Loading AI tools
невеликий водний транспортний засіб З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Чо́вен — невелике, зазвичай безпалубне, веслове, вітрильне чи моторне судно, призначене для пересування по річках, озерах та в прибережних морських водах[2][3]. В морській практиці, до човнів відносять усі види маломірних плавзасобів, які можна підняти на необладнаний берег силами екіпажу (команди). Однак найчастіше на флоті під човном розуміється судно завдовжки до дев'яти метрів, завширшки до трьох метрів та вантажністю до п'яти тонн[4].
Човни використовують для рибальства, рятування та перевезення людей і вантажів, зокрема й під час виконання бойових завдань, а також як спортивні та прогулянкові судна (можуть бути й надувними). Термін «човен» історично використовують також в назвах деяких класів кораблів, розміри та призначення яких вже давно не відповідають визначенню човна, наприклад, підводний човен або канонерський човен.
Слово човен (д.-рус. челнъ, челонъ, чьлнъ) походить від прасл. *čьl̥nъ < *kьl̥nъ (пор. рос. челн, пол. czółno, староцерк.-слов. члънъ). Згідно з найпоширенішою думкою, праслов. *čьl̥nъ/*kьl̥nъ виводиться з пра-і.є. *kilmos, яке є похідним від кореня *(s)kel-, *(s)kol- («рубати», «довбати»), перехід *k > *č пояснюють явищем першої палаталізації. Вважається спорідненим з лит. kelmas («стовбур дерева»), латис. celms (так само), дав.-в.-нім. scalm («корабель»), дав.-ісл. kjoll, scalpr (так само), давн-англ. helma («руків'я рульового весла»), грец. σκαλμός («кілок для весла»)[5], а також зі слов'янськими «кіл», «колода», «скалка», «колоти» тощо. Тобто буквально човен — це «човен-довбанка»[6]. За іншою версією, *čьl̥nъ/*kьl̥nъ пов'язане з коренем *kel-, який входив до слова *kele-, що означало «підноситися, підніматися над чим-небудь»[7] (звідси ж англ. hill — «узвишшя, пагорб» і нім. Holm — «острівець»).
Давньоукраїнське лодь походить від д.-рус. лодья. Споріднене з біл. і рос. лодка, староцерк.-слов. алъдии, лодии, які теж є похідними від прасл. *oldi- («човен») < пра-і.є. *aldh- («видовбана колода») — пор. лит. aldija, eldija («човен»), дав.-ісл. alda («хвиля»), дан. olde і давн-англ. ealdoþ («корито»)[8].
На думку енциклопедистів Брокгауза і Єфрона розвиток човнярства у первісних народів відбувався декількома шляхами[9].
Задум човна міг виникнути під час спостереження стовбура дерев, що пливе по річці. Первісні люди могли пристосувати дерево для кращого ним користування, загостривши один або обидва його кінці і видовбавши його всередині, тобто, кажучи сучасною мовою, зробивши з нього човник. Такі однодеревки-довбанки були у вжитку в багатьох народів. Про це свідчать знахідки їх залишків на місцях стародавніх пальових будівель у швейцарських озерах і торф'яниках. Такі човни і дотепер можна зустріти на багатьох українських річках і озерах, у багатьох частинах Азії та Африки. Зазвичай це невеликі човники, на 1-3 особи, але інколи вони можуть мати значні розміри. Схожі човни зустрічаються на островах Полінезії, в Африці. Подібними човнами користувалися давні руси, які ходили в них навіть морем на Царград. Видовбування стовбурів для таких човнів здійснювалося як правило шляхом випалювання.
До цього типу човнів відносяться так звані каное багатьох тубільних племен Америки, Африки, Південно-Східної Азії і Океанії. Удосконалення човна полягало в набиванні на нього з кожного боку 1-2 дощок або планок, причому щілини затикалися мохом, замазувалися смолою тощо — основа човна перетворилася на кіль. Такі човни поширені у малайських народів, а в удосконалених формах зустрічаються всюди. До них можна віднести і човни з пучків папірусу, очерету, які використовували стародавні єгиптяни, китайські джонки тощо.
