Ли́сянка — селище, до листопада 2020 року центр однойменного району Черкащини. Розташована в межах Придніпровської височини та лісостепової зони в долині річки Гнилий Тікич. День міста — перша неділя вересня. Деякі польські автори дотримуються думки, що в Лисянці народився батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмельницький.
селище Лисянка | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Черкаська область | ||||
Район | Звенигородський район | ||||
Громада | Лисянська селищна громада | ||||
Код КАТОТТГ | UA71020190010039509 | ||||
Основні дані | |||||
Перша згадка | 1593 | ||||
Магдебурзьке право | 1622 | ||||
Статус | із 2024 року | ||||
Населення | ▼ 7854 (01.01.2017)[1] | ||||
Поштовий індекс | 19301 | ||||
Телефонний код | +380 4749 | ||||
Географічні координати | 49°15′25″ пн. ш. 30°49′24″ сх. д. | ||||
Висота над рівнем моря | 160 м | ||||
Водойма | річка Гнилий Тікич
| ||||
Відстань | |||||
Найближча залізнична станція: | Звенигородка | ||||
До станції: | 38 км | ||||
Селищна влада | |||||
Адреса | 19301, Черкаська обл., Звенигородський р-н, смт Лисянка, площа Миру, 30 | ||||
Голова селищної ради | Проценко Анатолій Петрович | ||||
Карта | |||||
Лисянка у Вікісховищі |
Історія
Під час монголо-татарської навали Лисянка і навколишні території були повністю спалені. З того часу люди це місце називають Лисиною, гору на шляху до Черкас — Лисою, річку, що протікає під горою, — Лискою, а відроджене поселення — Лисянкою.
Вперше Лисянку згадують у документах за 1593 рік. Саме того року містечко з навколишніми селами і землями польський король Сигізмунд ІІІ Ваза подарував шляхтичу Валентію Чермінському (зустрічається в описі Александера Валеріана Яблоновського).
1622 року воєводі руському Іванові Даниловичу король Сигізмунд ІІІ Ваза видав грамоту, за якою він міг закласти місто Лисянку і надав йому Магдебурзьке право, право обирати собі війта, бурмістра, райців з-поміж міщан. Місто мало було опасоване частоколом з вежами і мала бути збудована ратуша. Базари повинні бути щопонеділка та щоп'ятниці. Після смерті Івана Даниловича (весна 1628 року) у 1630 році Лисянка належала його другій дружині-вдові — Софії з Жолкевських.
У 1637 році Миколай Остроруг-«латина» отримав дозвіл короля Владислава IV Вази на випалювання поташу в лісах немирівських і на 12 років в — Лисянці.[2]
1645 року — Лисянка належала Самуелю Єжи Каліновському.
1648 року — Лисянка підтримала Богдана Хмельницького. За тих часів була багатим містом. Мало воно 4 церкви, на передмістю монастир св. Трійці, недавно закладений і сильно укріплений, посвячений 1653 року патріархом Макарієм.
1654 року місто було взяте коронним військом і спалене.
За часів Івана Виговського Лисянка дісталась Костянтинові Виговському.
1674 року тут після того як зазнав поразки від московського війська, перебував брат гетьмана Петра Дорошенка Григорій з татарським військом. Міщани видали Григорія Дорошенка московитам, а татар перебили. Незадовго після цього, коли мешканці почули, що козаки ідуть до Чигирина, вони всі до єдиного з майном і родинами перебрались за Дніпро. Дорошенко застав пусте місто, яке зрівняв із землею. Через 8 років місто знову заселили 800 господарів.
1702 року Самійло Самусь винищив в місті євреїв та шляхту[3]. Війтом був Дмитро Старий.
В січні 1711 р. поблизу Лисянки відбувся бій між армією гетьмана Пилипа Орлика та війська під командуванням генерального осавула Степана Бутовича. У наслідку бою загін Бутовича зазнав поразки, а самого осавула було взято у полон. Ця битва була частиною походу на Правобережжя проти російської влади.
