З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Скрипник Тетяна Олексіївна (*19 січня 1923, Лисянка Черкаської області — 20 січня 2002, Харків) — кандидатка історичних наук, доцентка, книгознавиця, бібліотекознавиця, завідувачка кафедри бібліотекознавства Харківського державного інституту культури. Авторка книги «Життя прожити — не поле перейти».
Скрипник Тетяна Олексіївна | |
---|---|
Народилася | 19 січня 1923 Лисянка, Звенигородський повіт, Київська губернія, Українська СРР, СРСР |
Померла | 20 січня 2002 (79 років) Харків, Україна |
Країна | Україна |
Діяльність | бібліотекознавиця, книгознавець, викладачка |
Alma mater | ХБІ (1951) |
Галузь | бібліотекознавство, книгознавство, історія книги |
Заклад | ХДАК |
Вчене звання | доцент |
Науковий керівник | Шиян Кир Карлович |
У 1940 році закінчила Лисянську середню школу. Вступила до Харківського планово-економічного університету, не закінчила через введення плати за навчання. Взимку 1940 року пішла на курси піонервожатих та вчителів фізкультури у м. Черкаси. З початком німецько-радянської війни повернулась додому та одразу поїхала в евакуацію в Донецьк. У вересні 1941 року евакуювалась на Урал. Працювала на азотно-туковому комбінаті у воєнізованій охороні у м. Березняки (поблизу Полярного кола). Через проблеми з житлом змушена була переїхати на Алтай, де вчилась у рахівника та працювала у шахті. У червні 1943 року за комсомольським набором була призвана в армію. Навчалася в Ярославському інтендантському училищі та була направлена в розпорядження штабу 1-го Білоруського фронту начфіном стрілецького полку. У квітні 1946 була демобілізована.
Вступила на третій курс Теребовлянського бібліотечного технікуму (Тернопільська обл.). Закінчила його на відмінно і була направлена до Харківського бібліотечного інституту. Водночас вступила на заочне відділення історичного факультету Харківського державного університету, який згодом залишила. У 1951 році отримала диплом з відзнакою ХДБІ і залишилась працювати викладачем на кафедрі бібліотекознавства. Читала курс «Історія книги». Розробила низку тем з історії видавничої справи, історії преси, поліграфії. Брала участь у роботі республіканських та союзних конференцій, сесії ІФЛА в Софії. З 1976 року ― доцент кафедри бібліографознавства та книгознавства. Науковиця входила до складу Ради з координації науково-дослідної роботи в галузі бібліотекознавства і бібліографії та історії книги при Міністерстві культури УРСР, брала участь у роботі комісії з історії книги при ЦНБ АН УРСР (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), редколегії міжвідомчого науково-методичного збірника «Бібліотекознавство і бібліографія», ради інституту. У 1969 році захистила кандидатську дисертацію «Комунистическая партия —организатор издательского дела на Украине (1917–1920 гг.)»[1] ( науковий керівник — професор К. К. Шиян) при Харківському державному університеті.
Нагороджена орденами і медалями за участь у Німецько-радянській війні та успіхи у праці. Педагогічну діяльність продовжувала і після виходу на пенсію. Розробила і викладала курс «Історія української книги».
Пішла з життя 20 січня 2002 року у Харкові.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.