Особливий вид — човни з кори дерев. Найпростіші їх форми зустрічаються у аборигенів Австралії. Вони вирізають з величезного стовбура довгастий шматок кори і надають йому за допомогою деревних волокон і перекладин форму човника. Подібні човни зустрічаються у жителів Вогняної землі пешересів, а також, місцями, у індіанців Північної Америки. Інший спосіб утримання човна на воді, яким користувалися індіанці, — використання надутих шкіряних мішків.
На морському узбережжі, де потужний прибій, зокрема біля берегів Перу, також вживані плоти на шкіряних мішках. Ними користувалися стародавні ассирійці і єгиптяни для сплаву товарів вниз по Тигру і Нілу. Інколи основу мішків складають вербові кошики: за словами Юлія Цезаря, такими мішками користувалися давні брити. Вдосконаленим видом такого способу пересування є алеутські байдарки і ескімоські каяки, що складаються з дерев'яної основи, обтягнутою шкірою, в якій залишається тільки невеликий круглий отвір, щоб сісти людині. Такі човни дуже легкі, швидкохідні, але нестійкі. Особливі типи являють складні човни і плоти, складені з декількох з'єднаних разом стовбурів, наприклад новогвінейські катамарани, подвійні каное та проа — човни з балансиром (аутригером). Останні поширені в Полінезії і Меланезії. Іноді балансири пристосовують з обох боків від човна, іноді замість балансира використовують інший човен (подвійне каное).
Більшість човнів — весельні. Весло походить від жердини, палиці, списа. Багато форм весел, що вживаються в Полінезії, Меланезії та ін., за своєю вузькою, загостреною або короткою, розширеною формою майже не відрізняються від деяких форм списів і палиць.
Стерно — пристрій, що виник вже пізніше за весла. Найпростішим вітрилом був шматок якої-небудь тканини або рогожі, якій пізніше стали надавати правильнішу, трикутну або чотирикутну форму і поміщати на палиці з поперечиною — прототипи щогли і реї).
Традиція використання довбаних човнів існувала на території України протягом тисячоліть.
Зображення стародавніх вітрильних човнів були знайдені серед петрогліфів Кам'яної Могили. Переважна більшість зображених суден має одну щоглу й одне пряме вітрило (зображення з печери Кози, печери Риби та ін.). Ці знахідки відносять до ямної культури, яка існувала протягом останньої чверті IV і до початку II тисячоліття до н. е.[10]
Найдавніший човен було знайдено у відшаруваннях річки Оскіл. Він належить до епохи неоліту і свідчить про те, що неолітичні рибалки вже користувалися такими засобами пересування водою. Конструкція цього човна була дуже простою. За допомогою вогню та кремінних знарядь дубову колоду спочатку випалювали, а потім додатково обробляли теслами чи скребачками. Довжина оскольського човна дорівнювала 10 метрам. Корма і бак не відрізнялися одне від одного і мали однакову форму. Для розпирання бортів і, можливо, для сидіння між ними були залишені перегородки, які розділяли корпус човна на три відсіки[11].
У Запорізькому музеї історії запорозького козацтва зберігається човен, який був піднятий з дна Дніпра біля Хортиці, який вражаюче подібний за конструкцією до оскольського човна, проте датується знахідка добою Давньої Русі (ХІ століття). Інший аналогічний коритоподібний човен знайдений на дні русла Старого Дніпра. Він був зроблений з цілого стовбура дерева діаметром близько метра. Довжина човна становила 5,2 м, ширина — 0,6 м, висота бортів — 0,5 м, товщина — 1-3 см[11].
Славилися своєю вправністю в морських походах Азовським та Чорним морями і українські козаки. На Запорозькій Січі суднобудування досягло високого рівня й досконалості. Морська боєздатність запорозьких човнів давала змогу козакам вести бойові дії на великій відстані від Дніпра. Дослідники XIX та ХХ століть, які писали про запорозьку давнину, називали їх судна чайками. Насправді до це була ціла низка типів різних за розміром і призначенням човнів:
Іноземці, які писали про українську історію, називали козацькі човни відомими їм словами — сандал, шебека, ладдя тощо. Торговельні, військові взаємини з різними країнами принесли на українські терени назви суден іншомовного походження — корабль, моноксила, стернъ та ін. Однак особливого поширення ці назви не мали.