1733 року Александр Яблоновський фундував тут францисканський костел, місце давнього замку віддав о. василіянам і сприяв будівництву нового оборонного замку з вежами. Це сприяло розвитку міста.
1777 року тут було 457 осель. У місті був Свято-Троїцький василіянський монастир (колись православний).
Біля Лисянки є городище. Поблизу нього є ліс «Добрий день», за переказами, там козаки розбили польське військо. Біля Гнилого Тікича знаходиться джерело з мінеральною водою збагаченою залізом, колись тут лікар Сродовський мав водолікарню.
Під час турецької війни (якої з 12 ?) тут бачили стада диких коней з херсонських степів.
Містечко оспіване у творах багатьох письменників, зокрема, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка.
У часи Другої світової війни містечко понад два роки входило до Корсунського ґебіту. На початку 1944 р. тут проходила Корсунь-Шевченківська операція.
Влітку 1996 року до Лисянки підведено природний газ.
Населення
У січні 1989 року чисельність населення становила 8858 осіб[4].
На 1 січня 2013 року чисельність населення становила 8 136 осіб[5].
Мова
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[6]:
Мова | Чисельність, осіб | Доля |
---|---|---|
Українська | 7 968 | 97,64 % |
Російська | 160 | 1,96 % |
Вірменська | 20 | 0,25 % |
Білоруська | 4 | 0,05 % |
Румунська | 2 | 0,02 % |
Німецька | 1 | 0,01 % |
Інші/Не вказали | 6 | 0,07 % |
Разом | 8 161 | 100,00 % |
Пам'ятки природи
В адміністративних межах Лисянської селищної ради розташовані:
- Гнилий Тікич — гідрологічний заказник місцевого значення[7].
- Карлзбад — гідрологічний заказник місцевого значення.
- Лисянський — гідрологічний заказник місцевого значення.
- Лисянський — ІІ — гідрологічний заказник місцевого значення.
- Джерело «Громова вода» — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.
Лисянка в культурі
В Лисянці розгортається сюжет повісті Михайла Старицького «Останні орли».[8]
Персоналії
- Народились
- Лео Бірінськи (1884—1951) — драматург, сценарист і режисер єврейського походження.
- Бісновата Рива Давидівна (* 1919 — ?) — радянський український звукорежисер.
- Горбатенко Петро Олександрович — старший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
- Горський Проспер Антонович (1813—1888) — український художник.
- Даник Володимир Олексійович — український поет і прозаїк.
- Коваль Олег Миколайович (1972—2014) — старший лейтенант ЗСУ, загинув у боях за Дебальцеве.
- Кузьменко-Титаренко Іван Дем'янович — український військовий діяч, сотник Армії УНР.
- Кузьмін Віталій Володимирович (1974—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
- Макушенко Іван Семенович — художник та педагог
- Макушенко Олекса Іванович — підполковник Армії УНР.[9]
- Мартиненко Євгеній Васильович (25.01.2000—24.03.2022) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Михайлюк Юрій Володимирович (* 1989) — капітан ЗСУ, Герой України.
- Омельченко Віктор Семенович (нар 1944) — український перекладач, дипломат, член Національної спілки письменників України (1995).
- Письменний Ярослав Васильович (1982—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Проценко Тарас Станіславович (1976—2018) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Скрипник Тетяна Олексіївна (1923—2002) — кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка кафедри бібліотекознавства Харківського інституту культури. Авторка книги «Життя прожити — не поле перейти».
- Слешинський Іван Владиславович — польський математик
- Август Доброгост Яблоновський — був похований в монастирі оо. василіян.[10]
- поховані
- Стукало Олег Юрійович (1974—2015) — підполковник (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Галерея
- Тарасова криниця
- Пам'ятник Шевченку
- Єврейське кладовище
- Польське кладовище
- Пам'ятник героям ВВВ
- Танк Т-34
- Свято-Михайлівська церква, 1861 р.
- Селищна рада
- Площа Миру
Див. також
Примітки
Джерела та література
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.