Loading AI tools
Лорі (вірм. Լոռի Լոռի), Ташир[1], Ташірк[2][3] (в греко-римських джерелах — Тосар[4], в грузинських джерелах— Таширо або Сомхіті (буквально — Вірменія[5]) — історико-географічний регіон Вірменії[6][7] і Грузії, назва якого походить від гавар (області) Ташир провінції Гугарк Великої Вірменії[8]. З XI століття, після будівництва вірменським царем Давидом I Безземельним фортеці Лорі, область іменувалася також Лорі. Назва Лорі походить від вірменського «лор» (вірм. լոր ) — перепіл[9].
Власне область Ташир розташовувалася по верхній і середній течії річок Дзорагет, Памбак і Дебед. На півночі її територія обмежувалася гірським хребтом Вірахайоц, на півдні — Халабським хребтом, на заході відокремлювалася від Ширака Базумським хребтом, на сході — Гугаркським хребтом. У центрі гавара перебувала рівнина Ташратап[10], сучасний Лорійський степ[2].
З VIII століття до н. е. територія Ташир — в складі держави Урарту.
В античні часи Ташир (Лорі) розташовувався на сході Гугарк — 14-ї провінції Великої Вірменії[11]. Згідно Хоренаці (V ст.), Ташир й інші окраїнні області були успадковані легендарним сином Хайка Гушаром[12]:
Гушар, нащадок синів Шара, успадкував гору Мтін, тобто Кангарк, половину Джавахка, Колб, Цоб, Дзор аж до фортеці Хнаракерт. Але Валаршак затвердив за нащадками Гушара Хайкіда також князівство Ашоцк і володіння Ташірк. Намісництво північного краю, розташованого навпроти гори Кавказ, він доручає великому і могутньому роду і присвоює його родоволоднінню титул бдеашха Гугаркського.
Після ліквідації Сасаніда Вірменського царства в 428 році Ташир був приєднаний до васального Грузинського марзпанства[8]. У 450 — 451 роках полководець, нахарар Врен Ташраці (Ташірський) був союзником Вардана Маміконяна. Ташірські князі також брали участь у визвольній боротьбі другої половини VI століття. На початку IX століття область Ташір входила до володіння князя князів Вірменії Ашота Мсакера. В кінці IX століття його спадкоємець Ашот II звільнив Гугарк аж до Тифліса[13] від арабських загарбників і возз'єднав його з Вірменським царством[14].
Ташир-Дзорагетське царство
Приблизно в 966 році був утворений адміністративний регіон «країна Ташир», який в 978 році був перетворений Анійським Багратідом на васальне вірменське царство Ташир-Дзорагет. Охоплював власне Ташир і ряд сусідніх областей, включаючи гавари Дзорагет і Кохб. Першим царем Ташир-Дзорагет стає Гурген (Кюріке) — молодший син вірменського царя Ашота III[15][16]. Царство мало стратегічне значення для захисту північних меж Вірменії від арабських і курдських еміратів. Ташир-Дзорагет досягає найвищого розквіту при Давиді I Безземельному. Похід Алп-Арслана 1064 року позначився на історичній долі цього царства. Кюріке II вимушено визнав сюзеренітет Алп-Арслана. Тоді ж під тиском царя Грузії Баграта IV останній поступився значними землями на півночі, перенісши столицю з Самшвілде в місто-фортецю Лорі, раніше засноване його батьком. Тут були побудовані також фортеці Каяні, Махканаберд, Гаг й інші, які охороняли важливі торговельні шляхи.