З кінця 1960-х років підводні пам'ятки археології вивчає Експедиція підводних археологічних робіт (ЕПАР). Головною її метою є дослідження і підйом затонулих човнів Чорноморської козацької флотилії: після закінчення російсько-турецької війни 1736—1739 років частина козацьких суден повернулася до Хортиці. На той час там базувалося близько 400 кораблів. Під час сильної повені 1739 року затонуло близько 40 з них. Деякі човни, занесені мулом та піском, збереглися до нашого часу та доступні для гідроархеологічних досліджень.
В ході підйомних робіт на поверхню піднято цілу низку човнів — прамів, байдаків та дубів, які зберігаються і експонуються в Національному заповіднику «Хортиця». Серед них козацький човен, подібний до суден, які становили основу козацьких флотилій у XVIII столітті. Фахівці ідентифікують судно як «новоманерний козацький човен», сконструйований за прикладом традиційного запорозького дуба галерним майстром Андрієм Алатчаніновим. Довжина судна становить 18 м, ширина — 3,62 м, висота щогли — 10,4 м. Козацький човен мав шість пар весел, був безпалубним та вміщував до 50 чоловік. На кораблі стояли чотири двофунтові гармати, які встановлювалися на фальконетних тумбах — дві на кормі та дів на носі. Судно збудоване з сосни та дуба на кільовій основі набірним способом.
Роботи з консервації та реставрації човна, які тривали майже десять років і були завершені наприкінці 2008 року, а вже в січні 2009-го козацький човен побачили перші відвідувачі. Проєкт «Запорозька чайка» є єдиним реалізованим проєктом з підйому, консервації та реставрації старих суден серед країн СНД[16].
В залежності від призначення і технічних характеристик сучасні човни бувають різних типів:
за призначенням:
за районом плавання — морські (як правило — кільові) і річкові (плоскодонні).
за видом руху — гребні, вітрильні, моторні, гребно-вітрильні, гребно-вітрильно-моторні.
за матеріалом корпусу — дерев'яні, сталеві, з легких сплавів, пластмасові (пластикові), гумові (надувні) і композитні (набір і обшивка з різних матеріалів).
за архітектурно-конструктивним типом — одно- чи двокорпусні (катамарани), одно- чи двомоторні.
за кормовим утворенням корпусу:
 |
 |
 |
 |
Патрульний надувний човен RIB |
Гребна рятувальна шлюпка |
Моторний плоскодонний човен |
Китайська вітрильна джонка |
Конструкція човна залежить від його призначення. Рятувальні човни будують так, щоб вони могли проходити більшу відстань з більшою швидкістю і зберігали стійкість при штормовій погоді. Невеликі моторні човни повинні мати велику міцність, щоб витримувати удари хвиль i постійну вібрацію двигуна.
Головним елементом човна є його корпус. Корпус може бути металевим, пластиковим або дерев'яним.
Як правило, будівництво човна починається з кіля. Кіль є основою набору — своєрідного скелета човна — системи поздовжніх і поперечних дерев'яних брусів, призначених для надання жорсткості каркасу і форми судна. Набір має у своєму складі кіль, який спереду переходить в форштевень а в кормі в ахтерштевень, привальні бруси, транцевий брус, шпангоути, кормову і носову кільові дерев'яні книці, резен-кіль. Дотичні дошки обшивки, що кріпляться на набір, забезпечують герметичність бортів човна, їхню форму і міцність. Обшивка включає дошки обшивки бортів, ширстрек і обшивку кормової площини.
Елементи конструкції човна являють собою систему деталей призначених для внутрішнього і зовнішнього його обладнання, створення несучих конструкцій, поздовжнього і поперечного посилення міцності корпусу, створення з'єднань. Серед основних дерев'яних елементів конструкції — планшир, банки (сидіння для веслярів), рибини (спеціальні решітки на дні човна), стерно.
Важливий елемент гребного човна — весла. За родом веслування весла бувають розпашні, коли на банці сидить один весляр і гребе одним веслом або валикові, коли на кожній банці сидять по два веслярі (правого і лівого борту).
Вітрильне оснащення човнів як правило не складне. Зазвичай це однощоглове вітрильне озброєння, основними частинами якого є рангоут — щогла і гік, вітрила — грот і стаксель. Такелаж — снасті для підтримки рангоуту, підйому та управління вітрилами.
