Українська повстанська армія
військово-політичне формування / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Українська повстанська армія?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Украї́нська повста́нська а́рмія (УПА́)[3] — військово-політичне формування, яке діяло в Україні протягом 1942—1960 років[4][5] (хоча були й випадки бойового спротиву окремих бійців УПА і пізніше[6]), озброєне крило ОУНР[7][8].
Українська повстанська армія | |
---|---|
УПА | |
На службі | 14 жовтня 1942 — 14 квітня 1960 |
Країна |
Українська Самостійна Соборна Держава Українська Народна Республіка[1] |
Належність | український народ |
Тип | партизанська армія |
Роль | боротьба з окупацією |
Чисельність | 100 тисяч[2] |
У складі | чотири генеральних військових округи |
Прізвиська | бандерівці, УПА, упівці |
Штандарт | Червоно-чорний |
Марш | Марш українських націоналістів |
Оснащення | трофейна піхотна зброя німецького, польського, чехословацького і радянського виробництв |
Конфлікти |
Друга світова війна, 1942-1945 Партизанська війна, 1945-1956 |
Командування | |
Визначні командувачі |
Василь Івахів, Дмитро Клячківський, Роман Шухевич, Василь Кук |
| |
Медіафайли на Вікісховищі |
Перші загони УПА Поліська Січ були сформовані Тарасом Бульбою-Боровцем 28 червня 1941 року[9]. Члени ОУН якийсь час не підтримували збройну боротьбу з німцями, називаючи партизан агентами Сталіна і Сікорського[9]. Вони розпочали активну діяльність лише з весни 1943 року на територіях, які входили до складу: Райхскомісаріату Україна (Генеральна округа Волинь-Поділля) — з кінця березня 1943 року, Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943 року, Холмщина — з осені 1943 року) та румунської Трансністрії (Північна Буковина) — з літа 1944 року. Окремі загони також діяли і на території східної України, на Донбасі та навіть на Кубані.
Згідно з позицією ОУН (б) офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року, хоча деякі історики вважають цю дату умовно пропагандистською та переносять період заснування приблизно на пів року вперед. У травні 1943 року загони ОУН(б) почали офіційно іменуватися «Українською повстанською армією». Ряди УПА поповнювалася за рахунок добровольців з числа ідейних націоналістів, перебіжчиків із допоміжної поліції, дезертирів з Червоної Армії.
Своїм головним завданням УПА декларувала підготовку потужного повстання, яке мало розпочатися в сприятливий для того часу момент, коли СРСР і Німеччина виснажать один одного в кровопролитній війні, а потім створення самостійної єдиної української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі. Крім українців, яких була переважна більшість, в складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.
З самого початку свого існування УПА воювала на три фронти: з військами Третього Рейху та його союзниками, польським Рухом опору (Армією Крайовою, Армією Людовою) та радянськими партизанами. З поверненням радянського режиму на західноукраїнські землі, УПА ще кілька років змогла чинити активний спротив каральним загонам НКВС. УПА діяла до 1954 року, коли активні її дії припинилися. Окремі осередки спротиву продовжувались впродовж 1950-х — 1960-х років. З травня по листопад 1943 року Головним Командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік — генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік — Василь Кук.
Ставлення до УПА в українському суспільстві протягом років після відновлення незалежності 1991 року коливається між позитивним («борці за незалежність») і протилежним («німецькі колаборанти»): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. З 2015 року вояки УПА мають встановлений Верховною Радою статус борців за незалежність України у XX столітті[10]. Боротьба Української повстанської армії — складова Українського визвольного руху 1920—1950 років. У грудні 2018 року прийнято закон, який надає солдатам УПА статус учасників бойових дій, додатковий соціальний захист, в тому числі пільги на оплату комунальних послуг і проїзд у громадському транспорті, а також медичне обслуговування і забезпечення медикаментами[11].