Після XI століття
У 1118 Ташир був приєднаний до Грузії Давидом Будівельником і переданий у володіння роду Орбелі. Вардан Великий повідомляє, що Давид приєднав до своїх володінь «Кайал, Кайтцон, Лорі, Ташир і Махканаберд; підкорив собі всі вірменські володіння»[17]. Після цієї події грузинський цар носив також титул «царя вірмен»[18]. На рубежі XII—XIII століть Ташир (Лорі) поряд з іншими областями північної Вірменії був звільнений Закарянами[19]. Кіракос Гандзакеці повідомляє, що вони «… взяли собі безліч областей вірменських, якими володіли перси і мусульмани, — гавари, розташовані навколо моря Гегаркуні (оз. Севан), Ташир, Айрарат, місто Бджні, Двин …»[20]. В 1185 Лорі перейшов у володіння останніх. На невеликій території області Дсех в цей же період правили Маміконяна . У червні 1236 року монгольська армія зайняла і зруйнувала Лоріберд і однойменне місто. У 1435 році частина Лорі була передана грузинським царем вірменським Орбелянам. У 1555 році після миру в Амасьї Лорі перейшла до Сефевіда, адміністративно увійшовши в Картлі-Кахетинське валійство. Під час «Великого сургуна» в 1604 році, коли перський шах Аббас виселив з Східної Вірменії не менше 250 тис. людей, насильницькому виселенню піддалося також населення Лорі. Аракел Давріжеці, сучасник подій, пише в середині XVII століття[21]:
 |
… він перетворив на безлюдну [пустелю] благодатну і родючу Вірменію. Бо при переселенні він вигнав в Персію [жителів] не одного чи двох, а багатьох гавар, починаючи з кордонів Нахічевана через Ехегадзор, аж до берегів Гегамських, Лорійських і Хамзачіманских гавар, Апаран, … |  |
Мандрівник Амброджо Контаріні в 1474—1477 рр. пише про Ташир/Лорі[22]:
|
/Лорео/ 22-го числа почали ми підніматися на височезну гору і до вечора досягли її вершини, де і зупинилися для відпочинку, хоч і не мали при собі ні краплі води. На другий день рано вранці пустилися ми далі і, з'їхавши з гори, опинилися у володіннях Узун-Гассана, тобто у Вірменії, а ввечері прибули до фортеці Лорі (Loreo), яка належить тому ж Узун-Гассану та розташована в невеликій долині, між горою і річкою, чудовою не так по глибині вод своїх, скільки по крутизні і висоті берегів. Біля самої цієї річки вибудуване вірменська село, в якому ми і розташувалися для ночівлі … | |
Мандрівник Йоганн Гюльденштедт в 1771 році писав[23]:
|
Вірменський округ Ташир Розташований в Сомхіті, від Тифліса на П. З. вгорі біля Поладаурі Махавера і межує на півдні з турецьким округом Аірумлі або Карсом, на сході з Бампеком. Перський шах Надир дуже його розорив. Більшість його жителів вірмени і потім терекменські татари. | |
Ташир був одним із важливих культурних центрів Вірменії. Ще на початку V століття Месроп Маштоца вів в Ташир свою просвітницьку діяльність. Корюн, біограф Маштоца, повідомляє[24]:
Тоді ішхан ташірцев, чоловік поважний і боголюбивий, якого звали Ашуша, надав в його розпорядження себе і весь гавар свій. Він же (Маштоц) розповсюджує скрізь вчення, яке розгорнув (і тут) не менш старанно, ніж в інших гаварах.
З ранньосередньовічних монастирів відомі Одзун, св. Аствацацін (Богородиці й Пріснодіви) в Куртане[25], Тормак в Гулагаракі, Джграшен в Вардаблурі[26]. Особливу культурну цінність представляє купольна базиліка Одзун VI століття. У X столітті на сході Ташир-Дзорагетського царства будуються монастирі Санаїн і Ахпат — одні з найбільш великих культурних пам'яток історії Вірменії.
Цікаві виявлені в Ташир могильні пам'ятники V—VII століть[27] .
На початку XIII століття Івана Закарян, який прийняв Халкідонське віросповідання, передав деякі вірменські монастирі Ташир (Ахтала, Кобайр, Хучап, Хневанк, Кіранц, Срвех, Седвіванк, Бггавор) під юрисдикцію Грузинської церкви[28]. Сучасник цих подій, історик Кіракос Гандзакеці повідомляє про Ахтале[29]:
Помер і Іване, брат Закаре, і був похований в Пхіндзаанке, біля входу в збудовану ним самим церкву; він відібрав її у вірмен і перетворив в грузинський монастир.
Парафіяни цих церков були вірмени-халкідоніти[30]. Як зазначає академічна Православна енциклопедія, «Збільшення в XI ст. числа кафедр А.-х. — це явне свідчення збільшення кількості членів їхньої громади, так як єпископ міг бути призначений тільки в багатонаселеному місті. Можна вважати, що в цей час церковна організація А.-х. знову починає на рівних змагатися з Вірменською Церквою. Нашестя тюрків-сельджуків в 2-й пол. XI ст., що поклало кінець присутності Візантії у Вірменії, змусило громади А. -х. поступово перейти під владу Грузинського католікоса, і в XIII ст. їх єпископські кафедри сприймалися вже як „грузинські“.»[31].
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
