Мартіна[4] і вокаліста Alice in Chains Лейна Стейлі[5]. Крім творчих намірів, Маккріді щиро хотів допомогти Стейлі у боротьбі з його залежністю і надав можливість співпрацювати з музикантами, які «зав'язали» з алкоголем та наркотиками[6][7].
Музиканти провели кілька спільних репетицій, після чого організували перший публічний виступ. Дебютний концерт відбувся 12 жовтня 1994 року у закладі Crocodile Cafe, популярному серед рок-тусівки Сіетла. Гурт обрав назву Gacy Bunch і виконав кілька власних композицій, частина з яких навіть не мала тексту. Крім того, прозвучала кавер-версія хендріксівської «Voodoo Child». Успішний виступ надихнув Маккріді випустити демозапис, на що Стейлі відповів: «До біса демо, запишемо альбом»[8].
Насамперед музиканти відмовилися від старої назви «Gacy Bunch», яка була відсиланням до серійного вбивці Джона Гейсі та телевізійного шоу «The Brady Bunch» (укр. Сімейка Брейді). Натомість Майк Маккріді запропонував назвати проєкт «Mad Season» (укр. Божевільний сезон). Так у графстві Суррей, де Pearl Jam зводили свій перший альбом, називали пору року, під час якої люди збирали галюциногенні гриби. Цей термін постійно спливав у голові Маккріді при спогадах про період його алкоголізму та наркозалежності[9].
Місцем запису альбому було обрано сіетлську студію Bad Animals, співвласниками якої були Ненсі та Енн Вілсон з гурту Heart. Продюсером став Бретт Еліасон, який раніше працював з Heart, Pearl Jam та Screaming Trees[10]. Йому асистував Сем Хофстед, штатний інженер Bad Animals. Контроль за проєктом Mad Season доручили Кріші Огеро, яка працювала на менеджера Pearl Jam Келлі Кертіс. Для Огеро це все виглядало як короткостроковий сайд-проєкт без далекосяжних планів, який зібрали для кількох виступів на місцевих майданчиках[9].
Робота у студії проходила дуже стрімко. Музиканти сідали разом, імпровізували, ділилися своїми ідеями та відразу записували все на плівку. Маккріді був упевнений, що лише так можна було досягти нового звучання. Паралельно із цим Стейлі працював над текстами пісень. Він часто приходив до студії один і експериментував, доки його ніхто не чув. Запис інструментальних партій зайняв близько семи днів, після чого Стейлі знадобилося ще кілька днів для завершення вокальних партій, і ще тиждень пішов на зведення[10]. Подібний підхід більше відповідав процесу роботи в Alice in Chains, тоді як Pearl Jam зазвичай працювали над матеріалом щонайменше кілька місяців до збору студії. Маккріді назвав цей альбом найбільш спонтанним з усього, що він робив; навіть запис триб'ют-альбому Temple of the Dog тривав довше — близько чотирьох тижнів[11].
Квартет учасників Mad Season запросив для запису альбому кількох знайомих музикантів. Фронтмен Screaming Trees Марк Ланеґан став співавтором і другим вокалістом у двох композиціях: заголовній «I'm Above» та «Long Gone Day». Крім цього, в записі взяв участь джазовий музикант Ерік Волтон, більш відомий як Скерік: йому належить партія саксофона в «Long Gone Day»[12][13].
Попри бажання Маккріді допомогти Лейну Стейлі впоратися з героїновою залежністю, ця спроба провалилася. Стейлі продовжував вживати наркотики навіть у студії, після чого робота зупинялася на кілька годин, доки вокаліст не прийде у форму. Крім того, Бретту Еліасону доводилося хитрувати, щоб хоча б взагалі заманити Лейна на запис. Продюсер домовлявся із сусідом Лейна по кімнаті, щоб той своєчасно будив вокаліста, який проводив більшу частину часу будинку на дивані, і відправляв його до студії[14].
Після закінчення запису гурту довелося виступити кілька разів для місцевої публіки. Напередодні Нового року Mad Season стали хедлайнером шоу у клубі RKCNDY, із гуртом Second Coming на розігріві. 8 січня 1995 на радіо Self-Pollution Radio пройшла масштабна трансляція за участю багатьох сіетлських гуртів[11]. Mad Season також взяли участь у радіопрограмі, що транслювалася з будинку вокаліста Pearl Jam Едді Веддера[15], представивши нові пісні «Lifeless Dead» та «I Don't Know Anything»[16]. Лейна Стейлі також запросили для запису однієї з композицій Second Coming «It's Coming After», і він регулярно приєднувався до гурту під час живих виступів[17].
Музиканти Pearl Jam і Alice in Chains по-різному поставилися до запису альбому і діяльності супергурту. Майк Маккріді завжди раніше залишався в тіні своїх колег по Pearl Jam, тому вони навіть заохочували гітариста спробувати свої сили у більш комфортних обставинах. Їх також тішило, що проєкт допомагав Маккріді позбутися згубної пристрасті до алкоголю[1][11]. Штаб гурту Alice in Chains ставився до сайд-проєкту Стейлі насторожено. Виступи з Mad Season викликали у навколишніх багато запитань, оскільки незадовго до цього Alice in Chains скасували свій гастрольний тур, пославшись на проблеми зі здоров'ям Стейлі[17]. Крім цього, гітарист Джеррі Кантрелл ревнував Лейна, який замість возз'єднання з Alice in Chains вважав за краще зайнятися чимось іншим[18].