Транцеві шлюпки часто заливає попутна хвиля. Вільні від цього недоліку вельботи і рятувальні шлюпки, що мають гостру корму.
Веслування — олімпійський вид спорту — включає веслування на каное, на байдарках і академічне веслування.
Для занять водним туризмом використовують спортивні судна каркасної, каркасно-надувної або надувної конструкції.
За загальноприйнятою класифікацією моторними човнами називаються маломірні судна з підвісними моторами як головними силовими установками. Найбільшою мірою поняттю «моторний човен» відповідають судна з підвісними моторами, довжиною не більше 5-5,5 метрів, масою 350—400 кг і потужністю кожного з підвісних моторів 40-50 к.с. Щоправда, провідними фірмами виробляються підвісні мотори потужністю до 250 к.с., але з урахуванням можливості спареної установки моторів судно з двигунами потужністю 500 к.с. можна назвати моторним човном лише з натяжкою[17].
Моторні човни — легкі, швидкісні і недорогі транспортабельні судна з підвісними моторами складають найбільшу частину світового маломірного флоту. Кількість моторних човнів приблизно в п'ятеро перевищує кількість суден будь-якого іншого типу, їх частка в загальній кількості суден у США становить 50 %, а в багатьох країнах сягає 80 %[17].
Моторні човни за останні роки знайшли широке застосування як рятувальні, патрульні, транспортні і промислові засоби в цивільних флотах, військово-морських силах, береговій охороні і поліції більшості країн світу.
Зазвичай моторні човни виготовляються з легких сплавів, пластика. Найбільшою популярністю користуються надувні гумові або комбіновані гумові з жорсткими елементами корпусу.
За конструкцією гумові надувні човни бувають:
_Class_45_familiarize_themselves_with_the_maneuvering_capabilities_of_their_Ridged_Hull_Inflatable_Boat_(RHIB).jpg)
Це поєднання переваг з кожним роком підвищує популярність цього класу човнів: RIB є основними мобільними і високоморехідними човнами у багатьох спецслужб у всьому світі: прикордонників, берегової охорони, поліції, рятувальників, військових. Патрульні катери (англ. Patrol boat) типу RHIB використовують підрозділи SEAL для висадки та евакуації бійців з ворожого берега. Цей швидкохідний надувний човен з твердим корпусом поставляється ВМС США в двох (24 і 30 футів) версіях і має високу плавучість, що дозволяє застосовувати його навіть в самих екстремальних погодних умовах. На 30 футову модель встановлюють водометний рушій, завдяки чому висадка забезпечується безпосередньо на берег і можлива вогнева підтримка взводу SEAL поблизу берега[18].
Історично склалося, що слово «човен» мають в своїй назві деякі види кораблів, які на перший погляд аж ніяк не можна назвати човнами. Наприклад підводний човен, канонерський човен, літаючий човен і навіть космічний човник.
_class_submarine_DD-ST-85-06625.jpg)
В більшості випадків це пов'язано з еволюцією цих засобів.
Наприклад, перші відомі проєкти підводних човнів — підводна галера Корнеліуса Ван Дреббеля (1620 рік), підводне судно Роберта Фултона (1806 рік) та інші, а також перші їх реальні зразки кінця XIX — початку XX століття, дійсно і за розмірами і за конструкцією більше нагадували човни ніж бойові кораблі. Однак сьогодні важко назвати «човном» важкий ракетний підводний крейсер стратегічного призначення тоннажем понад 20 тисяч тон, з атомною енергетичною установкою і екіпажем понад півтори сотні людей[19].
Те ж стосується терміну «літаючий човен». Перші гідроплани з'явилися ще до першого польоту «сухопутного» літака, тільки в Росії відомі два проєкти апаратів важчих за повітря, здатних злітати і сідати на воду. Навіть літак Можайського був виконаний у вигляді човна, що літав[20].
Інші назви, наприклад «космічний човник» (англ. space shuttle), ніяк не пов'язані з терміном «човен». Назва шатла походить від човника — елемента ткацького верстата, що прокладає поперечну нитку між нитками основи при виробленні тканини. При цьому човник рухається туди-сюди як і багаторазовий космічний шатл, який курсує між космодромом і орбітальною станцією. Однак етимологія поняття «човник» (ткацький) дійсно сходить до слова «човен»[6].