Альбом вийшов 14 березня 1995 року на лейблі Columbia Records. Назва Above походить від назви композиції «I'm Above». Автором чорно-білого малюнка з обкладинки, на якому цілується пара, став особисто Лейн Стейлі. Вокаліст перемалював фотографію, на якій зняли його та колишню наречену Демрі Перрот[10].
Above потрапив до американського чарту Billboard 200 і досяг у ньому 24-го місця. Альбом також опинився у сотні найкращих у Канаді, Норвегії, Швеції та Великій Британії. Серед трьох синглів — «River of Deceit», «I Don't Know Anything» та «Long Gone Day» — найбільшу популярність отримав перший. Режисер Джош Тафт зняв чорно-білий відеокліп на цю пісню[19]. 13 травня «River of Deceit» досягла другого місця в чарті Billboard Album Rock Tracks. Крім того, композиція посіла дев'яте місце у чарті Modern Rock Tracks. Цей успіх став найбільшим для тогочасних гранджових супергуртів: подібним досягненням не могли похвалитися ані Temple of the Dog, ані Brad[20].
Більшість музикантів Mad Season грали у фінансово успішних гуртах, тому вони не замислювалися про майбутні продажі альбому. На його підтримку не було зіграно жодного концерту, не кажучи вже про гастрольний тур[10]. Проте попит на платівку нового проєкту виявився несподівано високим. До 14 червня було продано півмільйона копій і Above отримав «золотий» статус від Американської асоціації звукозаписних компаній. Майк Маккріді згадував: «Я очікував, що альбом непогано продаватиметься, тому що ми грали у досить популярних гуртах і платівку випускала Columbia Records. Але я не сподівався, що він стане золотим. Це зірвало дах»[1].
У квітні 1995 відбувся концерт Mad Season у Театрі Мура. Пізніше з'ясувалося, що виступ став останнім для гурту у цьому складі. Ходили чутки, що Mad Season планували взяти участь у телевізійному шоу Saturday Night Live, але цього так і не відбулося[21].
У 1996 році, на хвилі успіху Above, Джон Сондерс запропонував записати другий альбом Mad Season. Маккріді та Мартін підтримали ідею та почали запис інструментальних демоверсій разом з Пітером Баком із R. E. M. Платівка отримала робочу назву Disinformation, але так і не була завершена. Лейн Стейлі не зумів подолати героїнову залежність, став вести затворницький спосіб життя і жодного разу не з'явився у студії. Запрошений замість нього Марк Ланеґан зацікавився трьома піснями та записав для них вокальні партії. На цьому робота над альбомом припинилася, а учасники повернулися до своїх основних проєктів: Маккріді — у Pearl Jam, а Мартін — у Screaming Trees[22].
Залишившись один, Сондерс у 1997 році приєднався до американського рок-гурту The Walkabouts. Його фінансове становище ускладнювала позика, яку він узяв для запису другого альбому Mad Season і не зміг погасити[22]. Сондерс сильно переживав із цього приводу і знову почав вживати наркотики. В 1999 його здоров'я не витримало, і він помер від передозування героїну[23]. Стейлі помер трьома роками пізніше за схожих обставин[24]. Пізніше на музичному сайті fuse.tv напишуть, що «за 20 років мета гурту досягнута лише наполовину», оскільки двоє з чотирьох його учасників загинули[1].
У жовтні 2012 року барабанщик Баррет Мартін оголосив про майбутнє перевидання альбому, яке присвячувалося загиблим Лейну Стейлі та Джону Сондерсу. Маккріді та Мартін анонсували вихід ремастерингової версії альбому, DVD із записом концерту в Театрі Мура, кількох невиданих концертних записів та трьох пісень, які гурт встиг записати для другого альбому разом із Пітером Баком та Марком Ланеганом. Мартін додав: «Три пісні, для яких Марк Ланеґан написав тексти та заспівав, … входять до числа найважчих і найкрасивіших пісень зі зроблених Mad Season, і я знаю, що Лейну і Бейкеру вони б сподобалися»[35].
У квітні 2013 вийшло подарункове видання Above, яке складалося з трьох дисків. До першого аудіодиску увійшли ремастерингові композиції з оригінального альбому та п'ять бонус-треків, включаючи пісні, які Маккріді та Мартін записали у 1996 році з Марком Ланеганом, та кавер-версію пісні Джона Леннона «I Don’t Wanna Be a Soldier Mama»[en][36]. Другий аудіодиск містив запис останнього концерту Mad Season, який відбувся 29 квітня 1995 року у Театрі Мура у Сіетлі. На концерті гурт виконав альбом Above цілком, додавши пісню «I Don't Wanna Be a Soldier». До складу третього DVD-диску увійшов відеозапис концерту Live at The Moore, рідкісні кадри виступу гурту в клубі RKCNDY 31 грудня 1994 року і дві пісні, які прозвучали на радіо Self-Pollution Radio 8 січня 1995 року[37].
Музичні критики відзначали, що Above вийшов у епоху смерті гранджу, і розчаровувалися, що два з чотирьох музикантів Mad Season померли через кілька років після виходу альбому. Альбом, який став для гурту першим і єдиним, подарував слухачам один гучний хіт — «River of Deceit». Маккриді та Мартін розглядали Above як історичний документ, який нагадував, де вони самі і їхні друзі були в той час. «Ми пам'ятаємо лише найкраще в наших друзях, які вже пішли», — написав Баррет Мартін в анотації. І найзворушливіше, що ми пам'ятаємо, — це музика, яка нас об'єднувала.[38][2]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