Човен — символ божества потойбічного світу, символ останнього шляху богів та людей; у християнстві — символ сили, яка оберігає усе і всіх, материнського черева; у фольклорі, літературі — символ розлуки.
У давнину люди вірили, що аби потрапити у потойбічний, підземний світ, треба перепливти море чи річку. Ці уявлення призвели до виникнення таких поховальних обрядів, як поховання у човні, який спрямовувався у відкрите море, чи поховання з човном або спорудження надгробку у формі човна. Це відбилося і в спорідненості лексем «човен» і «мертвий» в індоєвропейських мовах: прасл. *navь («мертвий», «мрець», пор. «навка»), лит. nave і прусськ. nowis («смерть», «труп»), латис. nâve («смерть»), гот. naus («мертвий») — грец. ναΰς і лат. navis («корабель»)[22].
Човен був ритуальним предметом у народів Скандинавії, Єгипту, Океанії, Русі-України. «Царство мерців, — писав Святитель Іларіон, — було далеко за морем, куди вела річка. Ось тому в давнину часто клали мерця в човна чи в видовбане дерево, щоб цим човном небіжчик легко дістався річкою до Раю»[23].
Міфічний човен із мерцями відомий європейцям за легендою про «летючого голландця» — корабля, команда якого померла з незрозумілих причин.
На думку Ксенофонта Сосенка, «золотий човник», в якому сидить або лежить «білий молодчик», «срібні весла при човні» у щедрівках символізують священний для язичників Місяць.
В українському фольклорі і літературі човен символізує розлуку, прощання:
 |
|
 |
Аналогічний образ-символ постає і в поезії Бориса Олійника «За тобою»[24]:
|
|
|
У християнстві загальновідомим є образ човна-ковчега, що символізує силу, яка зберігає усе суще і гарантує його відродження[25]. Окремі дослідники вважають, що ковчег є також символом людського серця, материнського лона. Човен це і символ Церкви: в православних храмах під хрестом зображують «Церковний Човен», або «Човен Праведників», який символізує Церкву. В акросалії єпископа Сиракозія у ранньохристиянських катакомбах (IV-VI століття) в Сиракузах зображені два човни — великий і малий. Дослідники тлумачать ці човни як символи вселенської (більший) і помісної (малий човен) Церков[26].
Єпископ Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) трактує «Церковний Човен» так[27]:
|
Бурхливе море у біблійному значенні — образ смерті, а церква є середовищем, де можна жити. Яким чином можна бути в цьому світі, але в ньому не загинути? Лише той, хто йде за руку з Христом, має можливість серед моря смерті знайти джерело життя. Тому, незалежно від того, в якому ми є суспільстві, ми повинні тримати за руку Христа, щоб він перебував у нашому човні, тоді не станеться нічого страшного. «Човен» церкви, як ми кажемо, переплив не одну державу, не одну культуру, не одну небезпеку. Церква лишалася завжди собою завдяки не людській силі, а тому, що Бог в ній є присутній… | |
Одинокий човен надихнув не одне покоління поетів і художників.
Образ човна в безмежному бурхливому морі доволі поширений у світовій літературі. До цього алегоричного образу вдавались Байрон, Жуковський, Лермонтов. Особливо близький він класикам української літератури. Достатньо згадати Євгена Гребінку («Човен», 1833[28]), Тараса Шевченка («Човен/Вітер з гаєм розмовляє», 1841[29]), Івана Франка («Човен», 1880[30]), Віктора Забілу («Човник»[31]). Човен у морі є уособленням особистості, яка потрапляє у море життя — у море непередбачуваних подій та складних ситуацій. Складне протистояння особистості та навколишнього світу створює конфлікт, напруження в поезії.
|
|
|
— Віктор Забіла, «Човник». | ||
.jpg) |
 |
 |
| Одісей та сирени. Дж. В. Вотерхаус. 1891 | Стенька Разін. В. Суриков. 1906 | Похорон дитини. А. Едельфельт. 1879 |
 |
 |
.jpg) |
| Повернення додому. Ч. Гемі. 1880-ті | Рибальські човни. Л. Волден. 1920-ті | На річці Хорол. О. Сластіон. 1907 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Човен в мистецтві
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
